Суд присяжних. Довічне для Януковича і свобода для Баті
Справедливість в нашій молодій громадянській спільноті сприймається як козир, який б'є закон
... У справедливість суду у нас не вірить ніхто. Але реакція на це буває різною. Нардеп Онищенко просто втік. А Лихоліта, екс-начштабу «Айдара» (позивний Батя), побратими буквально відбили від СІЗО.
Ось тільки, чи не занадто часто правосуддя супроводжується у нас пікетами і димом шин?
Але ж є інша форма народного впливу на рішення суду. Цілком легальна і передбачена в новому Законі «Про судочинство і статус суддів». У Статті 5 чорним по білому написано: «Народ бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних».
Це і є, по суті, той добровольчий батальйон, який в юридичній війні покликаний домагатися справедливості для героїв і покарання для казнокрадів. Але чи пам'ятає читач, щоб, обговорюючи судову реформу, хоч хтось з експертів заїкнувся про присяжних? Схоже, що вони присутні в нашому правовому полі лише як європейський дизайн.
Весняний скандал з судом над «беркутівцями» не так обурив, як розсмішив. До зали під виглядом «присяжних» завели звільнених з роботи міліціонерів! Та ще багатоверстатників - і присяжних, і за сумісництвом "народних засідателів" одного з райсудів. А скільки ще відкриттів нас очікує, аби серйозно взялися за вивчення списків тих самих «присяжних»?
Судова реформа радянських «народних засідателів» начебто скасувала. Але дух совка залишився. Закон «Про судоустрій» практично зберіг норми Кримінального процесуального кодексу, ухваленого ще за доби Януковича. А там роль присяжних зведена до однієї репліки: «Чого зволите?»
ПОЩАСТИЛО САМИМ УБИВЦЯМ
Побіжно пройдемося по статтях закону.
Перше. З п'яти чоловік в новому «суді присяжних» - присяжні лише троє. Двоє інших - професійні судді. Чи зможуть троє «любителів» в дорадчій кімнаті не піддатися тискові хитромудрих професіоналів? Питання риторичне.
Друге. Як набирають у присяжні? Теруправління Судової адміністрації особисто встановлюють їх чисельність, а місцеві органи влади «формують і затверджують» списки. Як саме - закон не говорить. Чи необхідне громадське обговорення кандидатур? Або конкурсні комісії? Відповіді немає. Колись «народне засідательство» було синекурою відставних суддів та безробітних даішників. Чи змінилося що-небудь?
Третє. Суддям залишено право впливати на підбір присяжних. Комп'ютерний жереб називає сімох, два судді вибирають з них трьох, і ще двох запасних. Найзручніших? Прокурор і адвокати можуть заявити їх відвід, але судді вправі його не прийняти.
Четверте. Суд присяжних у нас виняток, а не правило. Його можна застосувати лише, якщо мова йде про довічне позбавлення волі. Але у нас - не Америка, вищу міру дають навіть не за кожне вбивство, не кажучи вже про корупцію. Це означає - мажор, який задавив на смерть людину, і олігарх-казнокрад суду присяжних недоступні.
П'яте. Про суд присяжних повинен попросити сам обвинувачений. Добробатівець це зробить, а казнокрад – ні. З самим суддею домовитися легше, ніж з п'ятьома, та ще з представниками народу. Ми б хотіли, щоб Януковича судив суд присяжних, але права вимагати цього позбавлені.
ПРИСЯЖНІ ЯК ПІДПРЯЖНІ
Реформатори, що вибудували нову систему правосуддя, до суду присяжних поставилися прохолодно. Аргументів «проти» у них багато. По-перше, це - дороге задоволення.
По-друге, є небезпека, що суд присяжних перетвориться в шоу, де перемагає той, хто красивіше говорить.
По-третє, вважається, що присяжні будуть дивитися не в Кримінальний кодекс, а орієнтуватися на настрої в суспільстві.
І всі ці страхи начебто обгрунтовані. Але, чому б суддям зі своїх 200 тисяч зарплатні не виділити хоч половину на присяжних? І чому шоу на президентських і парламентських виборах добре, а в суді - погано? Сказавши А щодо двох гілок влади, не можна прикидатися німим, коли мова йде про третю.
Що стосується «настроїв в суспільстві», то це міф, що судді на них не орієнтуються. Думка про те, що закон святий і встановлений Богом раз і навіки - міф архаїчних суспільств. Для європейця закон - це завжди відображення суспільних настроїв. І біда, якщо це відображення не встигає за суспільними процесами. Хіба не це ми бачимо сьогодні? Давно йде війна, запекла битва з корупцією. А люди в мантіях за звичкою гріють руки в світлі давно згаслого чорного карлика. І судять Януковича за законами Януковича.
Судді не можуть бути об'єктивними. З давніх часів в процесуальних кодексах записано, що рішення вони приймають в тому числі і за «внутрішнім переконанням». А звідки беруться переконання? З власного способу життя. А він підказує судді: респектабельний корупціонер під судом рідніший, ніж неохайний безсрібник-доброволець. Це класове чуття жодна реформа, жодна люстрація не викорінить.
