19 жовтня. Пам’ятні дати

Сьогодні свій 90-річний ювілей святкує Богдан Гаврилишин, відомий канадський, швейцарський економіст українського походження, громадський діяч, меценат

Богдан Дмитрович Гаврилишин (1926) народився в селі Коропець (тепер Монастирського району на Тернопільщині). 1943 року потрапив до Німеччини. У таборі біженців отримав середню освіту. 1947 року родина Гаврилишиних виїхала до Канади. Працював лісорубом, офіціантом. 1954 року здобув магістерський ступінь в університеті Торонто за фахом «інженер-механік». За три роки на першому робочому місці з інженера дослужився до керівника. З 1960 року мешкає в Швейцарії. Працював директором з навчання Міжнародного інституту менеджменту (МІМ), у 1968-1986 роках очолював його. На початку 1970-х у рамках святкування 25-річчя інституту організував економічні дискусії у швейцарському селищі Давос. Відтоді зібрання провідних економістів і політиків світу там стали регулярними. З 1988 року працював на громадських засадах в Україні, був радником першого президента України Леоніда Кравчука та декількох відомих українських політиків, засновником відомих неурядових організацій – відділення МІМ у Києві, фонду «Відродження», Міжнародного центру перспективних досліджень, власного благодійного фонду. Один з учасників ініціативної групи «Першого грудня». Богдан Гаврилишин вважає себе не економістом, а «людиною, яка знає щось майже про все, і розуміє співвідношення між різними явищами». Його життя – яскравий приклад стовідсоткової успішності, абсолютний зразок «людини, що всім завдячує самій собі» – self-made man, або ж просто, як казав інший всесвітньо відомий українець Петро Яцик, він – «українець, який відмовився бути бідним». Щоправда, мало хто знає, скільки зусиль та енергії доклав пан Гаврилишин задля того, аби збудувати цей бездоганний, гладесенько-рівнесенький імідж суперуспішного українця. 17 жовтня в Центральному державному архіві громадських об’єднань України з нагоди ювілею Богдана Гаврилишина була відкрита виставка, на якій представлені біографічні документи, що розкривають його діяльність в різноманітних міжнародних організаціях та внесок у розвиток української держави. Значний інтерес становить листування з відомими громадськими, державними, політичними діячами світового рівня, серед яких Маргарет Тетчер, Романо Проді, Александр Квасневський, Збігнев Бжезінський та ін. Сьогодні в палаці мистецтв «Україна» відбудеться урочистий благодійний вечір з нагоди 90-річчя визначного українця. Мета урочистостей – на прикладі життєвого шляху ювіляра надихнути українців, а особливо молодь, вірити в свої сили, сміливо мріяти та втілювати мрії в життя на благо України.

Події дня:

115 років тому (1901) бразилець Альберто Сантос-Дюмон на дирижаблі власної конструкції облетів навколо Ейфелевої вежі за 30 хвилин 29 секунд, виборюючи престижну премію Дойча. В 1901 р. один із засновників Аероклубу Франції нафтопромисловець Дойч де ла Мерт заснував премію в 10 тисяч франків тому, хто б зміг на дирижаблі чи на аероплані облетіти навколо Ейфелевої вежі за заданим маршрутом і повернутись у вихідне положення впродовж тридцяти хвилин. Сантос-Дюмон успішно виконав завдання, але приземлився з запізненням на декілька секунд від встановленого строку. Після бурних громадських дискусій він був оголошений переможцем 14 голосами проти 9. Премія, що виросла на той час до 129 тисяч франків з урахуванням відсотків, була розподілена між його помічниками, які забезпечували політ, і паризькими бідняками.

Ювілеї дня:

155 років від дня народження Василія (Дмитро Іванович Богдашевський; 1861–1933), архієпископа Канівського, видатного українського богослова.

100 років від дня народження Жана Доссе (1916-2009), французького імунолога. Виявив  нову систему лейкоцитарних антигенів, дослідив їхню роль у трансплантації. Лауреат Нобелівської премії (1980).

