Закарпаття: «кишеньковий сепаратизм» великих прагматиків

Чи справді в Україні є загроза конфлікту на західному кордоні?

"Розплідник сепаратизму" - такий епітет заробило собі Закарпаття через перманентні розмови про автономію у двох місцевих суспільних групах - так званих "підкарпатських русинів" та закарпатських угорців.

У зв'язку з цим туристи з України, які відвідують Закарпаття, часто закидають місцевим, мовляв, пригріли змію під серцем, маючи на увазі угорську нацменшину. Закарпатці, щоправда, на це не реагують, бо співіснують з угорцями на цій території понад тисячу років, не конфліктуючи. Навпаки, закарпатський колорит без угорців неможливий - це стосується історії, традицій, кухні. Тому ми спробували дізнатися, що насправді стоїть за цими звинуваченнями в угорському сепаратизмі?

ЗАЯВИ ОРБАНА ЗМУШУЮТЬ ЗАМИСЛИТИСЬ...

Насамперед - трохи історії та цифр.

За даними останнього перепису населення на початку 2000-х років, в Україні проживало 156 тисяч угорців, з яких 151 тисяча - в Берегівському, Виноградівському, Мукачівському та Ужгородському районах Закарпатської області. Угорці Закарпаття мають статус нацменшини, живуть компактно, переважно у селах, спілкуються рідною угорською мовою, мають свої школи, а з недавніх пір - навіть університет. В області діють дві політичні партії, що представляють інтереси угорців - КМСК та Демократична партія угорців України (на виборах до місцевих рад 2015-го ці партії об'єдналися, аби набрати прохідні 5%).

Про так званий "угорський сепаратизм" в Україні активно заговорили рік тому, коли прем'єр Угорщини Віктор Орбан в інавгураційному спічі перед угорським парламентом виступав за надання 200-тисячній громаді угорців України подвійного громадянства, колективних прав та автономії.

Звісно, ці слова Орбана стали приводом для загострення дипломатичних відносин між Україною та Угорщиною. Офіційний Київ тоді зауважив, що такі заяви грають на руку Росії, а посла Угорщини в Україні Міхаля Баєра викликали на "килим" в МЗС.

У відповідь міністр закордонних справ Угорщини Янош Мартоньї заявив, що мовляв, нічого нового Орбан у промові не сказав, на таких позиціях щодо етнічних угорців Карпатського басейну їхня країна стоїть уже 25 років.

Справді, ще в 2011-му офіційний Будапешт рекомендував українській владі створити на Закарпатті єдиний Притиснянський виборчий округ із центром в Берегсасі (Береговому) - аби угорці мали змогу голосувати на виборах до парламенту Угорщини. Цей округ мав би змогу посилати свого депутата-угорця, громадянина України, і до Верховної Ради. Щоправда, тодішня правляча верхівка на чолі з президентом Віктором Януковичем це прохання проігнорувала.

Після того офіційний Будапешт неодноразово повторював заяви про надання подвійного громадянства, колективних прав та автономії закарпатським угорцям. Більш радикально з цього приводу час від часу висловлюється угорська націоналістична партія Йоббік.

ПЕРШИЙ ЗАКАРПАТЕЦЬ, ЯКИЙ ЗАГИНУВ В АТО, - УГОРЕЦЬ ІЗ БЕРЕГОВОГО

Зрозуміло, що в українців, які відстоюють свою державу на східних кордонах, через чутки про загрозу сепаратизму на кордоні західному сформувалося упереджене ставлення до закарпатських угорців. Автор неодноразово спостерігала роздратування своїх гостей-киян з приводу, наприклад, угорських прапорів, що майорять на замках Закарпаття. Так само дратують співвітчизників з того боку Карпат вінки зі стрічками угорського триколору біля пам'ятників місцевим історичним особам. Роздратування нерідко супроводжується словесними випадами про "мадяронських сепаратистів".

