Більший за Вавилон та унікальний для науки: У Більському городищі щороку знаходять сотні артефактів

Науковці кажуть, що знахідки з курганних некрополів історико-культурного заповідника «Більськ» мають світову цінність

Історико-культурний заповідник «Більськ» опікується охороною, збереженням і дослідженням об’єктів культурної спадщини території та округи Більського городища. Ідеться про понад сім тисяч гектарів землі та близько 70 пам’яток. До заповідника входять чотири пам'ятки археології національного значення: майдани «Великий Скоробір» і «Розрита Могила», Глинське городище – на Полтавщині та Більське городище – у межах Полтавської й Сумської областей. Саме городище є головним об'єктом заповідника.

Слово «унікальний» нібито не спричинює особливих емоцій через часту вживаність, але щодо підсумків археологічної роботи на території «Більська» його сенсу навіть недостатньо, оскільки знахідки мають цінність не лише для України. Про роботу історико-культурного заповідника «Більськ» розповів кореспондентці Укрінформу його директор Ігор Корост.

ПРАДАВНЄ МІСТО ГЕЛОН МОГЛО БУТИ НА ТЕРИТОРІЇ СУЧАСНОЇ ПОЛТАВЩИНИ

- Зовсім небагато пам’яток світової археології можуть конкурувати з цією фортецею за тривалістю, масштабністю та комплексністю досліджень, – каже Ігор Корост. – Результати вивчень городища узагальнені в сотнях наукових статей, численних монографіях, увійшли до енциклопедичних видань світу. Більське городище за масштабами та культурними нашаруваннями є унікальним серед укріплених фортець скіфського часу в Україні та в Європі загалом. Археологічна наука має все більше доказів, що саме тут за скіфської доби було місто Гелон, яке описав Геродот. Тож я можу ствердно говорити, що ми опікуємося унікальним об’єктом.

Науковець розповідає, що на цій території за скіфських часів був політичний, економічний і культурний центр давнього переддержавного утворення племен дніпровського лісостепу. Більське городище – єдина пам’ятка, де чітко фіксують вплив трьох культур: центральноєвропейської, передньоазійської та античної.

Його жителі активно торгували з полісами Північного Причорномор’я, що постачали товари з віддалених античних центрів, таких як Іонія, Аттіка, Самос, Родос, Мілет, Хіос, Лесбос, Фасос, Кос, Синоп, Гераклея. Ці торговельні відносини тривали три з половиною століття. Більське городище – єдина пам’ятка в лісостепу, до якої грецький імпорт потрапляв упродовж усього скіфського періоду. 

- Городище вражає своїми масштабами. Навіть славнозвісний Вавилон – сучасник Гелону – був у п´ять разів меншим! Складники городища – Західне та Східне укріплення – мають більшу площу, ніж грецькі колонії Північного Причорномор’я – Херсонес й Ольвія, – зазначає Корост.

Ця місцина була осередком життя впродовж кількох епох завдяки вдалому географічному розташуванню. Адже городище – на височині, в межиріччі Ворскли та Псла, і це посилювало його обороноздатність. Після побудови масштабних захисних споруд за скіфської доби тут функціонувала неприступна фортеця.

- Під час планування оборонної лінії узяли до уваги всі особливості рельєфу. Городище побудоване з урахуванням того, щоб у разі тривалої облоги жителі могли випасати худобу, мали доступ до води, – додає директор заповідника.

Тут також гарні природні ресурси: ліси, родючі ґрунти. У межах городища та поряд із ним – багато водойм. Зокрема, із обох боків його оточували річки Ворскла та Суха Грунь.

- Є твердження, що вони обидві були судноплавні. Хоча щодо другої – дискусійно. Погодні умови на цій території теж сприятли комфортному проживання та заняттю господарством. Ще один момент: Більське городище локалізувалося на перехресті важливих торгових шляхів, що вели від грецьких міст-колоній Північного Причорномор’я та скіфських кочовищ у віддалені території лівобережного Лісостепу. Один із них – Муравський шлях.

