Замість повітряних зміїв – військові автомобілі з картону
У Херсоні дітлахи в безпечних просторах граються, навчаються, займаються паперовим моделюванням
Херсон потерпає від ворожих обстрілів щоденно. Попри небезпеку, в Херсонській громаді проживають близько 90 тисяч осіб, із них більш як 4,5 тисячі – діти. Їм тепер дуже не вистачає спілкування, адже школи працюють в онлайн-режимі, дитсадки зачинені. Тож в укриттях незламного міста відкривають дитячі простори, де педагоги, психологи, волонтери роблять усе, щоби у найменших мешканців було дитинство. Один із таких просторів відвідали кореспонденти Укрінформу.
ГРУПИ МАЛЕНЬКІ, ПРОТЕ ЕФЕКТИВНІ
Заходимо до великого підвального приміщення, де облаштували дитячий центр. Його розділили на кілька класів: одночасно тут приймають три вікові групи, у кожній з яких – по десятеро дітей. З ними працюють троє педагогів та психолог.
- Діти до нас приходять абсолютно різні, кожному потрібна увага, до кожного слід підходити індивідуально, – пояснює психологиня Світлана. – Спочатку був карантин, тепер – повномасштабна війна, тож дітлахи можуть не знати, як поводитись у колективі. У них також різний рівень знань: у молодшій групі хтось уже рахує до 10, а новачки цифр не знають, тож вчителі підтягують. Якщо ж кількість дітей у групі збільшуватиметься, якість роботи падатиме.
У першій віковій групі – малеча 5-6 років. Освітня програма тут побудована на кшталт дитсадкової: вчать основам математики, читання та письма. Друга група – школярі 1-4 класів; третя – діти до 14 років. Перебуваючи в центрі, дітлахи відвідують шкільні уроки дистанційно, тож основна освітня функція залишається за школою.
ДІТИ ЗАЙМАЮТЬ ПЕРШІ МІСЦЯ НА КОНКУРСАХ ІЗ МОДЕЛЮВАННЯ
У вільний від навчання час діти, за бажанням, долучаються до творчих гуртків. Один із таких факультативів – моделювання з паперу. Його проводить вчитель із багаторічним досвідом Ігор Валентинович. До повномасштабної війни він керував секцією повітряного моделювання в Херсонському міському центрі науково-технічної творчості. Заняття в цій установі тепер проходять в режимі онлайн, і коли педагог дізнався, що у місті запрацював дитячий центр, запропонував свої послуги на волонтерських засадах. Свою родину він відвіз до Одеси, а сам залишився в Херсоні. Ігор Валентинович упевнений, що нині кожен повинен, за можливості, виконувати свою роль на своєму місці. Його учні й після початку повномасштабної війни беруть участь в обласних та всеукраїнських конкурсах з моделювання та займають призові місця.
- Спілкування – те, чого позбавлені діти на прифронтових територіях, – зауважує Ігор Валентинович. – У центрі ж є можливість спілкуватися наживо. Звісно, онлайн – це зручно для викладача, але усі свої знання та уміння так не передати, а діти цього дуже потребують. Наша справа – убезпечити дітей та зробити їх щасливими, наскільки це можливо за таких умов. Бо всі діти мають право на дитинство – навіть під час війни. У центрі я – щоденно, проводжу заняття для кожної з вікових груп. Ця робота позитивно впливає і на мій психологічний стан: спілкуюся з дітьми, з колегами – і стає легше. Відчуваю, що потрібен тут, бо коли сидиш один вдома, то впадаєш у розпач. Тож, дитячий центр – як самотерапія. Дітям цікаво, вони приходять закритими, а тут – розкриваються.
