Віктор Муженко, начальник Генерального штабу ЗС України
Наша армія – вона справжня, не бутафорська
- Так, чверть століття минула. 25 років тому і армія була інша, і сама Україна була іншою. Тоді всі, хто підтримав Незалежність, розуміли, що за неї доведеться платити, що попереду величезні випробування. Але люди раділи, що розпад імперії відбувся без крові, принаймні, в Україні. Всі сподівалися, що крові не буде й надалі. Це була епоха, коли країна відкривалася перед цілим світом, від якого була тривалий час відірвана, і хотілося вірити, що всі навколо нас – друзі, що всі загрози, в тому числі військові, залишилися в минулому.
Принаймні, частина суспільства і українського політикуму в це щиро вірили.
Хоча вже тоді лідери нації, такі як Чорновіл, Лук’яненко, Хмара – застерігали від безпечності. Вони знали підступність імперського монстра, попереджали про небезпеку, яка від нього виходить. Якщо б їх тоді почули – ймовірно, історія Українського війська писалася б зовсім з інших сторінок. Але тоді еліти переймалися іншим – як фізично скоротити майже мільйонне угруповання війск, ще й оснащене ядерною зброєю.
Варто враховувати, що всі ці процеси відбувалися десятиліттями, щоправда, з різною інтенсивністю. В останні роки влади Януковича, перед Революцією Гідності, відбувалася вже відверта руйнація обороноздатності держави.
Переконаний, що це робилося свідомо та цілеспрямовано. Це злочин, який передбачає відповідальність, до цього питання повернемось обов’язково вже після війни.
Зараз головне для нас – вистояти, відбитися від агресії. Ми маємо справу з російськими військами, які зі зброєю прийшли на нашу землю. Обов’язок військового – захистити країну й її народ. Хто з ким у яких академіях навчався – згадувати будемо вже після того, як виженемо з нашої землі окупантів.
- Якими особисто для вас були 25 років, що минули? В історії Українського війська були різні періоди, в тому числі до війни і з її початку. Що було позитивного зроблено за цей час, якими були головні помилки?
Війна швидко розвіює ілюзії. Наші військові швидко оговталися від першого шоку
- Головний позитивний результат – це те, що сформовано Українську армію. Вона справжня, не бутафорська. Люди, які стали на шляху ворога у 2014 році, особливо кадрові військові, офіцери – вони змогли зберегти боєздатність частин та підрозділів, інколи не завдяки, а попри зовнішні обставини.
Так, був у людей певний психологічний злам, особливо на початку війни, у 14-му році, адже розпочалися реальні бойові дії там, де ми найменше чекали, проти тих, кого вважали ледь не однополчанами. Але війна швидко розвіює ілюзії. Наші військові швидко оговталися від першого шоку. Це вони вписали в історію нашого війська абсолютно видатні сторінки справжнього героїзму, звитяги і, на жаль – самопожертви. З’явилися справжні легендарні командири, непереможні бійці, якими може пишатися вся країна. Наші люди – це наш головний скарб і наше історичне надбання.
Щодо помилок… Знаєте, зараз відбулася швидка та вражаюча мобілізація суспільства для відбиття зовнішньої агресії. Але далася вона дуже дорогою ціною. Урок, який усім нам варто було б винести з цього – суспільство має відповідально ставитися до власного війська. Навіть якщо немає прямої та негайної загрози. Варто пам’ятати істину, що народ, який не годує власну армію, годуватиме чужу.
Цей вислів точно не про наш народ. Зараз про це можна говорити абсолютно впевнено. Наші солдати й офіцери буквально з попелу відновили боєздатне і потужне військо, зупинили ворога. Але цього ніколи не вдалося б зробити без самовідданої, я б навіть сказав – тотальної підтримки з боку народу, всіх українців, які на собі відчули російську «любов» до України й усього українського. Не лише армія – весь народ зараз виборює власну свободу і своє майбутнє. Така єдність армії з народом, спільна та неділима відповідальність за долю Батьківщини – це, напевно, є гідним результатом нашого шляху, з усіма його злетами і падіннями.
