12 лютого. Пам’ятні дати

Сьогодні міжнародна громадськість проводить кампанію протесту проти втягування дітей у збройні конфлікти – День Червоної Руки (Red Hand Day)

12 лютого 2002 року набрав чинності Рамковий протокол до Конвенції про права дитини щодо втягування дітей у збройні конфлікти (прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН у травні 2000 року). Цей день – заклик до спільних дій проти практики залучення неповнолітніх у воєнні дії, а також підтримка дітей, позбавлених нормального дитинства через збройні конфлікти на батьківщині. Чимало міжнародних організацій активно виступають проти використання дітей в якості солдат. Зокрема, Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), «Міжнародна амністія», «Terre des hommes», Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Співпрацю цих організацій можна охарактеризувати абревіатурою DDR – Disarmament, Demobilization, Reintegration (роззброєння, демобілізація, реінтеграція). У 2008 році діти й підлітки організували кампанію зі збору червоних (кривавих) відбитків рук. Понад 250 тисяч відбитків були зібрані у 101 країні світу й презентовані Генеральному секретарю ООН Пан Гі Муну 12 лютого 2009 року колишніми дітьми-солдатами з Колумбії та Кот-д’Івуару разом із молодими активістами з Німеччини з закликом зупинити використання дітей в якості солдатів. Нині найбільше дітей воює у Сомалі, в Демократичній Республіці Конго, Руанді, Уганді, Судані, Кот-д’Івуарі, М’янмі, Філіппінах, Колумбії, Палестині. Загалом понад 17 країн світу офіційно приймають дітей до армії. Неповнолітніх вербують і зараховують до складу різних бандформувань, воюють вони і на боці проурядових сил. Зазвичай їхній облік не ведеться, тому надзвичайно важко підрахувати загальне число малолітніх вояків. За приблизними підрахунками ця «дитяча армія» складається з більш як 250 тисяч осіб. Вони озброєні, середній вік бійців – 10-12 років, третина з них – дівчатка. Більш-менш вправно поводитися з АК-47 дитину можна навчити за 40 хвилин, але після цього їй вже ніхто й ніколи не поверне дитинство.

Православне свято: Собор вселенських учителів і святителів: Василія Великого, Григорія Богослова, Іоана Злотоустого.

Події дня:

475 років тому (1541) іспанським конкістадором Педро де Вальдівіа було засноване місто Сантьяго (з 1818 року – столиця Чилі).

160 років тому (1856) англійський винахідник Генріх Бессемер (1813-1898) запропонував конвертор для переробки рідкого чавуну на сталь без витрати палива. Патент на цей винахід був виданий 8 серпня 1856 року. Новий спосіб переробки чавуну увійшов у масове виробництво і отримав назву бесемерівський процес (у другій половині ХХ ст. був витіснений киснево-конвертерним процесом).

97 років тому (1919) з’явились ноти повноваженого посланця УНР на Паризькій мирній конференції Г. Сидоренка до цієї конференції, в яких ішлося про воєнні дії більшовицької Росії проти УНР, про імперіалістичну політику більшовиків, про необхідність визнання державами Антанти та США незалежності УНР, що може бути «єдиним засобом привернення негайного тривалого спокою і порядку в Східній Європі», оскільки уряд УНР протидіє поширенню більшовицьких ідей як в Україні, так і в Європі. Як відомо, зі сходу на українську незалежність зазіхала Росія, а з заходу – Польща й Румунія.

