Війна – надовго, з тими тенденціями, що є – на роки
Дмитра Булатова немає потреби представляти. Лідер Автомайдану, екс-міністр... Міністри, треба сказати, вкрай неохоче відвідують прифронтову область, тож Дмитро Сергійович "відбуває" тут за всіх своїх колег, як колишніх, так і нинішніх. Готує собі біографію до майбутніх виборів? Може бути. Хоча, на відміну від майже всіх знайомих мені політиків, він не говорить гаслами, не демонструє всезнайства - просто відповідає на запитання.
ЗА 10 КІЛОМЕТРІВ ВІД "СТОЛИЦІ" СЕПАРАТИСТІВ
А ще вразила обов'язковість командира "Фасаду". Ми зустрілися вранці, однак часу на інтерв'ю у нього в той момент не виявилося - приїхала якась комісія.
- Я передзвоню о другій тридцять, - сказав Булатов.
О другій сорок ми вже розмовляли з ним. На правому березі Сіверського Дінця.
- Що це за підрозділ - "Фасад"?
- Ротний опорний пункт. Ми утримуємо міст через Сіверський Донець. За 10 кілометрів до нас - Луганськ. Це магістральна дорога; міст - бетонний, сміливо витримає танки. Не один - безліч. Це єдиний цілий міст на 100 кілометрів річки.
- Ваш укріпрайон вже випробовували на міцність? Я маю на увазі не наскоки ДРГ...
- У нас бувало таке, що 120-мм мінометами і танками розносили ось ці пости. Ми їх відбудовували. Але це було минулого літа. Тут перед нами висота; ми стоїмо внизу. Вони стріляють прямою наводкою - з гори добре все видно. Ми ходили туди - у нас є картинки, як наш опорний пункт виглядає з гори. Ми добре знаємо про те, що відбувається перед нами. Відповідно, даємо їм відсіч - будь здоров.
- Якщо не секрет: ліворуч і праворуч від мосту велику територію контролюєте?
- Сто метрів ліворуч, сто метрів праворуч. А далі ми продивляємося територію ще на сто метрів вліво і вправо. Тобто ми тримаємо невеликий п'ятачок.
- Що ви можете сказати про противника?
- Уточніть, що вас цікавить.
- Хто стоїть - колишні громадяни України, російські військові найманці?
- Ну, дивіться... Там є російські військові; є місцеві. Є найманці - і росіяни, і кавказці - чеченці, осетини. Російських військовослужбовців у різний час від 30 до 50 відсотків від загальної кількості. А далі кожної тварі по парі.
- І які "тварі" найекзотичніші?
- Найекзотичнішими були російські ГРУшники. Їх зловили тут ось - 50 метрів праворуч. Вони забігли в окоп там, а потім, коли почався бій, пробігли ще метрів сто посадкою. Їх поранили, після чого, власне, й затримали.
- Це ви маєте на увазі ті підрозділи, що безпосередньо проти вас стоять?
- Так. У восьмистах метрах від нас. Ось тут "зеленка"; вона позатягала багато їх позиції. Ми знаємо, де вони розташовані, ми туди пристріляні, але коли "зеленка" щільно стоїть, от як зараз - ми не бачимо переміщень.
ТЕПЛОВІЗОР VS СУХИЙ ХМИЗ
- Які тактичні прийоми вони використовують?
- Вони хочуть міст. Заради цієї мети вони іноді непрогнозовано по нас стріляють. За останній час це, найчастіше, автоматичний гранатомет АГС, це кулемети - великокаліберні і 7,62 мм, підствольні гранатомети. Підходять на відстань, що дозволяє "кинути" гранату з підствольника. Десь місяць тому був 82-мм міномет.
Групи підходять постійно; ми раз у кілька днів знаходимо сліди їх присутності - лежання, стежки, відбитки армійського взуття. "Сюрпризи", які вони залишають - розтяжки з мінами і гранатами.
- До самого мосту вони не підбиралися?
