«Не можна занижувати планку очікувань»: Як харківські медики у Чернівцях реабілітують військових

Лікарі розповідають про важливість психологічного складника та експериментальних підходів під час реабілітації

Давид Тертерян та Олександр Бєлєвцов займаються реабілітацією понад 12 років. У 2020-му вони відкрили в Харкові приватну клініку. Після початку повномасштабного вторгнення переїхали до Чернівців. За їхньої участі у Чернівецькій обласній лікарні створили реабілітаційне відділення, де нині успішно функціонує стаціонарна та амбулаторна реабілітація. Пацієнти, здебільшого військові, потрапляють до них за направленням сімейного чи персонального лікаря госпіталю або поліклініки.

Одним із пацієнтів харківських медиків став і кореспондент Укрінформу. Окрім фахової допомоги, реабілітологи розповіли про переїзд до Чернівців та особливості своєї роботи.

ІЗ ХАРКОВА ДО ЧЕРНІВЦІВ ДОБИРАЛИСЯ УПРОДОВЖ ТИЖНЯ

Перші тижні повномасштабного російського вторгнення Давид Тертерян та Олександр Бєлєвцов зі своїми родинами пересиджували в підвалах у Харкові. Росіяни постійно обстрілювали місто, дружина Олександра була вагітною, і вони з рідними вирішили виїжджати.

- Ми залишили Харків 4 березня. Тиждень добиралися до Чернівців, дорога була важкою через затори. На Буковину порадили їхати знайомі, бо цей регіон – один із найвіддаленіших від фронту, – каже Тертерян.

Як і багато переселенців, харківські медики вважали, що їдуть із рідного міста ненадовго. Тому багато речей із собою не брали.

- Після переїзду було лише незвично переходити з одного темпу життя на інший. Загалом перебиратися до іншого міста не має бути страшно. Такі ж люди, такою ж мовою спілкуються, – зауважує Бєлєвцов.

Перші тижні після переїзду реабілітологи разом із сім’ями мешкали у готелях. Та ситуація у Харкові не поліпшувалась.

- Жити в готелях тоді було дуже дорого, а гроші у нас закінчувалися. Тож ми вирішили шукати в Чернівцях роботу, знімати житло. Спочатку пішли до керівництва міської лікарні. Там вільних місць не було, порадили звернутися до обласної лікарні. Ми так і зробили: розповіли про себе, свої можливості, і в медзакладі одразу сказали, що такі спеціалісти їм потрібні, – пригадує Давид.

ВІД ПІДРОЗДІЛУ ФІЗІОТЕРАПІЇ – ДО РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО ВІДДІЛЕННЯ

У Чернівецькій обласній лікарні тоді не було власного реабілітаційного відділення. Працював невеликий підрозділ, який надавав послуги з фізичної терапії пацієнтам травматології, хірургії, неврології. У квітні 2022-го Тертерян та Бєлєвцов стали співробітниками цього реабілітаційного підрозділу. Вирішили, що потрібно перевозити обладнання із Харкова на Буковину.

- Харків масовано обстрілювали, наш медцентр був розташований на дев’ятому поверсі. Ліфти не працювали. Нам допомогли хороші люди: розібрали обладнання і перевезли до Чернівців. Ми все самостійно зібрали й одразу почали працювати, – каже реабілітолог.

У Чернівецькій обласній лікарні виділили приміщення, набрали повний штат працівників – лікарів фізичної та реабілітаційної медицини, фізичних терапевтів, ерготерапевтів з асистентами, медсестер та інших. І невеличкий підрозділ фізіотерапії перетворився на стаціонарне відділення реабілітації, що, до слова, далі розширюється.

Тут проходять реабілітацію пацієнти з неврологічними, травматологічними проблемами, після хірургічних втручань, інфарктів. Медики зауважують, що у приватній клініці в Харкові до них здебільшого зверталися люди з побутовими травмами чи після ДТП, а нині – військові та цивільні з важкими пораненнями і травмами внаслідок російських атак.

- У багатьох є психотравми. Тому кожен зі спеціалістів повинен бути хоча б трішечки психологом. Можливо, я це трохи ліпше усвідомлюю, бо раніше працював анестезіологом у реанімації психіатричної лікарні. Тепер у нас є штатний психолог, – зауважує Тертерян.

