Мукачівці зробили міським святом перехід на літній час

У Мукачеві вирішили подолати стереотип і зробити зі щорічного негативу - позитив

Переходи з зимового на літній – чи з літнього на зимовий – час сприймаються, переважно, як явище негативне. Психологи пов'язують з ним стреси, втому, недосипання... І як результат – маємо загальне невдоволення. У Мукачеві вирішили цей стереотип подолати, і зробити із щорічного негативу - позитив: перевести час на найстаріших годинникових вежах міста урочисто, громадою. У центрі таких веж три, і ще одна – в замку Паланок.

Головний годинникар служить місту понад півстоліття

Почалося усе в суботу о 21 годині біля міської ратуші. Поки збиралася громада й вибирали щасливчиків, що зможуть піднятися на годинникову вежу переводити стрілки, охочі мали змогу ознайомитися з історією курантів на вежі Мукачівської ратуші.

- Збудовані у 1904 році куранти Мукачівської ратуші вважалися на той час найкращим баштовим годинником Європи. Виготовили їх у Будапешті, у майстерні Лойтвілра. Тоді вони дзвонили лише кожну годину, а в роки Першої світової війни дзвін пошкодили. За часів Чехословаччини, у 1919-1938 рр., майстри часто змінювались, але полагодити дзвін не було кому. З приходом радянської армії куранти зазнали нових потрясінь: троси, які з’єднували годинник із дзвоном, використовували для перетягування вантажівок, - розповідає ведучий мукачівської церемонії зміни часу Олег Ткачук.

Нове життя для мукачівських курантів настало у 1949 році, коли 17-річний годинникар Василь Дуфинець взявся обслуговувати годинник на ратуші. Невдовзі його забрали в армію та після служби він знову повернувся до роботи. І у 1957 році не лише полагодив годинник, а й додав відбивання чверті години. І тепер, крім повної години, годинник відбиває кожні 15 хвилин. Раз на чотири дні потрібно ходити до ратуші - заводити годинник. Накручувати масивні гирі (150-200 кг) курантів, знаєте, нелегка справа. Та ще треба здолати 90 сходинок на вежу ратуші. Раніше Василь Дуфинець долав цей шлях за хвилину. Тепер йому 84 роки і йому допомагають онуки. Один з них – пан Іван - допоміг мукачівцям урочисто перевести стрілки годинників на вежі 26 березня.

Крім курантів на ратуші, у центрі Мукачева є ще дві вежі з годинниками. Знаходяться вони на соборах – греко-католицькому та римо-католицькому. Тож, впоравшись з часом на головній вежі міста, прямуємо до греко-католицького собору, він в п’яти хвилинах ходьби.

- Будувати цей собор почали у вересні 1829 р. – Тоді урочисто заклали фундамент вівтаря та дзвіниці. А завершилося будівництво через 30 років, у 1859-му. Хоча повністю обладнати інтер’єр і оздобити храм вдалось аж у 1894 році - ще через 35 років. Зараз в мукачівському греко-католицькому соборі знаходяться такі християнські святині як копія Туринської Плащаниці (одна із двох в Україні - друга знаходиться у Львові), також є копія цвяха, яким був розіп’ятий Ісус Христос, одна із сотні у світі, та частинка Хреста, на якому був розіп’ятий Господь. Зберігають тут частинку мощів святого Миколая Чудотворця з міста Барі (Італія). А ще є копія чудотворної ікони Богородиці, - знайомить нас з історією будівлі Олег Ткачук.

Щодо дзвіниці, на якій є годинник, то до початку ХХ століття вона служила для пожежників майданчиком для спостережень. Якщо помічали пожежу, то били в дзвони і до місця трапунку поспішала пожежна команда.

- Куранти на вежі мукачівського греко-католицького собору були такі ж, що й на ратуші, виготовлені в Мюнхені приблизно в 1859 році, - каже Олег Ткачук. – Після Другої світової війни вони перестали працювати. Годинникар Василь Дуфинець оглянув їх і взявся полагодити. Але на те у місті не було ні грошей, ні бажання. А коли в соборі робили ремонт, робочі розтягнули старий годинниковий механізм по запчастинам. Справа в тім, що старі шестерні дуже добре пасували як млинок, котрим давлять виноград.