- Мені теж неодноразово доводилося чути від своїх туристів з України про те, що усіх угорців звідси "треба депортувати", - каже відомий місцевий гід Олена Кудря. - Якось такий випад зробив чоловік явно призовного віку, ярий патріот, який, чомусь, замість того, аби захищати країну  чи волонтерити в тилу, приїхав відпочивати на Закарпаття і розмірковував, "що ж нам робити з угорськими сепаратистами". Тоді відповіла йому, що перший закарпатець, який загинув в АТО, це був угорець із Берегова, 19-річний солдат 128-ї бригади Роланд Попович.

УГОРЦІ ПОГАНО ЗНАЮТЬ УКРАЇНСЬКУ ЧЕРЕЗ НЕДОЛІКИ ШКІЛЬНИХ ПРОГРАМ

Ще один момент, який дратує українців, коли мова заходить про закарпатських угорців, - те, що вони не хочуть вчити мови. Справді, української більшість із них не знає. Щоб якось порозумітися при потребі, переходять на російську.

- Я для туристів у таких випадках цитую Шарлотту Чізмар, зірку закарпатського туризму, - каже Олена Кудря. - Вона якось сказала: "Розумієте, нам, угорцям, за ХХ століття кожні 20 років треба було вчити нову мову. Хто хотів чогось досягнути при правлінні австрійців - вчив німецьку, потім, коли імперія розпалася, й Закарпаття відійшло до Чехословаччини, - чеську, у 40-х, коли Закарпаття приєднали до СРСР - російську, з 1990-го мусимо вчити українську... Ану спробуйте ви хоч раз вивчити угорську".

Насправді, угорці Закарпаття проживають компактно, тому на побутовому рівні можуть користуватися угорською.

- Українську вивчають ті, хто хоче будувати в Україні свою кар'єру чи бізнес, - розповідає про реалії життя своєї нацменшини Шарлотта Чізмар. - Угорські батьки переплачують репетиторам, бо наймають дітям вчителів для вивчення не тільки англійської, а ще й української.

- Неправда, що закарпатські угорці демонстративно не вчать української, - стверджує народний депутат Василь Бринзович, очільник Товариства угорської культури Закарпаття (KMKSZ). - Так, знають її погано. Тому й погані результати на ЗНО. Але не угорські діти в цьому винні. Вони приходять у школу, і вчать українську за тими ж програмами, що й усі українські діти - тобто, як рідну мову. Але ж рідна у них - угорська. Нею вони думають і спілкуються. Тому український уряд мав би подбати про те, аби програми для угорських дітей з вивчення української були іншими.

УГОРЦІ ДУЖЕ ДОБРЕ ВЛАШТУВАЛИСЯ. КРАЩЕ НЕ БУДЕ

Якщо ж пропустити усі політичні заяви, переосмислити упередження і з чистим розумом проаналізувати ситуацію, то виявиться, що у так званого "угорського сепаратизму" на Закарпатті зовсім інша назва. Це конформізм. Пристосуванство.

- Мало що там говорить Орбан, більшість угорців розуміє, що стільки прав та пільг, як вони мають зараз, не матимуть ніколи, - пояснює ситуацію житель Берегівщини Віктор Петров (ім'я та призвіще змінене на вимогу респондента, - авт.). - Справа в тому, що самі угорці в Угорщині не сприймають їх за своїх. Бачте, Угорщина не така вже й багата країна за мірками ЄС (середня зарплата там 300-400 євро). А грошей на підтримку карпатських угорців їхній уряд виділяє масу. Якщо дитина йде в угорську школу, угорська влада дає їй гроші на все - від канцтоварів до ранця. Плюс - іде підтримка сільрад в угорських селах. Так у Гечі (де проводиться відомий фестиваль різників) на угорські гроші провели вуличне освітлення в селі та зробити ремонт у сільраді. Звісно, "угорським" угорцям це не подобається, вони воліли б, аби ці гроші залишилися їм. Тому закарпатські угорці мають привілейований стан. Не тільки в Угорщині, а й тут. На них звертають увагу, вони постійно пишуть якісь петиції, листи до влади, їм відповідають. Востаннє, наприклад, партії угорців виступали із претензією, що не так розподіли округи на виборах, якось не зручно для них.