З присяжними, якщо їх будуть відбирати так, як членів конкурсної комісії по НАБУ, все може бути інакше. Вони не увійдуть у становище військового прокурора, навіть задіяного у «важливій справі», якщо він заплямував честь мундира. Ніхто не змилостивиться над людиною в памперсах, якщо вона жила неправедно. Тому що суспільна мораль жорстока до можновладців. Тому, що як писав Оскар Уайлд, тільки відсутність пороків у еліти може служити їй індульгенцією в її ситому і заможному житті. Розкіш, обтяжена пороком, - з точки зору народу - найгірший гріх.
Справжні присяжні виправдають багатодітну матір-вбивцю, але ніколи не пробачать трьох речей: зловживання владою, зради батьківщині і зазіхання на підвалини демократії. Вони дадуть "вишку" Януковичу і свободу Баті. Просто тому, що наше нинішнє суспільство прийме це як торжество правосуддя.
Скільки б не протестували законники, обтяжені мільярдами і мільйонами, справедливість в нашій молодій громадянській спільноті сприймається як козир, який б'є закон. Вона не завжди мудра, але вона - єдине, що в цей сумбурний час вносить в наше життя відчуття балансу.
Треба не боятися і перетворити суди присяжних з муляжу в реальний інструмент. Дати волонтерам судової системи право об'єднуватися в союзи, дозволити їм самоврядування. Чому у адвокатів, суддів і навіть прокурорів воно є, а присяжні досі, як підпряжні?!
Чому б не згадати про класику судів присяжних, де є журі з 12-18 чоловік, гідних і відомих громадян. Де вони самі, без втручання судді, у своїй кімнаті для нарад виносять вердикт про винуватість чи невинуватість. І вибирають їх за жеребом не з десятка-двох, а з тисяч і десятків тисяч, і обидві сторони процесу мають право відводу тих, в кому сумніваються. У цьому - чистота судового рішення. У цьому - альтернатива суддівського клану. Їх вирок повинен бути остаточним і оскарженню не підлягати.
ВІД ЦИКУТИ ДО АТОМНОЇ БОМБИ
Історія нам говорить: рішення судів присяжних не завжди подобалися і владі, і плебсу. По багатьох з них і досі точаться суперечки. Але вони були завжди відповідями на виклики свого часу.
Ось лише три історичних приклади.
1.Суд над філософом Сократом, 399 м до н.е. Легенда свідчить, що його засудили до смерті за незручні запитання. Але документи свідчать про інше. Філософ був противником демократії і виявився замішаним в «змові тридцяти» - спробі олігархів захопити владу. Його звинуватили і в тому, що погано виховав своїх учнів Алківіада і Крітія - перший перейшов на бік споконвічного ворога - Спарти і кинув Афіни в катастрофу, а другий був найжорстокішим з олігархів.
Суд з 500 присяжних засудив мудреця до смерті, але запропонував, якщо він не згоден, самому вибрати собі покарання. Якби Сократ віддав перевагу вигнанню, ніхто б не заперечив. Але він лише посміявся над присяжними і вибрав в якості кари - розкішний бенкет.
Народ Афін змусив його випити цикуту: поміж філософією та демократією афіняни обрали друге.
2.Виправдання Віри Засулич, 1878 рік. Влітку 1877 російські газети повідомили новину: народник Боголюбов, засуджений до каторжних робіт, був побитий різками. Прочуханку організував градоначальник Петербурга Трепов за те, що арештант не зняв перед ним шапку. Бажаючи помсти, революціонерка-«нечаївка» Віра Засулич трьома пострілами впритул важко поранила Трепова.
Справу слухав суд присяжних. А головою на ньому був відомий юрист Анатолій Коні. Не чужий для України - його мати була уродженкою Полтавської губернії, та й сам він починав кар'єру в Сумському, а потім Харківському окружних судах, а згодом став доктором кримінального права Харківського університету.
Анатолій Федорович прославився дисертацією «Про право необхідної самооборони», забороненою цензурою. І проводив там цікаву, як для нашого нинішнього життя, думку: якщо особа наділена владою, учинила безправ'я щодо представника народу, то народ отримує право на відплату відносно представника влади. І це має вважатися самообороною.
Присяжні перейнялися цією думкою і виправдали Засулич. Хоча імператор Олександр II скористався "телефонним правом" у повну силу.
Присяжні, що пішли наперекір цареві, не були революціонерами - дев'ятеро з них служили держчиновниками, один був дворянин, один - купець, один - вільний художник.
3.Смертна кара за крадіжку бомби. 1951 рік. Американці Джуліус і Етель Розенберги були завербовані НКВС і передали в руки Кремля секрети Манхеттенського проекту. Від них Сталін отримав атомну бомбу.
Світ вимагав помилувати подружжя, петиції про це підписали Альберт Ейнштейн, Жан-Поль Сартр, Пабло Пікассо. Цитувалися листи Етель, написані перед стратою двом своїм дітям. Втім, світ не розумів, що відбувається.
А суд присяжних розумів. Подружжя Розенбергом було засуджене до страти на електричному стільці за зраду батьківщині і шпигунство. Суддя Ірвінг Кауфман, коментуючи вердикт присяжних, сказав: «Ваш злочин гірший за вбивство. Давши росіянам атомну бомбу за роки до того, як вони удосконалили б її самі, ви розв'язали їм руки для агресії. Мільйони людей ще заплатять своїми життями за вашу зраду".
Чи виявили американські присяжні невмотивовану жорстокість, залишаючи сиротами двох дітей? Чи ними рухала історична справедливість?
Євген Якунов, Валентина Сямро. Київ.