І після припинення існування Більського городища люди користувалися прихистком у межах фортеці з грандіозними оборонними спорудами. Наприклад, тут проживали представники пізньозарубинецької, пеньківської, черняхівської культур. Археологи знайшли й певні об'єкти епохи Київської Русі. Із XVII ст. у межах Більського мікрорегіону фіксується розвиток селітроварної справи. Зазначу, що селітровари руйнували та грабували кургани, оборонні споруди городища. І тут, до речі, напрошуються певні аналогії з сучасними агропідприємствами, які, начебто, й вирощують хліб, створюють робочі місця, сплачують податки, але й нищать унікальну культурну спадщину світового значення, – додає пан Ігор.

ЗНАХІДКИ, ЩО РОЗПОВІДАЮТЬ ПРО СВІТ ЖИВИХ ТА МЕРТВИХ, А ТАКОЖ – ДОМАШНІХ ТВАРИН

Знахідки з цієї місцини переважно пов'язані з похованнями та побутовим життям. Ідеться про комплекс Більського городища з розвинутою поселенською округою, грандіозні курганні некрополі. 

- У їх складі первісно могло нараховуватися до тисячі курганів. І саме в них виявляють, особливо останнім часом, артефакти, які дають змогу отримати цінну нову інформацію про Більське городище та його тогочасних жителів, а також простежити розвиток усього комплексу. Зокрема, у 2018 році у східній окрузі Більського городища (урочище Барвінкова гора) відкрили унікальний ґрунтовий могильник скіфського часу. Некрополь активно вивчали, дослідили 63 захоронення, – розповідає Корост.

Роботи велися, зокрема, у поселенні Старий Кар’єр, на теренах Котелевської селищної ради Полтавської області. Приміром, нещодавно там знайшли ручку амфори з клеймом майстра IV ст. до н.е., скупчення глиняних предметів, які мають форму великого коржика, – вірогідно, вотивних моделей, так званих хлібців. Вотивні предмети – речі, принесені в дар божеству за обітницею. Тож, вірогідно, давні скіфи наділяли ці глиняні коржі саме таким сенсом.

Серед унікальних знахідок – скелет собаки, який виявили в одній із землянок Більського городища ще у 2008 році. Його знайшли на підлозі господарської ями в житлі скіфського часу. Особливістю є те що, на шиї тварини було намисто з бісеру – так званого єгипетського фаянсу. Це перший такий випадок, зафіксований в Європі.

- Зазначу, що переважно такий бісер знаходять в аристократичних похованнях. Палеозоолог визначив, що собака належить до породи хаскі. У той час тільки вона була поширена на території Євразії. Звісно, що в давнину собака був добрим помічником під час полювання й у домашньому господарюванні. Доволі часто скелети собак знаходять у підкурганних похованнях. Це дало змогу вченим говорити, що люди вважали цю тварину провідником душ померлих у потойбічний світ, – коментує директор заповідника.

Під час розкопок зольників на Більському городищі археологи доволі часто фіксують жертвоприношення домашніх тварин: свиней, кіз, овець і собак. Останніх також часто приносили в жертву, зазначає Ігор Корост. Є і твердження в археологічній науці, що за скіфської доби м’ясо собак вживали в їжу. Але ніколи, до описаного випадку, археологи не фіксували такий прояв поваги до собаки, як одягнуте на шию намисто з бісеру. Наразі цей скелет собаки представлений в оновленій експозиції Музею археології Харківського національного університету ім. Каразіна.

Ще одна з нещодавніх знахідок – льодохідний шип для коней з околиць Глинського археологічного комплексу. Такий шип встановлювали у передні копита тварин для безпечного переміщення в зимову пору. Про таке його використання науковці знають, зокрема, із численних скандинавських саг, а саме з епізодів, коли герої мандрують територіями, вкритими кригою.