Під час нашого візиту саме проходить заняття з моделювання зі старшою групою. Діти щось креслять на картоні, вирізають та збирають деталі. Звертаємо увагу на одну з дитячих поробок – військовий медичний автомобіль. Маленькі херсонці зробили його до Дня Збройних сил України. На полицях уздовж стіни можна побачити й інші “зразки бойової техніки” – як зауважують педагоги, тепер діти роблять їх замість повітряних зміїв.
Паралельно малеча виготовляє з картону аплікацію “Родинне дерево” до Свята сім'ї, що відзначатимуть у травні. Різноманітні тематичні заходи тут проводять часто.
У сусідньому з «модельєрами» класі – доволі гучно. Це – сенсорна кімната, де саме перебуває середня група. Діти виконують вправи, займаються з кінетичним піском. Як зауважують педагоги, це допомагає зняти стрес, а ще малеча вчиться працювати в команді та закріплює вже набуті навички.
МАЛЮНОК ВІД ЮНОГО ІСТОРИКА МАКСИМА
У групі дошкільнят проходить урок математики. У кожного вихованця – планшет, на якому він виконує завдання відповідно до свого віку та рівня підготовки. Один із хлопчиків у групі дуже зацікавився нашим візитом та заговорив до нас першим, хоча й дуже хвилювався. Розповів, що він – Максим із Херсона, що йому вже шість років та він «майже першокласник». Хлопчик із гордістю вказав на дошку – там висів його малюнок. Ми одразу зрозуміли, що зображено пам’ятник засновникам Києва. Як з’ясувалося, на одному із занять вчителі розповідали історію про заснування столиці, й Максим так зацікавився, що вирішив самотужки зобразити трьох братів – Кия, Щека, Хорива – та їхню сестру Либідь.
Наразі центр не приймає нових дітей у групи, але у його співробітників є список охочих і їх запрошують, коли звільняються місця.
ПРАЦЮЄ ДЕВ'ЯТЬ ДИТЯЧИХ ЦЕНТРІВ, АЛЕ ЦЬОГО – ЗАМАЛО
- У Херсоні тепер працює дев'ять дитячих просторів, – каже заступник голови Херсонської МВА Антон Єфанов. – Їхню роботу підтримують великі міжнародні фонди, місцева влада та недержавні організації. Очне навчання та діяльність дошкільних закладів на території Херсонської міської територіальної громади тимчасово призупинені, тож поки маємо лише один вихід – продовжувати створювати малі дитячі простори в безпечних місцях, за місцем проживання.
Посадовець зауважує, що такі центри – чи не єдиний спосіб допомогти херсонським дітям соціалізуватися. За його словами, на створення дитячих просторів впливає багато факторів: має бути персонал, треба знайти безпечне відремонтоване приміщення, оснащення тощо.
- Не всі найпростіші укриття підходять для створення просторів, бо першочергово їхнє завдання – надавати захист місцевому населенню у будь-який час, – зауважує Єфанов.
Дитячі центри в місті працюють п'ять днів на тиждень, але деякі – з 9:00 до 15:00, а інші – по 2-3 години на день.
Як зауважує виконавчий директор ГО «Центру розвитку сім’ї та батьківства «Мій дім» Павло Смоляков, цього недостатньо для ефективної роботи з дітьми. Він зауважує, що кількість дитячих просторів у місті слід збільшувати, і незабаром ще один такий центр планують відкрити у Херсоні, та кілька – в наближених до міста громадах.
- Діти травмовані війною, їм необхідна соціалізація та спілкування, тож такі центри дуже важливі... Нам би хотілось, щоб цих просторів було якомога більше і щоб вони розташовувалися в пішому доступі від будинку дитини. Але для цього потрібні приміщення, команда й фінансування, – каже він.
ДІТИ ВЧАТЬСЯ ГОВОРИТИ ПРО ПЕРЕЖИТЕ
- Ми відзначаємо всі свята. Вчимо вірші, танцюємо, готуємо подарунки для батьків. Діти навіть самостійно випікають смаколики, щоб пригостити близьких. Намагаємося долучати до святкувань і батьків, щоб вони разом із дітьми брали участь у конкурсах тощо, – розказує пані Світлана.
