Михайло Тиводар, доктор історичних наук, етнолог

СТАРІ ЛЮДИ НАЗИВАЮТЬ СЕБЕ "РУСНАКАМИ", БО УКРАЇНЦЯМИ - НЕ МОЖНА БУЛО

- Можна прослідкувати, як саме і чому виникло русинство?

- Ідея русинства - показати окремішність закарпатців від інших українців. Це було потрібно усім режимам і державам, до складу яких входило Закарпаття. Якщо беремо угорців, то вони розвивали цю ідею й твердили, що місцеві русини через територіальну відірваність від України, проживаючи в Угорській державі, розвинулися в окремий етнос, який не має нічого спільного з українцями.

Чехи чому підтримували? Бо не визнавали, що українці Закарпаття є українцями. Вони захищали державну єдність, а українізація Закарпаття загрожувала розпадом Чехословаччини. Треба мати на увазі, що тоді ж ішов також словацький рух за незалежність. 

Коли Гренджа-Донський (український поет, перекладач, громадський діяч, - ред.) написав вірш "Поділили Україну поміж ворогів", то його розкритикували за те, що він ужив щодо Закарпаття термін "Україна". А Закарпаття - то Україна. Поляки це добре знали, польський король Зигмунд ІІІ 15 жовтня 1619 р. писав у листі до гетьмана Жолкевського про ці землі, називаючи їх "венгерська Україна", французький інженер Боплан відносив закарпатців до етнічних українців.

- А звідки тоді ця самоназва "русини", "руснаки"? От моя бабуся, з Мукачівщини, про українців у селі дотепер говорить "руснаки", а село, власне, завжди ділилося на дві частини, в одній проживали "руснаки", в іншій "мадяри".

- А бабусі скільки років?

- Сімдесят шість.

- Це чеський період. До речі, у 38-му році в чехів було заборонено вживати термін "українець" у стосунку до закарпатця. Пізніше у 1939-1944 роках в угорців це також було заборонено.

А сама назва "Русь" "русини" прийшла сюди з Київської Русі. Вперше цей термін на Закарпатті вжито 1031 року. З того часу в Закарпатті поширюється політонім "Русь", "руська мова", "руська віра". Візьміть Галичину - лише на початку ХХ століття тут почали вживати термін "українець", а доти ж - теж були русини.

Якщо ж розглядати цей процес через призму історії, то маємо й немало прикладів, коли той чи інший народ у ході історії кілька разів змінював самоназву. У нинішніх китайців щодо себе, наприклад, це вже третя назва - "хань". Те ж можна сказати щодо історичних персів - нинішніх іранців. Тобто зберігається культура, територія, а самоназва змінюється.

- Це все показує закомплексованість учених, насамперед політичну. По-друге, можна це пояснити намаганням учених зберегти чистоту літературної мови. Але подивіться, скільки в сучасній українській мові русизмів, кальок. Ще раз наголошую, діалекти зберігають історію мови та культури народу, тому треба їх підтримувати. Не слід із того робити ані проблеми, ані політики.

- Ідея Магочі про Велику Русинію за рахунок Словаччини, Румунії та Закарпаття вмерла. Щойно тоді, коли закінчилося її фінансування. Це було прогнозовано. Тут, на Закарпатті, з припиненням грошових вливань підтримки ідеї Магочі теж нема. Залишився ще якийсь мізерний осередок маргіналів, які пробують вижити. Але роблять це уже за гроші Росії. 

Зараз можна сміливо говорити, що будь-які русинські організації мають єдиний центр фінансування - Росію. Хоч у них різні ідеї: у прибічників Магочі - це створення великої Русинії, у прибічників "русского міра" - розвал України. Але будь-що грає на руку Москві.

- Що це мала би бути за Велика Русинія? Магочі ж історик, він, здається, захистив наукову працю на цій ідеї?

- Нічого спільного з наукою ця праця не має. Це блискучий піар, спроба самоіндентифікації, яка знайшла підтримку. Справа у тому, що матір Пола Магочі - українка (русинка), батько - угорець. Таким людям важко ідентифікувати свою національну приналежність.

Магочі досліджував теорію американських переселенців із Закарпаття. І настільки захопився, що поставив собі за мету відродити русинство на історичній батьківщині.

