«Бджілки», «кікімори» і медитація. Хто захищає захисників

Лонгрід

05.01.2016 11:23

Виповнився рік, як у Національному музеї літератури України почала працювати волонтерська група "Музейні бджілки"

Щодня жінки приходять у фойє музею, щоби плести маскувальні сітки та костюми-кікімори, які потім відправляють на схід. Наймолодшій із волонтерок всього чотирнадцять років, та є й поважні пані за сімдесят. За цей час "Бджілки" виготовили 57 сіток і 51 кікімору, які допомагають бійцям АТО залишатись невидимими для ворога.

Кореспондент Укрінформу поспілкувався з майстринями та іншими причетними до їхньої праці.

МЕДИТАЦІЇ БІЛЯ СІТКИ

Плетіння сітки - процес неважкий і навіть медитативний. Потрібні лише час, бажання і терпіння. На дерев'яну раму натягується і закріплюється рибацька сітка. Довгі смужки тканини: взимку - білої або ясно-блакитної, влітку - коричневої, сірої, зеленої, жовтої, - вплітаються одна за одною на певній відстані. Коли щільніше, коли вільніше - як замовлять бійці. На кожному другому-третьому вічку напрямок треба змінювати, але так, щоб не створювати певного ритму. Адже сітка повинна зливатись з довколишнім середовищем, тож ніякої симетрії чи вгадуваного узору на ній бути не має.

- Бувало, хлопці-вояки, що прижджали за сіткою, "бракували" нашу роботу. Наприклад, тканина виявилась занадто лискучою, або стрічки вплетені надто щільно, і сітка через це заважка. Прикро, звичайно, але доводиться переробляти. Головне ж - безпека наших бійців, - пояснює Людмила Посник.

Приєднатись до групи можуть усі бажаючі. І історії волонтерок, різних за віком, за інтересами, фахом, схожі в головному: всі вони колись дізнались, що потрібні тут, і прийшли допомогти хлопцям-захисникам і нашій країні.

- Я прийшла якось на виставку до музею, побачила, що дівчата плетуть, спитала, чи можна й собі спробувати. І ось уже з літа хожу майже щодня, ще й подружку з собою привела, - ділиться Олена Курєнкова. - Якщо сидіти вдома без діла, починаєш тужити, що ти нікому не потрібен, ніякої з тебе користі. А тут і молодь, і ровесники, всі діляться чимось цікавим. І головне - відчуваєш, що можеш чимось допомогти.

ВСЕ ПОЧАЛОСЯ З "ЕВОЛЮЦІЇ НЕСКІНЧЕННОСТІ"

"Еволюція нескінченності" - так звалася виставка робіт відомої співачки Анжеліки Рудницької, яка відкрилась у Музеї літератури в грудні 2014 року. Саме тоді відвідувачі під керівництвом волонтерки Юлії Козачок змогли долучитися до плетення найпершої створеної тут сітки.

- Рік тому ми всі хотіли чимось допомагати фронту, - розповідає Рудницька. - Але ж не в усіх була можливість давати гроші, чи, припустімо, ходити в госпіталь до поранених. І коли ми змонтували виставку, я відчула, що потрібне ще якесь інтерактивне дійство, щось об'єднуюче, що люди роблять разом. І ми задумали акцію "Маскувальна сітка як арт-об'єкт". Замість квітів та подарунків мої друзі несли речі та гроші для тих, хто воює. Замість друкування каталогу виставки ми збирали старі простирадла і різали їх на стрічки для плетення сітки. Музей зробив цю велику, два на чотири метри, раму, на яку натягується сітка і за якою можуть працювати одночасно декілька людей.

- Попервах людей було небагато, - розповідає Юлія Козачок, яка плете сітки вже майже півтора року, а в музеї з першого дня навчала бажаючих. - Люди приходили на виставку, дивились на нашу роботу, пробували плести. Іноді залишались надовше. Коли за місяць виставка закінчилась, думали, що доведеться звідси переїжджати. Але до того часу працівники музею вже до нас звикли і запропонували залишатись, скільки знадобиться. Поступово у нас згуртувався певний колектив - десь із тридцять жіночок і дівчат. Хтось приходить щодня, хтось рідше. Деякі прибігають під час робочої перерви.

ЧОМУ "БДЖІЛКИ"?

З часом волонтерська група стала називатись "Музейними бджілками". Найактивнішим одна з учасниць групи, київська поетка Мар'яна Степанова навіть придумала видавати відзнаки - брошки у формі бджілки. Першою, ще в травні, таку брошку отримала Юля Козачок. А зараз вже є 14 "кавалерок Ордену бджілки". Але звідки взялась така назва? "Музейні" - зрозуміло, а "бджілки"?..

Версій є багато. Хтось стверджує: це тому, що вони працьовиті. Інші - тому що готові в будь-яку мить зібратись усім "вуликом" для важливої справи. А одна з волонтерок Любов Журавська пояснює:

- Це тому, що наші сітки схожі на бджолині стільники. І як бджоли, ми їх старанно заповнюємо.

Любов - одна з найстарших та найдосвідченіших волонтерок. Вона виконує найскладнішу роботу - плете кікімори. До цього підпускають не всіх бажаючих. Стрічки, нарізані з "мультикаму", та нитки, насмикані з мішковини, треба вплітати в певному порядку, звіряючись із малюнком. Костюм поступово "обростає шерстю". Готову кікімору за традицією приміряють усі, хто долучився до її плетення.