«ЗАВЖДИ МАЄ БУТИ ТРІШКИ ЕКСПЕРИМЕНТУ»

За його словами, для визначення методики реабілітації насамперед потрібно поспілкуватися з пацієнтом, розпитати, за яких обставин отримав травму чи поранення. Слід провести комплексне обстеження, мати результати консультацій у вузьких спеціалістів. За необхідності реабілітологи можуть оформити направлення до фахівця.

- У нас постійно вдосконалюється методика: вчимося, випробовуємо нові техніки. За нашим напрямом завжди має бути трішки експерименту. Під час війни характер травм ускладнився, кожна має свої нюанси. До кожного пацієнта потрібен індивідуальний підхід, тоді буде ліпший результат, – розповідає Бєлєвцов.

Він каже, що серед основних проблем, з якими до них звертаються військові, – травми колінних суглобів.

- Під час обстрілів військові багато встають, сідають, лягають. Часте повторення згинальних рухів плюс амуніція дають дуже велике навантаження на коліна. Травмуються меніски в суглобах, потрібні операції. А після них – реабілітація. До нас нерідко звертаються пацієнти з такими проблемами, і ми досить успішно з ними працюємо. За два курси реабілітації, по 14 днів кожен, функцію колінних суглобів можна відновити, – запевняє реабілітолог.

Медики розповідають історію одного з пацієнтів, який звернувся до них близько двох років тому. Військовий зазнав тяжких поранень під час танкового обстрілу росіян. Була загроза втрати руки та ноги, лікарі фактично пришивали кінцівки. І в перервах між численними операціями захисник працював з Олександром та Давидом. Завдяки цьому чоловікові вдалося встати з крісла на милиці. А тепер він ходить з одним підлокітником для підстраховки.

- Після кожної операції ми з ним проходили курс реабілітації. Лікарі подовжували сухожилля, і ми щоразу розробляли кінцівки. Пацієнт показав дуже добрий результат. Рука вже майже повністю відновила свої функції, над ногою працюємо. Попереду в нього ще будуть операції, щоби зміг ставати на п’яту, – додає Бєлєвцов.

УЖЕ НА ПЕРШИХ ЗАНЯТТЯХ ЗРОЗУМІЛО, НА ЯКИЙ ПРОГРЕС РОЗРАХОВУВАТИ

За понад два роки роботи у Чернівцях харківські реабілітологи долучилися до підготовки нових фахівців. Студенти-медики, які проходили практику під керівництвом Тертеряна і Бєлєвцова, залишилися працювати в обласній лікарні.

- Двоє хлопців і дві дівчини закінчують навчання в університеті й паралельно працюють у нашому відділенні. Ми побачили в них потенціал, ділимося знаннями, методиками роботи. І вони віддячують своєю зацікавленістю, бажанням розвиватися та набувати більше умінь у напрямі реабілітації, – зазначає Давид Тертерян.

Із роками практики медики уже на перших заняттях розуміють, на який прогрес можуть розраховувати під час роботи з тим чи тим пацієнтом, і поступово їх до цього готують.

- Якщо травма дуже важка, з ускладненнями, і ми розуміємо, що навіть за оперативних втручань не зможемо достатньо відновити організм пацієнта, то його потрібно до цього готувати, навчати подальшого життя з такими наслідками. Не варто давати безпідставних надій. Але занижувати планку очікувань також не можна, щоб не зменшити мотивацію. Наприклад, якщо до нас приходить пацієнт на милицях і говорить, що хоче через два тижні грати у футбол, то ми не кажемо, що він цього не зможе зробити. Налаштовуємо його, що на цьому етапі наше головне завдання – щоб він зміг пересуватися без милиць. А коли вдасться відновити цю функцію, будемо оцінювати подальші перспективи, – каже Бєлєвцов.

Медики додають, що радіють кожному успіхові своїх підопічних, кожному позитивному результатові. Але емоції, які переживають на роботі, довго намагаються не тримати в собі, щоби не було професійного вигорання.

Віталій Олійник, Чернівці