- Ну, ось ГРУшники свого часу змогли пробратися. Після цього ми вирізали велику кількість кущів, щоб збільшити огляд. Відповідно, у нас хлопці на постах; постійно спостерігаємо. Вчора помітили рух на лівому фланзі, відкрили вогонь. Потім вийшли - знайшли лежаки і порубані кущі. Знайшли позицію снайпера, який на міст націлився. Перерізані розтяжки. Це відбувається постійно. Було таке, що вони підходили... У грудні о пів на одинадцяту вечора прийшла група з 12 осіб. Спробували добігти, замінувати мінний шлагбаум - там у нас в асфальті закладені протитанкові міни... Відповідно, був бій, і ми відкинули їх назад. Вони позабирали поранених і пішли.
Вони спостерігають за нашими позиціями, готують місця для снайперів. Ми теж ходимо, теж шукаємо, дивимося. Вони працюють - ми працюємо.
- Що можете розповісти про вашу тактику, не видаючи секретів? Крім того, що дивитеся і вирубуєте кущі.
- Виставляємо маячки. Кидаємо сухе гілля в певних місцях - щоб воно тріщало під ногами у диверсантів. У нас є всілякі хитрощі, за яким визначаємо, проходила там людина чи ні. Мова не йде про сигнальну ракету на розтяжці - ні, це хитрощі іншого характеру. Нам треба розуміти, хто де ходить, хто що хоче бачити, яку інформацію вони збирають, як часто приходять.
Раз на декілька днів група приходить точно. Іноді з однго боку, іноді з декількох - по-різному. Плюс - вони спостерігають за нами з гори - а попереду перед нами їх позиції, я вам їх покажу.
- Різниця в озброєнні серйозна? У кого технічний рівень вищий?
У них - більш сучасну зброю. А у нас - мотивація вище, і бажання перемогти
- У них зброя, загалом, більш сучасна. Наприклад, ПТУРи їх кращі. Гранати з їх АГС-ів розриваються частіше - мабуть, у них зброя "свіжіша" за роками випуску. У них є 9-міліметрові автомати, а у нас - ні. Але нам це не заважає. Мотивація у нас вища, і бажання перемогти у нас вище. Відповідно, навіть наявність у них - місцями - більш сучасної зброї не заважає нам давати їм по зубах.
- Сухі гілки - це дотепно. Але чи є якісь більш сучасні засоби виявлення супротивника?
- У нас є тепловізори. Є прилади нічного бачення. На кожному посту - обов'язково. Вночі це наші очі.
- Але їх недостатньо, щоб на дальніх підступах засікти диверсійну групу?
- "Зеленка". Посадки. Рельєф. Є місця, де вони можуть підійти на 100 метрів, і лише після цього ми їх знаходимо. Якщо в "зеленці" є просвіт, через цей просвіт тепловізором побачити людину можна. А якщо він буде повзти через певний рельєф, то помітити його можна тільки тоді, коли він з'явиться у полі зору. По-різному буває.
СУБОРДИНАЦІЯ НА ЛІНІЇ ВОГНЮ
- Вам напевно всякий раз задають це питання: з міністрів - на фронт. Та ще в таке місце... Нетипова поведінка для українського політика.
Свій внесок в обороноздатність країни роблю собою, своїм часом, своїми можливостями
- Я спеціально збирався піти в армію. Прийшов у військкомат, попросив повістку. Вважаю, що якщо ми боремося за свою країну - а ми за свою країну боремося - треба робити свій внесок. Говорити про це, перебуваючи в органах виконавчої влади, у Верховній Раді - це одне. А робити конкретні справи - зовсім інше. Свій внесок в обороноздатність країни я роблю собою, своїм часом, своїми можливостями. Ми ж тут не тільки воюємо. Тут же весь час виникають питання щодо забезпечення тощо.
Відтак, якщо ми хочемо перемогти, багатьом треба в цьому конкретно брати участь. І добре робити свою роботу.
- А що із забезпеченням?..
- Зараз - все добре.
- А коли було... ненормально?