Як пояснив Корост, деякі вчені припускають і певне символічне значення цих виробів, особливо знайдених у похованнях. Наприклад, шипи таклої форми добре відомі в поховальних комплексах дружинної культури раннього періоду історії Русі. Цьогорічну знахідку з Глинська, на підставі аналогій та супутніх матеріалів, археологи відносять до Доби вікінгів і датують X–XI ст.

Про вагому роль свійських тварин свідчать кістки, які археологи знаходять дуже часто. Серед остеологічних матеріалів із поселень Більського городища переважають рештки домашніх тварин – свиней, коней, корів, овець, кіз, собак.

- Цікавими є матеріали, що походять із розкопок експедиції нашої установи на поселенні Старий Кар'єр у 2022–2023 роках. Пам’ятка датується добою бронзи – скіфським часом. Там знайшли рештки дев’яти видів ссавців: бика свійського, коня свійського, свині свійської, вівці та кози свійської, собаки свійського, кота свійського, лося і кабана, – зауважує Корост.

На досліджуваному поселенні тваринництво відігравало більшу роль, аніж полювання. Переважало м’ясне скотарство, забивали тварин зазвичай восени та взимку.

ЩО РОБЛЯТЬ АРХЕОЛОГИ В ЗИМОВИЙ ПЕРІОД

У холодну пору року розкопки не проводять, хоча археологи мають досвід роботи й за невеликих морозів.

- Поки ґрунт значною мірою не промерз, або допоки на землі не фіксується потужний сніговий покрив, намагаємося працювати в полях і лісах. Зима без снігу – гарна можливість проводити розвідки, особливо на недоступних у теплу пору ділянках, – говорить пан Ігор.

Узимку члени експедиції скрупульозно готують звіти про проведені дослідження, працюють над публікаціями. Відбувається камеральна обробка знахідок та їх реставрація (за необхідності). Кожну знахідку фотографують, малюють, описують, датують. Шукають аналогії артфектів. Їх також треба документально передати до наукових фондів, оцінити (це робить спеціальна комісія) і, так би мовити, взяти на баланс. 

У складі експедиції є досвідчений реставратор Анатолій Штанько. Він, зокрема, реставрує керамічні вироби. Ігор Корост розповів, що допуск до роботи з керамікою мають ще два спеціалісти.

- Це не основна їхня робота, оскільки вони передовсім наукові співробітники. Але реставрація їм цікава, мають хист до цієї справи й, що головне, бажання. Пройшли спеціальні курси, отримали допуск. Ще один наш спеціаліст, до речі, теж науковий співробітник, має допуск до роботи з предметами з металу. От так і працюємо. Якщо потрібно реставрувати певні артефакти зі шкіри, скла, кістки, звертаємося до фахівців Національного науково-дослідного реставраційного центру України, переважно Харківської філії, – ділиться директор заповідника.

У складі експедиції є землекопи, креслярі, реставратори, наукові консультанти, а також геодезист, фотограф, люди, які керують розкопами, та їхні помічники. Загалом – до 20 осіб. Вони працюють у складі експедиції постійно.

- Часом до досліджень заповідника доєднуються наші колеги, друзі, знайомі чи волонтери. Звісно, ми не проти. Археологічна робота тяжка і часто потребує значних зусиль, тому від допомоги не відмовляємося, – каже науковець.

А в сезон день археолога залежить від багатьох чинників, приміром, погоди та етапу проведення досліджень. 

- Експедиція нашої установи зазвичай збирається о 8:30 на розкопі, доїзд до якого займає 30–40 хвилин, і починає активно працювати. Через нестачу кадрів одна людина може виконувати функції кількох членів експедиції. Польові роботи, з перервами, тривають до 16:30, далі – повернення до офісу, вивантаження обладнання та знахідок. Якщо назбирався археологічний матеріал, частина експедиції залишається в камеральній лабораторії установи, де опрацьовують знахідки: їх очищають, миють і т.д. Найскладніше у роботі – те, що доводиться виконувати завдання у спеку чи холод, залежно від сезону, часто в чагарниках чи густій порослі дерев. Неймовірно складно працювати на курганах. Зазвичай ми досліджуємо ці об’єкти влітку, у полях, де взагалі немає лісового покриву. Тож трудимося під палючим сонцем. Але цікавість та азарт беруть своє, – розповідає Ігор Корост.

