Вбивство Павла Шеремета: шість версій «з Мережі»

Громадськість вірить тільки у політичні причини злочину

Поки слідчі формулюють дуже загальні – від професійної діяльності до неприязних стосунків - версії мотивів вбивства Павла Шеремета, професійно не поспішаючи з їх конкретизацією, політично активна частина суспільства у цьому себе не стримує. Звісно, інформації у активістів замало, менше ніж у слідчих, тому версії висуваються у, так би мовити, найширшому спектрі. Хоча, з іншого боку, показово, що побутові, неполітичні версії не звучать. Маємо своєрідний «консенсус» громадськості: вбивство політичне, з логічним включенням в це означення і професійної діяльності Шеремета. Цими рамками – політичний злочин - і обмежуються  «громадські» версії.

Якщо спробувати виділити серед них найлогічніші і такі, що висуваються найчастіше, то картина виглядає така.

Перша версія – «Російський слід».  Вона була чи не найпершою і є наймасовішою. Логіка тут у тому, що вбивство відомого журналіста має дестабілізувати політичну ситуацію в Україні, а Путін вже знайде спосіб, як з цього скористатися. У такому разі вбивство пов’язують з активізацією бойових дій на фронті та «хресною ходою» УПЦ Московського патріархату. Типовим обґрунтування версії можна назвати такий коментар журналіста Віктора Шлінчака : «Дестабілізація. Це єдиний мотив, який першим приходить на думку після вбивства журналіста Павла Шеремета… Зараз, коли маса людей суне в Київ під церковними хоругвами Московського патріархату, Київ стає центром політичної і соціальної нестабільності. Думаю, в столиці вже чекають підготовлені партійні і не тільки вожді, які здатні очолити безстроковий бунт. А враховуючи загострення на фронті і заяви про можливий воєнний стан - перспективи «спокійного літа» на цьому закінчилися. Вступаємо в нові реалії. І хай нам поможе Бог зберегти країну».

Друга версія – «Помилка». Тобто, хотіли вбити Олену Притулу (авто їй належить), але помилково постраждав Шеремет. Логіка, нібито, очевидна, але насправді її дуже мало, практично відсутня. Щоб закласти вибухівку, треба стежити якийсь час за авто; стеження мало показати, що авто часто використовує інша людина; щоб не помилитися, треба обрати спосіб, який би виключав помилку. Вибух пролунав не в момент, коли включили двигун, а через деякий час, коли авто вже виїхало з двору на вулицю і на перехрестя вулиць Франка і Хмельницького, де воно добре проглядалося з трьох боків. Отже, вбивця міг переконатися, що в авто саме той, хто йому потрібен. Звісно, все це переконливо, якщо слідство покаже, що вибух здійснений з допомогою дистанційного управління.

Третя версія – «Підготовка до захоплення «Української правди». Мається на увазі, що хтось хоче прибрати до рук популярне і достатньо впливове в Україні ЗМІ, для чого або прибирає людину, яка цьому заважала (Шеремет мав дуже велику вагу у справах «УП» - загальновідомий факт), або вбивством попереджає Олену Притулу (і, можливо, інших причетних до реального керівництва «УП» людей) про, так би мовити, «серйозність намірів», заважати яким смертельно небезпечно. Цю версію висунув політолог Володимир Фесенко, і вона не суперечить версії «Помилка», яку теж припускає Фесенко.

Четверта версія – «Помста і попередження від корупціонерів». «Українська правда» ще від часів Георгія Гонгадзе є найвпливовішим політичним ЗМІ, і його матеріали завжди мали великий політичний резонанс. Останнім часом саме з матеріалів «УП» починалися найбільші антикорупційні кампанії, внаслідок яких втрачали гроші і посади немало корупціонерів. Можливо, «УП» готувало чергове викриття. За такої версії смерть Павла Шеремета – це «останнє попередження» всьому колективу «УП». Певним підтвердженням версії звучить реакція на вбивство Шеремета Світлани Заліщук, колишнього журналіста «УП», а нині – народного депутата України: «Вбивство Паші - це напад на кожного з нас. Це оголошення війни тому миру, у який ми легковажно вірили за межами зони АТО. Це розправа з професійними розслідуваннями УП, які останні 10 років підміняли незаангажовану прокуратуру».

П’ята версія – «Повторення «справи Гонгадзе». Мається на увазі, що хтось хоче розіграти грандіозний політичний скандал, аналогічний тому, що стався в Україні п'ятнадцять років тому. Якщо це так, то обов’язково має бути продовження (щось на зразок нових «плівок Мельниченка», які вказуватимуть на замовника злочину), одного вбивства, навіть дуже популярного, журналіста замало, щоб повторити «справу Гонгадзе». Народний депутат України Вадим Денисенко так висловився про таку версію: «Якщо цей сценарій справді запускається, то за класикою жанру, хтось із друзів Шеремета має вийти на прес-конференцію і показати якісь матеріали, які Шеремет мав опублікувати, але не встиг. Якщо цього не станеться протягом наступних 5 - 7 днів, можна впевнено говорити, що вся ця справа з політичної площини перейде в напівсонну стадію, і тоді ми всі будемо тільки гадати, навіщо було все це робити».

Шоста версія – «Усунення політичного конкурента». Її висунув політолог Олександр Кочетков, і, здається, більше ніхто. Його думка: «Вбивство Шеремета однозначно пов’язано з професійною діяльністю. Але не його насамперед, а всієї структури, що називається «Українською правдою». Котра нині вже не просто викриває інтриги влади, а безпосередньо пішла у владу своїм штатним складом. І проявляє активність тут з ентузіазмом неофітів. Павло Шеремет був якщо не мозком цього процесу, то мав на нього достатньо серйозний вплив». Перелік народних депутатів, які вийшли з УП, дійсно вражає: Світлана Заліщук, Мустафа Найєм, Сергій Лещенко. Але за цієї версії маємо найменше шансів, що вбивця і замовник будуть знайдені. Усунення як політичного конкурента цілої організації (а до неї, за логікою Кочеткова, вже треба зараховувати не лише колектив «УП», а й, приміром, партію «Демальянс») під силу тільки іншій організації. Котра, зрозуміло, здатна так «замести сліди», що слідство виявиться безсилим.

Юрій Сандул

Перше фото: twitter/@RomanKravets;

Фото в тексті: Ковпак Костянтин/Укрінформ.