Філарет, Патріарх Української православної церкви Київського патріархату
Інтерв'ю
До нас у Володимирський собор перейшло багато вірян із Лаври
- Що б ви могли сказати священикам Московського патріархату, які хочуть єднання?
- Їм треба знати правду: Київський патріархат є і буде, а Московський патріархат в Україні зараз є, але в майбутньому його тут не буде, тому що відбудеться об'єднання в єдину Церкву Українську. Це буде обов'язково! А для того, щоби це відбулося безболісно, зараз треба не ворогувати, бо вороги не об'єднуються, а об'єднуються ті, хто люблять. Тому наша позиція - треба любити і духовенство, і єпископат, і віруючих Московського патріархату. Але це не означає, що любити - це говорити тільки приємні речі. Любов повинна бути у єдності з правдою, і коли ми критикуємо, викриваємо Московський патріархат у неправді, в діях проти України та за "русский мир" - то це теж вияв любові. І нехай вони на нас за це не ображаються, а нехай виправляються - не заради того, що ми так говоримо, а тому, що треба жити за правдою.
- Не завжди у ваших виходить, до речі. Я колись була у вас в храмі, теж на Московський патріархат стільки всього почула.
- Я не кажу, що у нас всі ідеальні, а в МП всі погані. Гріх діє всюди, і Бог діє всюди. Якщо наші чинять неправду - теж нехай виправляються! "Не ворогувати!" - це наша тверда настанова, бо не ворогувати - це вже перший крок. Не примножувати зла, перемагати зло - добром, пам'ятати слова Писання, що гнів людський не творить правди Божої, не мститися за завдані Московським патріархатом образи, а віддати відплату на волю Божу - тоді об'єднатися буде легше. Але і не відступати від правди, бо справжній мир може бути лише на основі правди, а з неправдою треба боротися, як і Христос боровся, викривав і фарисеїв, і книжників.
Щодо об'єднання, то треба всім знати, що коли духовенство і єпископи Московського патріархату будуть переходити в Київський патріархат - вони нічого не втратять, тому що будуть керувати тими ж парафіями і тими ж єпархіями, з якими вони прийшли в Київський патріархат.
- Не втратять - це слово патріарха?
- Це слово патріарха. Ми зацікавлені в цьому.
- Скажіть, мені розповідали, що під час бунту в Лаврі, коли на Вас тиснули, Вам наснилося, що преподобні Антоній та Феодосій пішли з Лаври?
- Так, був такий сон. Але не мені, а монаху Києво-Печерської лаври, який розповів тоді мені, що бачив уві сні преподобних Антонія і Феодосія. Вони вийшли із Ближніх печер і пішли в сторону колодязів, вниз. Коли той монах звернувся до них, то преподобний Антоній і каже: "Ми ще повернемося сюди, в печери". Тоді подумав: "За ними піду і я".
Так Москва зажди діє: війну називає миротворчістю, чуже - оголошує своїм. За однаковим принципом у 1992 р. вони Лавру "захищали" від канонічного Предстоятеля, а у 2014 р. - Крим і Донбас від України
- Але чим було Ваше рішення піти продиктоване?
- Я, як Предстоятель, мав резиденцію на Дальніх печерах, в 49 корпусі. Саме при мені у 1988 році Лавра була передана Церкві, я відремонтував Аннозачатіївську церкву, відремонтував Хрестовоздвиженський храм і триповерховий корпус на Ближніх печерах. Я відремонтував майже зруйнований 49 корпус, відбудував новий корпус для духовної семінарії. Це все я зробив до 1992 року. Це все було влаштоване мною за кошти Церкви. І я мав там у 49 корпусі резиденцію, яку захищали від захоплення промосковськими силами. Але тоді був мером Києва Іван Салій. Коли ми 49 корпус захищали від тих, хто був за Московський патріархат, то Салій направив спецпідрозділ міліції і нас звідтіля вигнали. Таким чином нас силою із Лаври вигнали, не дали нам захистити цей 49 корпус. А потім, щоби виправдати себе, промосковські монахи завили, що це нібито вони, ті що захоплювали - насправді захищалися від захоплення. Отак я змушений був піти з Лаври.
Далі ті сили хотіли усунути мене і з Володимирського собору, і з резиденції цієї, на Пушкінській. Теж казали, що я їх "захопив", а вони хочуть їх "звільнити". Так Москва зажди діє: війну називає миротворчістю, чуже - оголошує своїм. За однаковим принципом у 1992 р. вони Лавру "захищали" від канонічного Предстоятеля, а у 2014 р. - Крим і Донбас від України.
- Я зараз буду писати матеріал про рішення, які могли б допомогти повернути Лавру державі. Що ви думаєте про це?
Лавра буде українською, але треба потерпіти. Українська Церква світовим православ'ям буде визнана обов'язково
- Лавра буде українською, але треба потерпіти. Потерпіти. Бо Українська Церква світовим православ'ям буде визнана обов'язково, і тоді всі вони приєднаються до цієї Церкви Української, у кого ще совість не спалена до кінця служінням неправді. І тоді Лавра буде нашою, українською. Бо зараз вона є державною власністю, але керують нею ті, хто служать не Україні, а "руському миру".
- Скажіть, деколи окремі аналітики пишуть, нібито Ви будуєте Церкву, яка хвора на радянщину, що Ваш досвід, ієрархів - такий радянський, і він переноситься на церковне будівництво?
- Ви бували на наших святкуваннях і бачили, що з нами українська, патріотична інтелігенція вся. Нас підтримують патріотичні сили, нас приймають і волонтери, і добровольці, і армія. В діаспорі українській, особливо зараз, авторитет нашої Церкви великий. В Європейському Союзі, в США, у Канаді державні діячі з повагою ставляться до нас. Хіба таке було би можливим, якби Київський патріархат будувався за радянськими зразками?
Та й ці мірки до Церкви не можна застосовувати. Церква належить Христу, і у цьому вона незмінна. Вона існує два тисячоліття - одна і та ж Церква Христова. Але існує в різних умовах і в різних державах. Існувала, коли був устрій рабовласницький, феодальний, при соціалізмі існувала, при різних імперіях існувала. Умови зовнішні були різні, а місія Церкви одна і та ж - вести людей до спасіння, до очищення від гріхів, до життя вічного. Оце є місія. І бути завжди з народом.
Існувала Церква в радянські часи - підпорядковувалася законам радянської влади. Але проповідувала віру, очищала гріхи, утверджувала віру в народі, звершувала таїнства, хрестила людей, молилась за людей. Молилась, хоч умови були обмежені. Тепер в умовах незалежної України ми маємо свободу. Ми маємо можливість ту, яку ми не мали за радянських часів. Ми вільні сьогодні, від держави не залежимо, як було, але ми по відношенню до держави знаходимося в партнерських відносинах. Тобто в чомусь держава потребує нашої підтримки, моральної. А в чомусь ми потребуємо державної підтримки: це закони, які нас стосуються, зовнішня сторона життя церковного, будівництво храмів і т.д.
А коли кажуть, що наша Церква нібито хвора на радянщину, а я знаю, хто так любить казати, - то це лише для самовиправдання. Щоби виправдовуватися тим, хто називає себе українцем, патріотом, на словах виступає за єдину Церкву, але єднатися з нами не хоче. І з нами не єднається, і без нас нічого серйозного зробити не може, а більше виступає із гучними заявами. То ось такі, щоб себе виправдати від звинувачень у хворобі, на яку на жаль ми, українці, часто хворіємо, "де два українці - три гетьмани", - ось такі звинувачують, кажучи про радянське.