Закарпаття: злізти з «голки» державних дотацій

Як переміщення бізнесу та людей за три роки повномасштабної війни змінили тиловий західний регіон

Під час форуму розвитку Re:Open Zakarpattia власкор Укрінформу Тетяна Когутич модерувала окрему панельну дискусію із очільниками регіону – начальником Закарпатської ОВА Мирославом Білецьким та головою Закарпатської облради Романом Сараєм. Говорили про те, що за три роки війни набуло, що втратило та чого так і не досягло Закарпаття, попри непогані можливості. Найцікавішими в розмові стали цифри, які досі не оприлюднювалися. Наприклад, про те, що на третьому році війни регіон, який до війни на 60% залежав від державних дотацій, скоротив цю залежність до 25%. Що за період повномасштабної війни із Закарпаття виїхало 300 тисяч місцевих жителів, переважно працездатного віку, натомість прихисток у регіоні знайшли 350 тисяч внутрішніх переселенців – населення переважно непрацездатне. Ці й решта цікавих деталей розмови – у матеріалі Укрінформу.

ЗАКАРПАТТЯ МАЄ 300 МВт ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ З ВІДНОВЛЮВАЛЬНИХ ДЖЕРЕЛ

- Почнімо з актуального: у нас на носі важка зима з прогнозованими блекаутами. Відтак цікаво, наскільки Закарпаття як тиловий регіон, де багато релокованого бізнесу та внутрішніх переселенців, є енергонезалежним. В одному з інтерв’ю Укрінформу попередній очільник ОВА Віктор Микита заявляв, що поки будуються вітряки та не працюють сонячні електростанції, регіон дуже виручать газові генераторні станції, яких улітку планували встановити 10 по області. Скільки з них таки встановили станом на середину листопада?

Мирослав Білецький: - Говоритиму загалом про генерацію, яка є в області наразі. Станом на листопад 2024 року в області є 300 мегават електроенергії, що виробляється відновлювальними джерелами. Це і вітер, і сонце, і вода. Уже на перевалі (Нижньоворітська ТГ, – ред.) є один вітряк, що дає 4,8 мегават. Другий на підході – на 5,2 мегавата.

Щодо газових генераторних станцій: наразі закуплені кілька установок на 20 мегават, процес встановлення відбувається в Сваляві та Ужгороді. Плани ми ставимо такі, що до кінця року має працювати плюс-мінус 50 мегават газової генерації.

Роман Сарай: - З приводу газової генерації – це процес непростий. Коли ми спілкувалися з керівником облгазу, він також розказував про малі газові генератори для приватних господарств. Це нова гілка розвитку для Закарпаття – плюс до приватних сонячних станцій.

- Щодо ВЕС: із ними в області пов’язані великі очікування. Зокрема, багато разів говорилося, що громади, де збудували й запустили вітряк, не будуть відключатися в блекаути. У Нижньоворітській громаді з цього приводу навіть виник скандал: у соцмережах після запуску вітряка поширили цю інформацію, а потім громада її спростувала. Скажіть, то громади, які встановлюють вітряки чи газові генератори, мають «бронь» під час відключень – чи не мають?

Білецький: - Технічно забезпечити невідключення громади, де є вітряк, надзвичайно складно. Але ми мусимо рухатися до незалежності хоча б для Закарпаття в плані електропостачання. Чи вдасться громаді бути незалежною при блекаутах за наявності вітряка – це складно сказати. Але я знаю точно, що податки з цього вітряка точно будуть іти в цю громаду. Це факт.

Сарай: - Громади, які мають свої джерела відновлювальної енергетики, мають більше можливостей для того, щоб їх не відключали. Для того, щоб бути повністю незалежними від загальних відключень, можливості є, проте це потребує переоснащення мережі та додаткових коштів. Тому якщо громада готова вкласти певну частину своїх грошей у це – вона може деяким чином убезпечити себе на випадок блекаутів. На це можна, до речі, пустити прибутки з тої ж генерації, які громада отримує у вигляді податків. Тому так – це можливо організувати, але якщо громада готова в це інвестувати.

ЧИ БУДУТЬ ВІТРЯКИ «НА БАГАТИХ СЕЛАХ»?

- Чи чекає на Закарпаття «бум» на вітряки, як це трапилося із сонячними станціями? Чи спрацює мода мати приватне електровиробництво і закарпатці почнуть інвестувати в це приватні кошти? Чи чекати нам на вітряки «на багатих селах»?