Рік тому (2015) були затверджені Мінські домовленості (Мінськ – 2). 12 лютого 2015 року на саміті у Мінську після багатогодинних переговорів «нормандської четвірки» було затверджено Комплекс заходів, спрямованих на імплементацію вересневих Мінських домовленостей (Протокол від 5 вересня 2014 року та Мінський Меморандум від 19 вересня 2014 року) з врегулювання кризи на Донбасі. Документ підписали: Ангела Меркель (Німечина), Франсуа Оланд (Франція), Петро Порошенко (Україна), Володимир Путін (РФ). Крім того, було прийнято Декларацію лідерів України, Франції Німеччини і РФ. «Комплекс заходів щодо виконання Мінських угод» передбачає негайне і всеосяжне припинення вогню в окремих районах Донецької та Луганської областей України; відведення всіх важких озброєнь обома сторонами на рівні відстані з метою створення зони безпеки; ефективний моніторинг і верифікацію режиму припинення вогню і відведення важкого озброєння з боку ОБСЄ; звільнення всіх заручників; безпечний доступ, доставку, зберігання і розподіл гуманітарної допомоги серед цивільного населення. Крім того, передбачається відновлення соціально-економічних зв’язків між окупованими територіями та рештою України; відновлення банківської системи; відновлення повного контролю над державним кордоном з боку уряду України в усій зоні конфлікту; виведення всіх іноземних збройних формувань; військової техніки, а також найманців з території України під наглядом ОБСЄ. Положення угоди в Мінську також передбачає роззброєння всіх незаконних угрупувань, проведення конституційної реформи в Україні з набуттям чинності до кінця 2015 року нової конституції, яка передбачає децентралізацію як ключовий елемент. 17 лютого 2015 року Рада Безпеки ООН у своїй резолюції 2202 (2015) щодо ситуації на сході України одностайно схвалила «Комплекс заходів щодо виконання Мінських угод». Радбез ООН закликав всі сторони на Донбасі дотримуватися режиму припинення вогню за будь-яких обставин. Питаннями виконання всіх складових Мінських домовленостей опікується Тристороння контактна група з проведення переговорів і врегулювання ситуації на Донбасі, роботу якої курує спеціальний представник діючого голови ОБСЄ Мартін Сайдік. За його словами повна реалізація мінських домовленостей вимагає подальшої копіткої роботи у 2016 році.

Ювілеї дня:

155 років від дня народження Лу Андреас-Саломе (1861-1937) німецької письменниці, психоаналітика, однієї з найлегендарніших і найзагадковіших постатей кінця ХІХ – початку ХХ ст. До 20-х років жила в Петербурзі, потім виїхала за кордон. Товаришувала з Фрідріхом Ніцше, була близькою подругою Райнера Марії Рільке, підтримувала товариські стосунки з Фройдом. Написала книгу «Еротика», яка була свого часу європейським бестселером. Автор повістей «Руф», «Фенічка», збірок оповідань «Діти людські», «Перехідний вік», «Година без Бога», роману «Ма», листів і спогадів.

145 років від дня народження Леся (Олекса Семенович) Мартовича (1871–1916), українського письменника і громадсько-культурного діяча. Доктор права (закінчив Львівський університет; щоправда, диплом доктора прав здобув лише за два роки до смерті); працював помічником адвоката в містечках Галичини. Брав активну участь у селянському русі, був членом Русько-української радикальної партії. Редагував газети «Хлібороб», «Громадський голос». Літературну діяльність почав з віршів у 1889 році. Перше оповідання опублікував на кошти Василя Стефаника у Чернівцях (письменники були однолітками і товаришували). «Мала» проза Мартовича представлена новелами, оповіданнями і нарисами, пройнятими то добродушним гумором, то дошкульною іронією, їдким сарказмом. «Мартович надзвичайно пильний спостерігач галицького народу, - відзначав Іван Франко, - причому він обдарований неабияким гумористичним талантом. Як ніхто інший, уміє він відмітити в житті нашого народу ту іронію фактів, яка змушує людину цілу свою поведінку виявляти в зовсім іншому світлі, ніж вона є насправді. До того ж його стиль наскрізь оригінальний, легкий і далекий від будь-якого шаблону». Письменник виступав і з публіцистичними статтями. Написав правознавчу працю «Реформи подружнього закону». У 1966 році засновано літературно-меморіальний музей Леся Мартовича у с. Торговиці Городенківського району Івано-Франківської області, де у родині селянина-бідняка й народився письменник.

 135 років від дня народження Анни Павлівни (Матвіївна) Павлової (1881–1931), видатної російської артистки балету, мецената. У 1914 році вона залишила Росію; того ж року заснувала Фонд милосердя (проіснував до 1929 року), який надавав матеріальну допомогу багатьом тисячам нужденних у різних країнах світу.

130 років від дня народження Василя Андрійовича Коссака (1886–1932), українського актора, співака (тенор) і режисера. Майже 30 років працював у театрах Західної України. Належав до відомої української родини музичних і театральних діячів Коссаків.