- Не зовсім «парадним» виходить наше інтерв’ю, але не обійтися без цього питання. Вже після початку російської агресії були важкі події під Іловайськом та під Дебальцевим. На ваш погляд, що стало головною причиною тих подій, і чи можливо було уникнути цих трагедій?
Іловайськ, Дебальцеве - в обох випадках російські військові підступно вдарили у спину
- Ми не на параді, ми у стані війни. Ми всі, всі українці, проходимо через страшні випробування, але боятися не маємо права.
Для мене, як і для будь-якого воєначальника, найбільший біль – це усвідомлювати, що під час війни не завжди вдається знаходити рішення, які дозволили б уникнути втрат. Це просто неможливо, адже ми протидіємо противнику, який необмежений у засобах нападу, професійно володіє тактикою і стратегією, при цьому – з повною відсутністю будь-яких моральних гальм, яких, втім, за визначенням не може бути в агресора.
На жаль, тоді, в Іловайську, загинули наші люди - військові, нацгвардійці, добровольці. На той час ми робили все можливе, щоб уникнути втрат серед особового складу. Можливо, з позицій сьогодення, можна зважати на різні варіанти щодо рішень, які були прийняті. Але тоді, в серпні 2014-го року, у нас не було такої можливості. Ситуація розвивалася дуже швидко, змінювалася буквально щогодини. Нам, як військовим керівникам, які перебували у центрі тих подій, можна закидати можливі тактичні помилки, але безглуздо звинувачувати нас у бездіяльності. Всі накази і розпорядження у той час чітко документувалися, тож і юристи, і історики мають повну інформацію для власних висновків.
Для нас понесені втрати залишаються невгамовним болем. Війна продовжується, і чи не кожного дня мені доповідають про нові обстріли, які калічать або призводять до загибелі наших військових. Ми пам’ятатимемо. Пошана й уклін родинам наших героїв, які ризикують життям у боротьбі з агресором. Найгостріше бажання – щоб усі дочекалися повернення своїх воїнів додому.
- Яким вам бачиться вихід із поточної ситуації на Донбасі й в окупованому Криму? Чи існують військові відповіді на ці проблеми?
Жодні демократичні механізми просто не працюють під загрозою зброї
- Парадокс у тому, що ймовірні військові відповіді існують, а реальних військових рішень немає. Окуповані території – це міста та селища, де живуть українці. Ми протистоїмо російським окупантам, але не можемо вчиняти так, як вони вчиняли в Чечні або нині діють у Сирії, знищуючи цілі міста з використанням стратегічних бомбардувальників.
Ми – не вони, і не можемо знищувати власний народ, жодна «перемога» не варта таких жертв. Треба шукати інший шлях. Це стосується всіх окупованих територій, як у Донбасі, так і в Криму.
Я думаю, що кожен має займатися своєю справою. Військові виконають свій обов’язок. Ми надійно тримаємо ситуацію під контролем, і не дозволимо противнику дестабілізувати ситуацію на лінії зіткнення або в інших регіонах України. Відтак, своє слово мають сказати політики.
Хочу окремо наголосити – розмовляти про будь-яке створення демілітаризованих зон, про відведення російських військ від лінії зіткнення і про їх повне виведення з території України треба з Росією, а не з російськими маріонетками з ЛДНР. З цими персонажами говорити немає про що – вони безголосі й не мають власної волі. Саме Росія є стороною цієї війни, про що добре знає міжнародна спільнота. Російська Федерація і має нести всю повноту відповідальності за військові злочини в Україні, за горе й руйнацію на Донбасі. Переконаний, що так воно і буде, врешті решт.
- Загроза з боку Російської Федерації не обмежується Донбасом. Які ще напрямки можуть вважатися загрозливими, і що Збройні сили роблять для відведення таких загроз?
У нас є ключова перевага. Ми – на своїй землі, яка буде буквально горіти під ногами окупантів
- Мені здається, відповідь на це запитання очевидна. Загроза для України виходить відусюди, де є російські війська. Це не лише Схід. Ми можемо чекати удару від російських угруповань з Півночі, з Південного Заходу і з Півдня, з Криму, де росіяни зосередили суттєві наступальні спроможності.