Білецький: - Вітряк – це дуже дорога річ, мало яка громада на Закарпатті може собі це наразі дозволити. Утім, ми часто бачимо в Австрії, що вітряки стоять у полях. Їхнім власником є місцеве самоврядування, яке отримує з цього хороші прибутки. Тому наші громади теж можуть взяти позику, збудувати вітряк, отримувати електроенергію і заробляти на цьому. Чи це може стати трендом для закарпатських громад – сумніваюся. Утім, попит на відновлювальну енергетику залежить від того, що відбувається на фронті: обстрілюють, нема світла – всі біжать купувати акумулятори, генератори, встановлювати батареї тощо. Нема обстрілів і є світло вдома – це вже не так актуально. На жаль, такі реалії.

Сарай: - У частині приватних господарств у нас нині 33% мають СЕС, і це справді найбільше число по країні. Цей тренд продовжується – встановлення СЕС нині стимулюється державними програмами, ми бачимо, що є кредити. Рахували, що для приватного господарства виходить 2 тис. грн щомісячно, тож будь-кому нині вигідно встановити СЕС у кредит на 10 років. Це гарний кейс.

Якщо говоримо про залучення громад, то є ідея збільшити поріг кредитування від 150 млн до 500-600. Якби це вдалося, кожна громада з допомогою такого кредитування могла би забезпечити себе електроенергією.

Маю сказати, що на сьогодні вже 10 закарпатських громад в рамках програми USAID «Говерла» розробляють плани щодо встановлення відновлювальних джерел електроенергії на своїх територіях.

І є також третя модель: розглядається модель випуску сертифікатів, за допомогою яких кожен бізнесмен може стати співінвестором того чи іншого відновлювального джерела. Номінал сертифікату – 100 тис. доларів, тобто вже вхід не в мільйон чи два. Така своєрідна форма біржі чи облігацій. Це теж є одним із варіантів розвитку ринку відновлювальних джерел.

СКОРОТИЛИ ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД ДОТАЦІЙ З 60% ДО 25%

- Релокація. Процес, якого не було на Закарпатті до повномасштабного вторгнення – а після став рятівною подушкою для економіки і регіону, і загальнодержавної, в сенсі збереження бізнесу в рамках країни. За різними даними, із 2022 року до нас заходило до 400 компаній, частина з яких поверталася до себе після деокупації, ще якась частина переїздила раніше. Скільки із них зараз лишається в області та що на Закарпатті реально змінилося з приходом великого та середнього бізнесу з інших регіонів?

Білецький: - Дійсно, релокований бізнес для Закарпаття став точкою розвитку. Якщо в цифрах, то у нас зараз перебуває 282 підприємства, які запрацювали, в цьому числі і ФОПи. Щодо того, що реально змінилося, давайте я краще поясню цифрами. Бюджет області в 2021 році становив 2,6 млрд грн. Зараз у нас бюджет складає 2,4 млрд грн. Так, він трошки менший довоєнного, але є важливий нюанс. Станом на 21-й рік державних дотацій у нас було 60% у бюджеті. Станом на 2024 рік у нас дотаційна залежність – на рівні 25%. Тобто, релокація – це мільярди, яких ми ніколи не збирали досі. До початку цього процесу ми збирали податки мільйонами.

- Де це відчувається?

Білецький: - Майже всюди. Ми стаємо незалежні. Це також нові робочі місця. Узагалі, йде розвиток регіону – ми стаємо інші, у нас ніколи не було такого виробництва, як є зараз. І це теж культура. У нас є своя культура виробництва – це виноробство, вівчарство, було трохи свого виробництва. Зараз ми виробляємо вітряки. Досі закарпатці постійно кудись їздили на заробітки. Зараз релокація дає шанс більше не виїжджати, а жити вдома. Заводи ще будуються, іще не всі запустилися. Наше завдання як влади – щоб цей бізнес розвивався.

- Тобто, якщо підсумувати, результат релокації на третьому році війни – Закарпаття злізає з «дотаційної голки».

Білецький: - Це зовсім інше Закарпаття. Як ментально, так і технологічно.