123 роки тому народився Омар Бредлі (1893-1981), американський воєначальник, один із головних командирів армії США в Північній Африці та Європі під час Другої світової війни. Омар Бредлі та Джордж Паттон стали найяскравішими американськими воєначальниками Другої світової війни й відмінно доповнювали один одного. При цьому більш несхожих людей годі було й шукати. Паттон вирізнявся нестримною відвагою – Бредлі був спокійнісінький, обачливий і завжди діяв напевне. Паттон мав невгамовну вдачу й не міг обходитися без зовнішніх ефектів – Бредлі любив триматися в тіні. Паттон вимагав від самого себе і підлеглих неможливого – Бредлі любив повторювати, що до цивільних новобранців не варто підходити з тією ж міркою, що й до професійних військових. За свою турботу він отримав почесне прізвисько «солдатський генерал».        Влітку 1944 року Ейзенхауер створив 12-у групу армій – найбільше американське з’єднання в історії, що на кінець війни складалося з чотирьох армій, 48 дивізій і 1,3 млн людей особового складу. До закінчення війни ним командував Бредлі. Фактично він очолював американські війська на європейському театрі бойових дій, тоді як Ейзенхауер здійснював керівництво всіма силами союзників. 15 серпня 1945 року президент Трумен призначив Бредлі керівником управління своєї адміністрації у справах ветеранів. Під його опікою опинилися 17 мільйонів колишніх фронтовиків, яким потрібно було допомагати призвичаюватися до мирного життя. У лютому 1948 року Бредлі змінив Ейзенхауера на посту начальника штабу американської армії, а в серпні 1949-го став першим в історії головою Об’єднаного комітету начальників штабів. Він відіграв ключову роль у розробці ядерної доктрини США, керівництві корейською війною і створенні НАТО. 22 вересня 1950 року Конгрес присвоїв Бредлі звання генерала армії (відповідне маршальскому в країнах Європи). Бредлі став останнім з американських військових, удостоєних цього рангу, і єдиним, кому він був присвоєний після закінчення Другої світової війни. У серпні 1953 року Бредлі залишив військову службу. Він прожив ще 28 років, давав поради декільком президентам, виступав з напутнім словом до солдат і консультував творців голлівудських фільмів про війну.

Роковини смерті:

3 роки тому пішов із життя Геннадій Йосипович Удовенко (1931-2013), патріарх української дипломатії, політик. Народився у Кривому Розі на Дніпропетровщині. Після закінчення факультету міжнародних відносин Київського університету ім. Тараса Шевченка три роки працював головою колгоспу в селі Домантівка Сквирського району Київської області. «Три роки в гумових чоботях місив болото», - з іронією згадував Геннадій Йосипович. У 1985-1991 роках – Постійний Представник України при ООН у Нью-Йорку. Згодом – посол у Польщі, міністр закордонних справ. Головував на засіданнях Генасамблеї ООН, Ради безпеки, Економічної й Соціальної Рад ООН. Народний депутат 3-го, 4-го і 5-го скликань від Руху і «Нашої України». Вперше за кордон потрапив у 1958 році – у складі делегації  Радянського Союзу поїхав на місяць до США. Пізніше, коли став дипломатом, полюбив Нью-Йорк. Там у нього була двокімнатна квартира на Мангеттені в новому будинку на 35-му поверсі. Винаймав її за 600 доларів, які виділяла держава на житло. У Штатах за ним постійно стежили. «Не знаю, чи була наружка, але слухали й робили все, щоб не могли підслухати американці. Кабінет службовий: подвійна стеля, підлога, стіни, вікон немає, кондиціонер. Між стінами вставлено пристрій проти підслуховування. Заходив до кабінету вранці, вмикав його, і воно цілий день: «Гу-у-у-у», щоб було не розібрати розмов. Америка мене не чула, а Союз усе чув, що йому треба. Але це гудіння завдало шкоди моєму здоров’ю – постійно діяло на нерви… Усе життя мене прослуховували КДБ, ФБР, Польська розвідка. Я знав про це. Але головне в моїй роботі було не болтать», - зауважив дипломат в одному з інтерв’ю. За спогадами колег, він був дуже толерантною і делікатною людиною. Під час розмови, аби залагодити протиріччя, міг запустити надзвичайно тонкий скепсис. Іронія була присутня навіть у його погляді, але, тим не менш, він ніколи не переступав межу, а коли було потрібно, ставав украй жорстким, і зігнути його було неможливо. Він особисто знав і спілкувався з багатьма світовими лідерами: президентами, прем’єр-міністрами, громадськими і релігійними діячами. Був свідком і учасником різних ситуацій, знав чимало історій – цікавих, повчальних, часом кумедних. На жаль дипломат не залишив по собі мемуарів.