- Зараз, бачите, "Юра" в нас майже голенький, - лагідно поплескує по манекену, на якому плетуться маскувальні штани, Олена Лобанова. - Ну нічого, скоро ми його вдягнемо. А чого манекен зветься Юрою? Бо на ньому вже так було написано, коли до нас потрапив.

"БДЖІЛКИ" НА ЕКРАНІ

За цей час дівчата встигли стати героїнями документального фільму, який уже побачили тисячі людей за межами нашої країни. Документалку зняв литовський режисер Артурас Морозовас. Улітку 2015-го він побував у Києві та на Сході. У його фільмі "Народження кікімори" - робота жінок-волонтерок і будні розвідника, якого рятує сплетений ними маскувальний костюм.

- Мені хотілося показати людям, що війна - не тільки на фронті. Що крім бійців, які зі зброєю в руках захищають свою країну, є також оці жінки, які роблять свою неоціненну роботу в тилу, захищаючи і підтримуючи бійців, - розповів режисер у скайп-бесіді з волонтерками.

Одна з героїнь фільму стверджує, що київські жінки - всі трішечки відьми, тому вони вкладають у кікімору не тільки свою працю, а ще й щось невидиме і незбагненне. Невідомо, чи існують ті "закляття невидимості", але вояки регулярно пишуть волонтеркам про свою вдячність, а буваючи в Києві - зазирають особисто. І розвідник із позивним Ведмідь, який також є героєм фільму Морозоваса, стверджує, що без такого надійного тилу воювати було би просто неможливо.

"Народження кікімори" демонструвалося на Каунасському бієннале. У Києві ж його випало побачити тільки самим "бджілкам" та їхнім друзям, які збирались наприкінці жовтня на "Осінь волонтера". Цей захід, який пройшов у іншому музеї - Меморіальному будинку Михайла Булгакова, вже вкотре вразив щедрістю та душевністю наших жінок: волонтерки не тільки напекли гору смаколиків, але й влаштували благодійний аукціон. Талановиті "бджілки" принесли свої роботи - вітражні розписи, плетених янголів, графічні та живописні твори, різноманітні сувеніри. За вечір жінки зібрали дві тисячі гривень, які пішли на обігрівачі для бійців.

МИ ВСІ РОБИМО ОДНУ СПІЛЬНУ СПРАВУ

У Музеї літератури пишаються волонтерками.

- Вже рік у фойє нашого музею працюють ці "бджілки", - розповіла заступник генерального директора з науково-освітньої роботи Раїса Павлівна Сеннікова. - Музей надає матеріали, збирає допомогу, передає її з волонтерами і для бійців на фронті, і для поранених у київських шпиталях. Зараз зробили декілька акцій серед діток, які приходили на виставки, - "Зберемо воїнам "миколайчики". Діти принесли свої малюнки, якісь подарунки. Ми передали меди, горішки, різні смаколики, шоколад - щоб вояки відчули, що й до них, як у дитинстві, завітав Миколай.

Вже рік у музеї триває проект "На цій землі нас не здолати!": проводяться тематичні виставки, аукціони, благодійні заходи. Нині тут проходить виставка робіт учасників АТО і волонтерів "Ні, наші музи не мовчать!"

- Через волонтерів творчі люди, які малюють, пишуть вірші, пісні в окопах, передали свої твори. І ми змонтували велику - 130 кв.м - експозицію, - зазначила пані Раїса.

Є там і роботи "Бджілок". Зокрема, представлені своєрідні прапори, які також плетуться на основі сітки. Але це вже не маскувальний засіб, а своєрідний "банер", стяг звитяги.

- Гадаю, це наш власний винахід - в усякому разі, ми не чули, щоб ще хтось робив щось подібне, - розповідає Ольга Філатова. - Спочатку ми плели прапори виключно для наших вояків. Вони там у себе їх вивішують, це підтримує їхній моральний дух. Потім створили наполовину український, наполовину грузинський стяг і передали його Михеїлові Саакашвілі в Одесу. На Чонгар кримським татарам-"блокадникам" зробили блакитний прапор з тамгою. Анжеліці Рудницькій - жовто-блакитний із сердцем. А зараз плестимемо янгола для музею янголів у Луганській області. На "мультикамному" тлі буде ангелик з жовто-блакитними крилами.

ЛИСТИ ДО НАДІЇ

Окремий стенд на виставці присвячений Надії Савченко. Волонтерки шлють Наді слова підтримки, вітання зі святами, малюнки. Ольга Філатова намалювала героїню в українському віночку й надіслала до СІЗО, де тримають "українську Жанну д'Арк". Копія портрета також є на виставці.

- Я не професійний художник, але для мене важливо, щоб якась добра енергія пішла через мої малюнки до нашої Наді, - говорить Ольга. Через помічника Віри Савченко, Олега Мезенцева, жінки передали Надії свій фірмовий плетений прапор з її "сильним іменем".

У листі "бджілкам" Савченко написала: "Тільки у жінки широкої душі може вистачити часу, любові й тепла обігріти й оточити піклуванням не тільки свою родину, але ще й півсвіту. Ви саме такі жінки. Дякую вам за вашу працю від себе особисто і ще від тисяч хлопців, що не встигли вам подякувати. Низький уклін за ваші невтомні руки".

Ольга Опанасенко, Київ.