Серед завдань – і встановлення періоду створення речі. Науковець говорить, що є два типи датування: абсолютне й відносне (тобто предмет більш ранній або пізній стосовно іншого). Для останнього використовують два методи, один із них – типологічний, або так званий метод аналогій.

- Ми знаходимо аналогічну річ в іншому місці, яка вже давно має датування. Інший метод – стратиграфічний, його взяли з геології. Принцип – вивчення пластів землі. Наприклад, якщо артефакт знайшли в нижньому пласті, то він більш ранній, – пояснює науковець.

Щодо абсолютного датування (тобто визначаються точні роки артефакту), то для цього використовуються методи природничих наук. Найбільш поширений – ізотопний. Він передбачає визначення абсолютного віку предмета за періодом напіврозпаду накопичених у ньому радіоактивних нуклідів. Інший метод – дендрохонодогія – використовують для датування дерева за зрізом.  Крім того, є такий метод, як молекулярне датування. Він будується на основі моделювання швидкості в геномах, датування молекулярного розпаду, аналізу швидкості зміни послідовностей у ДНК.

Археологічний сезон 2024 року ще далекий від завершення, утім, Ігор Корост розповів про деякі підсумки та найважливіші знахідки.

- Цьогоріч наша установа організувала роботу п’яти археологічних експедицій. За майже рік роботи вдалося виявити чотири нових об'єкти культурної спадщини. Кількість знахідок за сезон – понад 700 одиниць. Для мене надзвичайно цікавими є знахідки III–I ст. до н.е. з Котелевського городища. Це – так званий темний період: кінець скіфського часу та початок просування на територію України сарматів, – говорить науковець.

Директор заповідника уточнив, що й саме Котелевське городище є еталонною археологічною пам’яткою. У цьому польовому сезоні археологам пощастило знайти цінну колекцію артефактів окресленого періоду: залізні наконечники стріл, елементи одягу, господарські знаряддя, завезений та місцевий посуд.

УЛЮБЛЕНЕ З УНІКАЛЬНОГО: ЧИМ МОЖЕ ПОХВАЛИТИСЯ «БІЛЬСЬК»

Звісно, кожна знайдена річ – неоціненна, це результат багаторічної кропіткої роботи. Але Ігор Корост все ж розповів про деякі особливі знахідки.

- Я працюю в Історико-культурному заповіднику «Більськ» уже майже 13 років. За цей час тут виявили вражаючу кількість артефактів. Деякі з них точно можна назвати унікальними навіть для теренів Євразії. Я б хотів розповісти про знахідки, які вже тривалий час є символами Більського городища. Серед них – бронзовий казан, випадково виявлений в окрузі Більського городища у 1921 році під час розорювання кургану. Нині зберігається в Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського та є одним із символів цього закладу. Не менше захоплює мене перстень-печатка, який виявив у 2001 році кандидат історичних наук Олександр Супруненко під час розкопок кургану могильника Перещепине неподалік Більського городища, – ділиться науковець.

Додає, що згаданий перстень датований V ст. до н. е., і це –справжній художній шедевр іонійського ювеліра. Перстень золотий, на ньому зображений Аххіла на колісниці з парою коней у стрімкому пориві переможного руху. Тривалий час саме цей артефакт був туристичною візитівкою Більського городища. Нині перстень зберігається у Полтавському краєзнавчому музеї, донедавна був у скарбниці унікальних експонатів.