Сарай: - На Закарпатті зараз знаходиться 40% усього релокованого бізнесу України. На сьогодні релоковані підприємства інвестували в регіон вже 1 млрд євро. Ми не можемо це відчути одномоментно – це процес, який триває і ще триватиме не один рік. Змінилася структура обласного бюджету. Рівень дотацій був одним із найбільших у країні, а зараз він відчутно зменшився. Для того, щоб громади відчули ці реальні зміни, регіону треба стати недотаційним, тоді вже буде змога інвестувати в інфраструктурні проєкти.

Наразі ми ще лишаємося дотаційними, хоча зменшили цю залежність до мінімуму. Наступного року, якщо тенденція збережеться, зможемо мати бюджет без дотацій. І вже не буде цих розмов на кшталт «дорожній фонд – нуль» тощо.

У нас зараз все йде на армію, і це правильно. Дуже важливий факт: Закарпаття, маючи третій з кінця за величиною бюджет України, є водночас на п’ятому місці за фінансуванням ЗСУ. Тобто, ми все віддаємо на фронт – робимо все, щоб забезпечити обороноздатність країни, а далі вже розвивати внутрішньорегіональну інфраструктуру.

- Питання в розрізі релокації, яке потребує окремого обговорення, – це кейс «Френдлі Віндтехнолоджі», релокованого підприємства, яке змінює докорінно регіон у тому сенсі, що виробляє та встановлює вітряки. Запланована сотня вітряків, перші чотири вже майже змонтовані, один працює, другий готується до запуску… Утім, встановлюють їх у гірських регіонах, є плани кількох десятків у високогір’ї, на полонині Руній – тому не у всіх в області є однозначно позитивне сприйняття вітропарків. І водночас, попри градус суспільної напруги, зовсім немає фахового обговорення ситуації. Скажіть, чому такий брак комунікації щодо цього процесу?

Білецький: - Це в китайців, здається, є вислів: якщо ти не говориш про проблему, то її немає.

- Непогана практика, утім, якщо це не стосується розвитку регіону.

Білецький: - Є окремі думки, що вітряки – це погано. Але якщо це відбувається в межах чинного законодавства, то хай процес рухається. Це ж теж наші люди, які переїхали сюди, бо опинилися в біді. Я погоджуюся, що Закарпаття – унікальний край і люди. Але тут (з вітряками – ред.) немає проблеми, і не треба її малювати. «Френдлі Віндтехнолоджі» дійсно сплачує найбільше податків в області. Порівняйте: 3,2 млрд в 2021 році та 10,7 млрд в 2024-му. До місцевого бюджету 64 громад плюс обласний у 2021 році ми мали 4,8 млн надходжень. У 2024-му це 7,2 млрд. От де весь позитив і негатив.

Сарай: - У цьому кейсі є багато перебільшень і викривлень. Наш рівень знань у цій сфері досить низький. Але наше завдання як влади – зробити так, аби (при встановленні вітряків, – ред.) не був порушений закон, щоб не було цих споруд у заповідниках, природоохоронних зонах.

Насправді задум був не сто вітряків на Закарпатті, а більше. У цьому році ми з колишнім головою ОВА мали зустріч із компанією, яка планувала також встановлювати вітряки. Але їхній проєкт поширювався на заповідну зону, тож ми наполягли, щоб вони відмовилися від десятка вітряків, зменшили обсяг проєкту та реалізовували його в тих межах, де не зачіпалися природоохоронні зони. В результаті вони пішли і більше не поверталися.

У НАС МУСЯТЬ БУТИ МІСЦЯ ДЛЯ ЕВАКУЙОВАНИХ

- Окей. Давайте від грошей до людей – поговоримо про внутрішніх переселенців. Насамперед, про те, що зараз триває хвиля евакуації з Покровського напрямку, Сумщини, Харківщини. Чи є ще на Закарпатті вільні місця для переселенців із цих регіонів?

Білецький: - У нас мусять бути місця. Це наша місія під час війни. За два місяці останні у нас було сім евакуаційних поїздів, приїхало 360 осіб, з них 150 – діти. Мами з дітьми та старші люди їдуть до нас, тому що більше не можуть жити вдома. Ми їх зустрічаємо.

Якщо говорити про цифри, то в перші місяці повномасштабного вторгнення тут було 500 тис. людей, зараз це 350 тис. Офіційно зареєстрованих як ВПО – 126 тис. З них 37 тис. діти, 18 тис. – літні та люди з інвалідністю.

- Тобто зараз кількість нових переселенців – це сотні людей, а не тисячі та сотні тисяч, як у 2022-му. Що Закарпаття їм пропонує, окрім ліжкомісця в шелтері? Чи годують, якусь іще допомогу надають?