Віктор - член сім'ї угорки, й теж має пільги від угорського уряду.

- Є таке "посвідчення закарпатського угорця", яке дає право 4 рази на рік в'їжджати на територію Угорщини. Крім того, маю спеціальну посвідку "члена сім'ї угорця", що дає мені право їздити Угорщиною. Сплачуючи при цьому 10% від вартості квитка на будь-якому транспорті. Також це дає мені право безкоштовно відвідувати музеї. Цікаво, що самі угорці таких пільг не мають. А у випадку з транспортом - це відчутна економія, бо проїзд в ЄС дорогий. Ми цьогоріч їздили через Угорщину на відпочинок у Хорватію, то за цією посвідкою зекономили суттєву суму для сімейного бюджету.

З моїм респондентом погоджується і відомий ужгородський історик професор Сергій Федака:

- Закарпатські угорці дуже добре влаштувалися, - зазначив він у бліц-інтерв'ю кореспонденту Укрінформу. - Вони безперешкодно можуть заробляти в Угорщині, й витрачати ці гроші тут. Ця ситуація повністю їх влаштовує. І вона не веде ні до яких геополітичних змін. Думаю, так триватиме й надалі.

- Не можна казати, що в угорців, які проживають у ЄС, таке вже упереджене ставлення до карпатських угорців, - пояснює Василь Бринзович. - Хоча якщо брати до уваги референдум 2001-го року, за отримання угорського громадянства угорцями, які проживають за кордоном, висловилося менше 50% населення. Тобто, такі настрої є. Але все-таки закарпатські угорці "спрямовані" на власний розвиток в ЄС, адже в Україні нема роботи, із усіх закарпатців тільки 10-та частина працевлаштовані, усі інші шукають роботу за кордоном. Угорці Закарпаття в цьому випадку - не виняток.

ЦЕ НЕ ТОЙ СЕПАРАТИЗМ, ЯКОГО ДЕРЖАВІ ВАРТО БОЯТИСЯ

На мої наполегливі розпитування, чи є все-таки сепаратистські настрої серед угорців Закарпаття, отримую від своїх співрозмовників загалом негативні відповіді.

- Ті, що є, - це 10-20% відсотків населення. Вони підтримують партію "Йоббік", мріють про Велику Угорщину, але на цьому весь сепаратизм і закінчується. Жоден з угорців Закарпаття не візьме зброю й не піде за цю Велику Угорщину воювати. Якщо начистоту, то наші люди - великі прагматики. І єдина велика мрія - жити тут, розмірковувати про геополітику, і при цьому отримувати угорську пенсію в 300 євро. Один знайомий, який має цю пенсію плюс до української, постійно сидить у барі, і скаржиться, мовляв, грошей нема. "Вот у меня один дом, дача, у дочки дом, еще сыну надо строить. А откуда деньги брать?" От біда у чоловіка, справді.

- На фоні Донецька та Луганська - це не той сепаратизм, якого державі варто боятися, - вважає Сергій Федака. - Угорський сепаратизм - на рівні слів, кухонних розмов. Угорці мають особливу рису характеру: кричати й махати руками, а коли справа доходить до бійки - в неї не влізати. Брати в руки зброю вони не люблять. Навіть історично Угорщина рідко доводила конфлікти до збройного вирішення, до війни.

- Чого ж хочуть угорці? - питаю на завершення.

- Миру, спокою, розвитку, європейської інтеграції - того ж, що й українці, - від імені свого народу відповідає Василь Брензович. - А ще збереження мови та своїх традицій.

Тетяна Когутич, Ужгород