Уже за часів незалежності України було зроблено ремонт фасаду й інтер’єру храму. Тоді встановили й новий годинник – на жаль, електронний. Тому переводити час на них, звісно, не так цікаво, як на курантах ратуші, зате з вежі собору відкривається чудовий вид на вечірнє місто.

На костелі куранти мають 400 років!

Ну й третя наша зупинка у цій подорожі в часі – це годинник на кафедральному римо-католицькому соборі Св. Мартина. Він, до речі, один з найстаріших у Східній Європі, виготовлений приблизно у 1740-х роках. Годинник був тут ще за часів існування старого храму, який згадувався в писемних джерелах Ватикану у 1333 році. (Зараз від нього залишилася капличка Святого Йосипа, що поруч із собором, зліва, це була вівтарна частина старого храму, а нині – найстаріша кам’яна будівля Мукачева). Новий костел було збудовано графом Ервіном Шенборн-Бухгаймом у 1800 році і з тих пір годинник прикрашає дзвіницю храму. За Чехословацької доби, у 1926 році, після поломки його полагодили годинникарі з Польщі та Угорщини. Роботи тривали майже рік. У 1947 році годинник ще ходив, але за часів СРСР церковні дзвони заборонялися. Більш як півстоліття історична реліквія простояла на горищі храму без ознак життя. Утім, знайшовся майстер, що зміг відновити у костелі плин часу. Годинникар з Мукачева Іван Онисько (зять Василя Дуфинця) працював над ремонтом годинника цілий рік. Й у 2013 році годинник знову став радувати мукачівців чарівним дзвоном. Зараз годинник доглядає Роберт Шандор – церковник. Кожного ранку йому обов’язково потрібно підніматись на дзвіницю і натягувати годинникові стрілки та заводити велетенський механізм, бо заводу вистачає лише на добу. Висота і довжина механізму – майже два метри, вага – триста кілограмів.

- Крім старовинного годинника, серед реліквій храму варто згадати про церковну крипту – склеп, в якому поховані священики і видатні мукачівці того часу, - розповідає Олег Ткачук. - Один з них – Тиводар Легоцький, відомий як засновник археології і музейної справи на Закарпатті. Його приватна колекція з археології і етнографії свого часу була найбільшою в Австро-Угорщині.

Цікава також 4-метрова картина, на якій зображено святого Мартіна верхи на коні. Її подарував граф Ервін Шенборн-Бухгайм у 1800 році новозбудованому храму. Святий Мартін вважається покровителем Мукачева. Його зображення зустрічається на декількох барельєфах у місті, а також – на міській печатці Мукачева.

У цьому костелі є також старовинний орган, виготовлений у 1864 році віденською фірмою Ріггер. За часів Другої світової війни німці намагалися його вивезти, але через складність конструкції і непевність, що зможуть знову зібрати, покинули цю задумку. У позаминулому році орган вирішили відремонтувати, й узялися за це майстри тієї самої віденської фірми, що півтора століття тому створила цей орган. Тепер він знову тішить слух прочан і відвідувачів храму.

На жаль, потрапити до вежі з годинниковим механізмом у римо-католицькому костелі ми не змогли – у храмі якраз розпочиналися приготування до Великодньої всенішньої, бо ж сьогодні у католиків Великдень. То ж піднятися на цю годинникову вежу та перевести на ній час мукачівці матимуть змогу уже після Великодня.

А ми, намилувавшись красою храму, спішимо додому – адже переводити час треба й на домашніх годинниках. Звісно, робити це не так цікаво, як на старовинних курантах – ані тобі механізмів з шестеренками, ані пружин, ані гир... Зате можна втішитися тим, що перевівши свій час на годину вперед, зможемо аж на цілу годину раніше зустрічати сонце, радіти новому дню, дитячим усмішкам та улюбленій роботі! Тому – зі святом усіх переходу на літній час!

Тетяна Когутич, Ужгород