- У 2019 році в урочищі Барвінкова гора, неподалік Більського городища, ми з колегами встановили збільшену копію казана, віднайденого 1921 року. А взагалі на цій території поступово розбудовуємо Музей просто неба. До 2022-го тут проводили етнофестиваль «Гелон-фест», мали амбітні плани, але війна все змінила, – говорить науковець.

Додає, що особливим є також речовий комплекс з кургану першого могильника Скоробір.

- Поховальний інвентар у могилі, де зафіксовано останки двох небіжчиків, вражав: амфора, сагайдак, наповнений стрілами (із бронзовими вістрями). Футляр прикрашали золоті бляшки у вигляді пантери. У могилі також знайшли залізний конус, покритий золотою фольгою. А ще – астрагали (як вважається, кістки дрібної рогатої худоби, що використовували для гри), бронзове дзеркало, рогова пластина із зооморфними зображеннями, шкіряні пояси (їх вдалося врятувати для науки ціною неймовірних зусиль реставраторів!), чорнолискована мисочка, столовий посуд грецького виробництва, кам’яна плита. Безперечно, найбільш цінною знахідкою з цього кургану є унікальне блюдо з рогу лося, – наголошує науковець.

БОРОТЬБА З «ЧОРНИМИ» АРХЕОЛОГАМИ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЦІННОСТЕЙ

Територію заповідника охороняють, тут постійно проводять спеціальні рейди.

- На щастя, у нас не фіксуються випадки розкопок курганів «чорними» археологами. Вважаю, сприяє те, що ми відомі. У Більську та в окрузі, певно, вже всі знають про важливість та значущість археологічних пам’яток, які локалізуються в цій місцевості. Знають, що тут усе серйозно: і з рівнем дослідження, і з охороною. Рідко бувають «любителі старовини» з металодетекторами, які шукають знахідки на поверхні. На це ми реагуємо миттєво, інформуємо правоохоронні органи, – каже директор заповідника.

Додає, що стосовно «чорних» археологів слід посилювати відповідальність, зокрема, використовуючи досвід європейських колег.

- Я завжди пояснюю простою мовою, наскільки згубна діяльність скарбошукачів. Уявіть, що ви знайшли світлину 100-річної давності, на якій вся ваша рідня. І все б добре, можна оглянути, вивчити знімок. Але, на жаль, зображення одного-двох людей вирвані, і зробили це свідомо чи несвідомо. І все, цілісність фото втрачена. Як і важлива інформація. Так само в археології. Те вістря чи монета, які взяли скарбошукачі, уже не дадуть змоги дослідникам комплексно вивчити об'єкт чи територію, – зауважує науковець.

ДЕЯКІ ЗНАХІДКИ – НЕОЦІНЕННІ ТА МАЮТЬ СВІТОВЕ ЗНАЧЕННЯ

«Більську» потужно допомагають іноземні партнери. Ідеться про стипендіальну підтримку, закупівлю та передавання необхідного обладнання,  оплату послуг з проведення певних досліджень на території заповідника, як, наприклад, LIDAR-знімання (технологія, що використовує лазерні промені для створення тривимірних карт, – ред.), надання фахових консультацій. Така зацікавленість – не випадкова: знахідки мають неабияку наукову цінність. Ігор Корост упевнений – є й неоціненні. 

- Я можу сміливо сказати, що деякі з них – безцінні та мають світове значення. Зрозуміло, що ми активно співпрацюємо з колегами з європейських країн. Насамперед беремо участь у міжнародних конференціях, де презентуємо підсумки досліджень у межах Більського городища та в його окрузі. Маємо досвід підготовки спільних наукових публікацій. Іноземні колеги радо підтримують наші видавничі ініціативи, доволі часто подаючи матеріали до збірок, які ми готуємо, – ділиться він.

Науковець розповів, що його колеги беруть участь у кількох важливих науково-дослідних проєктах, мета яких – ДНК-аналіз матеріалів, що походять із Більського городища. Один із них реалізується спільно з університетом із міста Тарту (Естонія). Також третій рік поспіль Німецький археологічний інститут надає стипендіальну підтримку. Завдяки цьому змогли провести масштабні дослідження – вивчення курганних могильників в окрузі Більського городища, а також дослідження на Котелевському городищі, багатошарових поселеннях Котельва II, Старий Кар’єр. 