Білецький: - Усі мають житло та харчування. Харчування – це відповідальність територіальних громад, благодійні організації забезпечують необхідними речами. Для нас питання в тому, що ми поселили їх у тимчасові місця проживання. Ми вклали багато грошей у ремонти, але це тимчасове житло. Тому в мене постійно крутиться думка: а що далі? Маємо 18 тисяч людей похилого віку – це ті, хто по завершенні війни, скоріше за все, залишаться на Закарпатті. Їм, очевидно, більше нема куди повертатися.

- Більшість шелтерів працює за схемою «до завершення війни плюс 90 днів».

Білецький: - Думаю, що цієї проблеми не буде – ніхто не посміє людей просто виселити. Жодну людину не виставлять на вулицю. Ну але літні люди мають десь доживати. Нам у цьому плані треба рухатися, треба брати за приклад європейський досвід, де будинки для літніх людей стають бізнесом. Нам треба розуміти, де ці люди будуть доживати після закінчення війни та як.

- За даними соцдосліджень, лише третина закарпатських переселенців влаштувалися тут на роботу. Чому так?

Білецький: - Дійсно, працюють лише 37% закарпатських переселенців. Але також треба розуміти, що значна більшість ВПО – це непрацездатне населення.

Разом із тим, за даними соцдосліджень, із Закарпаття виїхало за три роки війни близько 300 тисяч місцевих. Це переважно працездатні люди.

За кількістю населення наче нічого не змінилося: виїхало 300 тисяч, перемістилося 350 тисяч. Але кількість працездатних кардинально скоротилася.

- Окрім працевлаштування – наскільки в регіоні працюють над тим, аби в нас у містечках та селах не з’являлися такі собі «гетто для переселенців», де люди самі на собі зав’язані, майже не мають спілкування поза своїми шелтерами, не інтегровані в суспільство?

Сарай: - Що стосується соціалізації, непрацездатні переселенці імплементовані у нашу внутрішню систему. Тобто є медична, соціальна, освітня інфраструктура, що також працює і для них. Якихось додаткових інституцій немає.

- Я зрозуміла, що нема, – але що потрібно, аби було?

Сарай: - Це питання, над яким потрібно працювати.

- Ну й насамкінець про реабілітацію. За три роки повномасштабної війни при всіх наших термальних, мінеральних водах та чистому повітрі ми так і не отримали якогось прориву в сенсі реабілітації. А це, крім власне допомоги військовим та цивільним, також і про розвиток, економіку та робочі місця. Чому так?

Білецький: - Не згоден, що Закарпаття відстає щодо реабілітації. Візьмімо, до прикладу, нашу нейрохірургію (мова про Закарпатський обласний центр нейрохірургії та неврології під керівництвом професора В.Смоланки, – ред.): ми пролікували 700 військових, які успішно стали на ноги, багато з них повернулися в стрій.

Так, якщо йдеться про залучення в реабілітацію санаторіїв Закарпаття – тут дійсно могли бути кращі результати. Але це не державні заклади, а приватні. Там усе залежить від власників. Якщо йдеться про залучення санаторіїв – ми попрацювали над тим, щоб військові змогли пройти там безкоштовну реабілітацію та оздоровлення. Майже всі санаторії долучилися.

Сарай: - Я би сказав, що насправді Закарпаттю не вистачає реклами – щодо реабілітації. Наприклад, у цьому році термальні води «Косино» оздоровили 2 тис. дітей військових, минулого року – 3 тис. Такі програми та послуги для військових і їхніх родин є в більшості санаторіїв Закарпаття. Кожен заклад виділяє якусь частину на реабілітацію.

Також у кожному закарпатському медзакладі є відділ реабілітації. Обласний центр реабілітації «4.5.0.», що будується в Ужгороді, – це наша ідея зробити окремий комплекс, де військовий буде почуватися як у 5-зірковому готелі.

Паралельно з міжнародними донорами домовилися та відправляємо студентів-медиків на навчання. В Ужгородському національному університеті зараз у три рази збільшено набір реабілітологів. Але для їхньої роботи має бути відповідна база. Цієї бази досі в Закарпатті не було, ми її створюємо (в рамках проєкту 4.5.0. – ред.), щоб надалі мати.

Тетяна Когутич, Ужгород

Фото Сергія Денисенка