Упродовж 1890-1914 років в Америку емігрувало близько 225 тисяч закарпатців. Пол Магочі нарахував 700 тисяч американців, які мають хоча б одного закарпатського предка. У 1978 році в Америці заснували Карпаторуський дослідний центр з метою поширення нового "русинського відродження". Магочі став президентом цього центру. Він знайшов економічну підтримку для своїх ідей, тому тривалий час різні русинські організації на Закарпатті фінансувалися з еміграції. І не лише в Україні, а й у Словаччині, Польщі, Югославії. Вони видавали книги, журнали, газети. Крім, того, організовували конференції, фестивалі. Процитую професора Чиказького університету Маркуса, який писав: "Базу української кафедри Магочі використав уже з самого початку для розбудови особистих амбіцій не лише "вченого", а й псевдополітика… Він декому говорив, що буде тим для "русинів", ким став Грушевський для українців".

- Стосовно наукових доробків Магочі, власне, на яких він вибудовував свій русинський рух. Вони мають історичне підґрунтя? На які факти він опирається?

- Наукові докази Магочі непереконливі, я не раз мав із ним дискусії. Маса речей там притягнуто за вуха, або дуже легко спростовується. Наприклад, у працях Магочі прослідковується галичинофобія. Він замовчує факти єдності закарпатських русинів із галицькими. Адже була спроба об'єднатися в 1848-1849 рр., у складі Руського воєводства в Австрійській імперії. Це відомий факт, але у нього про це - ні слова. Натомість, багато пишеться про відмежування закарпатських русинів від галицьких.

Я зустрічався з ним особисто, пробував дискутувати щодо його гіпотез - але це неможливо, бо він оперує не фактами, а емоціями.

- Та нема кому опонувати! Опонувати можна людям, які оперують науковими фактами. Опонувати емоціям - нерозумно і беззмістовно. Жодна з русинських теорій не має наукового підґрунтя. Немає такого руху і не буде - ні серед громадян, ні серед інтелігенції, - якщо не буде грошей. Цікаво це прослідкувати на прикладі одного знаменитого закарпатського художника, який називає себе послідовним русином. Але коли йому потрібно було звання "народного", тогочасному президентові Ющенку картини дарував, і зрештою, отримав звання народного художника України. Питання: навіщо послідовному русину звання народного художника України? Таких випадків багато.

- Ужгород невелике місто, тим більше, інтелігентське коло одне. Ви коли зустрічаєтесь з апологетами русинства - як спілкуєтесь? На ножах?

- Рідко хто з твердих русинів пробує зі мною дискутувати - не те, що на публіку, а навіть приватно. Наприклад, Валерій Падяк після того, як я розкритикував його вступну статтю до "Історіографії Підкарпатської Русі", навіть на вулиці зі мною не вітався.

- Ваша позиція щодо русинів - критика і тільки критика?

- Критика від мене йде тоді, коли є надумані проблеми, перекручені факти з історії Закарпаття, зокрема ті, що стосуються русинської проблеми. Я довго займався етнічною історією українців Закарпаття. Добре знаю про їх формування як історичної спільноти, про те, як вона встановлювалася від найдавніших часів до сучасності. І я, як науковець, не маю підстав говорити про те, що місцеві закарпатські русини - це окремий народ. Тобто, якщо звернете увагу, ні один із закарпатських серйозних вчених ХІХ-ХХ століття, ані також з відомих угорських істориків, які досліджували цей край, не пише про окремий народ. Наприклад, Олександр Бонкало, який написав книжку "Русини", прямо каже про те, що ті русини, рутени, малороси, які снять власною державою, називають себе "українцями". От вам і відповідь.

- А як ви визначаєте русинів?

- Русини Закарпаття - це одна з гілок українського народу. Це не одна етнографічна група, їх три - лемки, бойки та долиняни, ще - субетнос гуцули. Нащадки білих хорватів - це долиняни, власне, це ті, хто, очевидно, з ХІ століття вживали термін "русини" для своєї ідентифікації.

- Яке, на ваш погляд, майбутнє русинства?

- У мене на це завжди одна відповідь: не буде грошей - не буде русинського руху. Тільки-но Москва перестане фінансувати, а попи почнуть служити Богу в церквах, а не агітувати паству за політику, зникне "русинська" проблема на Закарпатті.

Тетяна Когутич, Ужгород.