85 років від дня народження Джона Ле Карре (Дейвід Джон Мур Корнуелл; 1931), англійського письменника, автора детективних романів («Дзвінок покійнику», «Убивство по-джентельменськи», «Почесний школяр», «Ідеальний шпигун», «Російський дім»). Утім, самому письменнику не надто подобається, коли його називають «детективщиком»: «Коли я кажу про себе, я називаю себе просто письменником, а не автором якогось специфічного жанру. Можливо в цьому я архаїчний…» На запитання українського письменника, перекладача з англійської Володимира Хижняка, якому вдалося поспілкуватися з Ле Карре (треба сказати, що він не надто любить роздавати інтерв’ю) «хто ваші улюблені письменники, і якої ви думки про літературний процес?», Джон Ле Карре відповів наступне: «Я завше відмовлявся бути частиною того комплексу, який називають літературним прошарком… З літературним світом Англії я не спілкуюся. Велика перевага тих, хто пише англійською мовою в тому, що їм відкрита американська література. Я підтримую досить близькі стосунки з деякими авторами зі Сполучених Штатів. Що ж до сучасних англійських письменників, я багато чим завдячую Грехему Гріну. Хоч я завжди відчував значну відстань між тим, що роблю сам, та його романами… Кого я ще читаю? Письменників, яких усі знають. Айріс Мердок, наприклад… Змолоду ми вважаємо розумними тих, хто відкриває нам нові світи, а в старості – хто поділяє наші помилкові погляди… Та це, без сумніву, лише жарт. Я не читаю книжок, які не збільшують обсягу моєї інформації чи якось інакше мене не збагачують. Коли маю змогу, два-три тижні читаю сучасні романи, а тоді відкидаю їх і повертаюся до авторів ХІХ століття. Відкриття Гоголя було чимось неймовірним!.. Я вперше прочитав «Мертві душі»… Коли закінчив, знову почав з першої сторінки. Він абсолютно неперевершений письменник!.. Хоча у моєму віці доводиться читати вже не стільки те, що хочеться, стільки те, на що є час. Я страшенно стомився від сірості й посередності».

70 років від дня народження Ігоря Демидовича Пасічника (1946), українського освітянина, науковця, ректора Національного університету «Острозька академія».

Роковини смерті:

80 років з дня смерті Лу Сіня (1881-1936), китайського письменника, публіциста, літературознавця, перекладача. Основоположник сучасної китайської літератури. Популяризував у Китаї творчість Тараса Шевченка.

5 років тому пішов з життя Богдан Осадчук (1920-2011), визначний український інтелектуал, публіцист, науковець, дослідник історії Центральної та Східної Європи, професор політології Вільного Університету Берліна (Німеччина). Входив також до складу керівництва Колегіуму Східної Європи. Уродженець Коломиї, що став громадянином світу, людина-легенда, котра все своє життя несла надзвичайно важку місію поєднання європейських культур та міжнаціонального діалогу, справжній «європеїзатор» України. Богдан Осадчук вивчав міжнародне право, історію країн Східної Європи та Балкан в Берлінському університеті. Навчання продовжував в Українському Вільному Університеті в Мюнхені, де захистив кандидатську дисертацію пов’язану з дослідженням радянської політики в період від Леніна до Хрущова. З 1966 року працював професором новітньої історії Східної Європи Вільного Університету Берліна. В еміграції працював у німецьких, швейцарських і польських ЗМІ (починаючи з 1944 року; зокрема і в авторитетній «Neue Zürcher Zeitung»). Був добре знайомий з визначним польським публіцистом і громадським діячем Єжи Гедройцем та іншими польськими інтелектуалами. Під псевдонімом «Берлінець» активно друкувався у легендарному часописі «Культура», головним редактором якого власне і був Гедройц. Останній високо цінував дослідження Богдана Осадчука та його внесок у формування польсько-українського діалогу по’єднання. Позитивну оцінку дав Богдану Осадчуку й лауреат Нобелівської премії з літератури польський письменник Чеслав Мілош. В 80-х роках Осадчук був редактором часопису незалежних українських інтелектуалів, що перебували в еміграції, під назвою «Віднова». Богдан Осадчук – кавалер орденів Білого Орла (найвища урядова нагорода Польщі) та Ярослава Мудрого.