- Ми бачили динаміку змін за рік. Раніше із забезпеченням були перебої, але за рік була хороша динаміка, і на даний момент проблем з харчуванням у нас немає проблем з речовим забезпеченням - теж, проблеми з грошовими виплатами... Існують, але носять локальний характер. Це питання внутрішнього обліку, який в армії досить такий... заіржавілий. Його треба крутити із зусиллям. Але і такі проблеми ми вирішуємо.
- Тобто ви вже готові перейти в наступ?
- Знаєте, багато людей говорять, що треба йти в наступ. Але коли це говорять люди, що перебувають тут, і коли те саме говорять ті, хто живе в мирних містах - ці слова мають різну ціну. Тому що той, хто сидить у мирному місті - йому не треба лізти під кулі та снаряди. Але справа навіть не в цьому. Існують політичні домовленості, і тому нема чого говорити, коли знаєш, що ніхто команди на наступ не дасть. А тут ніхто не піде вперед без наказу. В цьому плані дисципліна настільки жорстка, що ми не будемо захоплювати навіть сусідній населений пункт з власної ініціативи. Не буває так. Це військова махина. Є накази, є статути.
- Давно були останні жертви?
- Позавчора. Вірніше, вчора, 23-го. Майже о першій прилетіли з лівого флангу на той берег гранати з АГС. Одна впала поруч з бійцем. Вони найчастіше стріляють або сюди, або по тій стороні, де у нас стоїть АГС.
- Кого зі своїх підлеглих можете відмітити?
- У нас тут люди різних професій. Як говорив комбриг, від міністра до тракториста. Але це там вони різні. Тут - ні. Їмо ми з одного казанка, п'ємо з одних кухлів і завдання виконуємо всі разом. Більш того, не тільки військові. Ви вже вибачте мене за те, що я часто згадую "Луганськ-1", але з цими хлопцями ми неодноразово працювали разом. Бути в бою - це бути в бою. Це коли ти розумієш, що з цими людьми ти і в бій, і в розвідку підеш. Не про всіх таке скажеш.
- Мені приємно це чути... А сюди як потрапляють? Тут контрактники, в основному, служать?
- Зараз у мене тут велика частина хлопців ще мобілізованих. Це п'ята-шоста хвилі; деякі залишилися з третьої хвилі мобілізації, продовжились до четвертої, зараз підписали піврічні контракти. Тобто це ще формат мобілізованих. Таких - більшість, але у нас зараз йде поетапне насичення контрактниками.
(Задзвонив телефон; Булатов відійшов поговорити і мимоволі перегородив вузький прохід. Молодий солдат, щоб пройти, звернувся до нього: "Дім, можна?" "Діма" посторонився, не відриваючись від слухавки ).
- Вибачте, я зараз почув, як звернувся до вас ваш підлеглий...
- Тут є субординація, але тільки в питаннях служби. Тобто коли ставиться завдання - вона виконується. Тут не може бути відповіді "не буду", "не хочу". А в звичайному спілкуванні, повсякденному, тут усі рівні.
- З місцевим населенням - у злагоді ?
- У нас хороші відносини. Для цього ми працюємо зі своїми людьми, різні підрозділи, які тут присутні, теж зі свого боку дивляться. За рахунок цього місцеве населення стало до нас набагато лояльнішим.
- Скажіть, а якісь контакти з "тією" стороною у вас є?
- У мене - ні. Я їх спеціально уникаю, бо я людина публічна... У нас є командир бригади, є бригадна розвідка, є контррозвідка - ось нехай вони і спілкуються.
* * *
Не втримався, все-таки поставив питання, яке самому весь час доводиться чути:
- І останнє. До вас, як до людини, яка напевно володіє достатньою інформацією, і не тільки з військових кіл - уявляється: ця війна - надовго?
- Надовго. За існуючих тенденцій можу сказати: на роки. А чи перейдуть роки в десятиліття - цього я вам точно сказати не можу.
Михайло Бублик, Сєвєродонецьк.