- Я б хотів відзначити колосальну підтримку іноземних колег після  повномасштабного вторгнення Росії. Від чеських музейників ми отримали необхідне реставраційне обладнання, від музеїв Польщі та Скандинавії – такі потрібні пакувальні матеріали і предмети для підготовки до можливої евакуації артефактів, – заууажує науковець.

Колеги з Польщі та інших європейських країн допомагають в оцифруванні музейних колекцій. Нині складно організувати виставку артефактів із Більського городища в Європі. Але про це також мріють науковці «Більська», оскільки мають чим подивувати та вразити наукову й музейну спільноти.

Звісно, можуть подивитися на знахідки й українці. До лютого 2022 року виставки проводили частіше, але їх організовують і в умовах Великої війни.

- У червні 2024 року на пошану нашого друга, колеги, захисника України Олексія Крютченка в Полтавському краєзнавчому музеї імені Кричевського нам вдалося експонувати тематичну виставку. У серпні 2024 року, напередодні Дня археолога, у Полтаві в Художньому музеї імені Миколи Ярошенка ми відкрили масштабну виставку «Рятувати та досліджувати: Більський археологічний комплекс, сезони 2022–2024». В експозиційних залах презентували наукові здобутки археологів на теренах Більського мікрорегіону в період 2022–2024 років, – ділиться науковець.

У фокусі виставки – підсумки вивчення славнозвісного Більського городища скіфського часу, а також курганних некрополів його округи. Презентовані підсумки роботи археологів у межах Більського мікрорегіону в період повномасштабного вторгнення Росії до України.

Так висвітлили результати робіт експедицій Історико-культурного заповідника «Більськ», Музею археології Харківського національного університету імені Каразіна, Державного підприємства «Науково-дослідний центр “Охоронна археологічна служба України”» Інституту археології НАН України.

- Значну частину досліджень провели в рамках стипендіальної програми Німецького археологічного Інституту (Deutsche Archaeological Institute), а також за фінансової підтримки Міжнародного альянсу захисту культурної спадщини в зоні конфліктів (ALIPH Foundation) та команди меценатів Ukraine Art Aid Center (Німеччина), – зауважує він.

ВРЯТУВАТИ І ЗБЕРЕГТИ

Стосовно планів на майбутнє, то Ігор Корост говорить, що вони залежать від ситуації на фронті.

- Територія досліджень нині перебуває досить близько до лінії бойових дій. Та все ж ми мріємо, що в наступному році зможемо спільно з іноземними партнерами провести магнітометричні дослідження на території Західного та Східного укріплень Більського городища, на площі понад 100 гектарів. Хотілося б реалізувати й запланований комплекс LIDAR-вивчень. У цьому році ми розпочали такі дослідження за підтримки партнерів з Німеччини (команда меценатів Ukraine Art Aid Center), результати – неймовірні й відкривають перед дослідниками нові горизонти. Мріємо з колегами провести й масштабні археологічні розкопки на поселеннях Котельва II, Старий Кар’єр, – говорить Ігор Корост.

Науковці також планують оновити облікову документацію на масштабний Комплекс пам’яток території й округи Більського городища. Вважають, що час подумати і про зміну статусу для всього комплексу. І це буде справедливо, говорить очільник установи: «На цей час комплекс має статус національного. Але Більське городище – центральний об’єкт комплексу – є пам’яткою всесвітнього значення. І тут маємо над чим подумати та куди рухатися».

Тож наразі головна мета роботи Історико-культурного заповідника «Більськ» – врятувати та зберегти, презентувати для світу феноменальний об’єкт культурної спадщини.

Мирослава Липа, Кропивницький
Фото надав Ігор Корост