Вона наголошує: діти дуже страждають через війну.
- А найстрашніше – те, що вони вже звикли і сприймають обстріли, як щось звичайне. Діти без помилок розрізняють “виходи” та “прильоти”, знають різницю між пострілом із міномета і танка, навіть упізнають звук балістичної ракети, – додає вона.
За словами психологині, у центрі діти вчаться розмовляти про пережите. Перед сніданком вони у колі обговорюють, що сталося за ніч.
- Ми говоримо про все, що стосується їхніх страхів та емоційного стану. Спокій – верхівка айсберга. Коли війна скінчиться, пережите почне вириватися назовні. Ми вчимо їх, що немає хороших і поганих емоцій, все, що на душі, треба проговорити, – каже вона.
У центрі також працюють із батьками, зокрема щодо того, як поводитися в екстрених ситуаціях.
- Дитина зчитує стан дорослих. По-перше, дітям не треба брехати, ми повинні пояснювати, що коїться насправді. Якщо лунають вибухи, треба не панікувати, а слідувати чітким алгоритмам дій: сховатися за двома стінами, присісти. Якщо батьки не біжать і не кричать, то й дитина нормально реагує. Якщо батьки в стані стресу – він передається дитині, – каже Світлана.
"ЦЯ РОБОТА – МОЄ ЖИТТЯ, МОЄ НАТХНЕННЯ"
Психологиня звертає увагу, що емоційний стан дитини змінюється на краще, якщо вона спілкується з однолітками.
- Коли діти тільки потрапляють до нас, вони, здебільшого, хаотично бігають на перерві. Через рух вони звільняються від негативних думок. Із часом дитячі ігри змінюються на рольові, здебільшого в сценаріях фігурують родина та навчання. Старші діти, які були закритими та проводили вільний час за телефоном, зараз пишуть сценарії до вистав. Ми впроваджували програму «День без вчителя», за якою старшенькі проводили один урок у молодших дітей. Всім було цікаво, а в старших дітей у такий спосіб виховується почуття відповідальності. Це позитивна практика, – каже пані Світлана.
У постійних відвідувачів центру також змінюються кольорові уподобання та теми на уроках з малювання, продовжує психологиня. За її словами, якщо раніше діти часто малювали персонажів із жорстоких комп’ютерних ігор і користувалися темними фарбами, то тепер зображають квіти і сонце.
- У дітей через війну з'явились злоба й агресія, ми вчимо трансформувати ці стани в творчість. Найкраще – це малювання. Це кращий вид арттерапій. Малюємо дуже багато. І на папері, й пальчиками, і долонями. Тривожні стани добре знімає малювання на вологому папері, для зняття агресії малюємо крейдою на наждачному папері. Після крейди наждачка стає гладкою, так само зникає й агресивний стан у дитини, – пояснює психологиня.
Вона додає, що робота в центрі важлива не лише для дітей, а й для викладачів.
- Ця робота – моє життя, моє натхнення. Діти – чесні та щирі, нам є багато чого у них вчитися, – каже вона. – Війна згуртовує людей, спілкування – це підтримка для кожного. Ти можеш щось планувати у своєму житті – це дуже важливо. Навіть планування на тиждень – потужний ресурс. Мені страшно залишатися в Херсоні, але страх – нормальне почуття. Його просто треба впорядкувати. Головне – щоб завершилася війна. Щоб діти пішли до школи, а наш центр став простором для організації їхнього дозвілля.
* * *
За даними заступника голови Херсонської МВА Антона Єфанова, з 20 листопада 2022 року по 25 квітня поточного року в Херсонській територіальній громаді внаслідок російських обстрілів постраждали 49 дітей, три дитини загинули.
Ганна Бодрова, Одеса
Фото – Ніна Ляшонок