Ми реально оцінюємо ці загрози військового характеру, прораховуємо ймовірні сценарії розвитку подій на випадок масштабної російської агресії. Ці сценарії відпрацьовуються під час навчань, ми вчимося мобільній та гнучкій обороні, концентруємо зусилля на найбільш загрозливих напрямках. При тому, що Російська Федерація володіє більшою кількістю зброї та людського потенціалу, у нас є ключова перевага. Ми – на своїй землі, яка буде буквально горіти під ногами окупантів.
Не існує жодної причини, з якої російські солдати мають помирати в Україні, якщо вони не найманці. Найманці закінчаться швидко
Це - не алегорія. Ситуація нині докорінно відрізняється від тієї, що ми мали на початку війни вже майже три роки тому. Бойовий потенціал Збройних сил незрівнянно вищий, війська навчені і забезпечені, оснащені зброєю і сучасним зв’язком, вони набули реального досвіду бойових дій.
Ми маємо майже 100 тисяч резервістів оперативного резерву – це ті солдати й офіцери, які мають військовий досвід, пройшли найскладніші випробування і вистояли під вогнем. Ці люди мотивовані, з бойовим досвідом, дисципліновані й мобільні. Це величезна сила.
Нині йдеться про формування територіальних підрозділів, які, де факто, будуть перебувати у постійній готовності до організації спротиву на випадок наступу противника
До того ж, ми поступово виходимо на оптимальні варіанти організації територіальної оборони, яка вже відіграла свою роль у найважчі часи 14-го року. Нині йдеться про формування територіальних підрозділів, які, де факто, будуть перебувати у постійній готовності до організації спротиву на випадок наступу противника. В організації такої системи ми враховуємо кращі практики, зокрема, Балтійських країн, які накопичили величезний досвід такої роботи.
Все це в комплексі робить можливу агресію Російської Федерації безглуздою. Адже агресор понесе величезні втрати і не зможе контролювати території, навіть у випадку певного просування вглиб України. Військові можливості Російської Федерації великі, але не безмежні. З іншого боку, такі втрати політичному керівництву РФ доведеться пояснювати власному народу.
Не існує жодної причини, з якої російські солдати мають помирати в Україні, якщо вони не найманці. Найманці закінчаться швидко.
- Наскільки нам відомо, в РНБО знаходиться підготовлена Генштабом державна програма розвитку Збройних сил до 2020 року. Якими є головні пріоритети цієї програми?
На цей час ми не розглядаємо повного переходу на комплектування ЗСУ виключно військовослужбовцями за контрактом
- Так, дійсно, Генеральний штаб ЗСУ завершив роботу над проектом Державної програми розвитку Збройних Сил України на період до 2020 року і передав її на розгляд Кабінету Міністрів. Далі ця Державна програма буде надана до Ради національної безпеки і оборони України та Адміністрації Президента України.
Цей документ має на меті реалізацію вже прийнятих стратегічних рішень. Він визначає завдання і заходи, спрямовані на планове набуття Збройними Силами спроможностей для ефективного реагування на загрози національній безпеці у воєнній сфері, включаючи питання оборони кордонів, захисту суверенітету і територіальної цілісності. Вагома складова Програми – це послідовний рух до переходу Збройних Сил України на євроатлантичні стандарти.
- Ця «солдатська пошта», як ви кажете, дещо перебільшує, як завжди. Хоча у цьому вислові є певна логіка. Бойові бригади перебувають на фронті за принципом ротації, тож після відведення від лінії зіткнення такі частини в обов’язковому порядку мають проходити етап відновлення та відпочинку.
Зрозуміло, що війська, як правило, повертаються у місця постійної дислокації, люди мають повернутися до нормального ритму життя, побути з родинами. Але це не виключає того, що ці бойові частини мають пройти етап доукомплектування, за необхідності, та бойового злагодження. Цю мету можна досягти лише одним шляхом – під час навчань, на полігонах та у навчальних центрах.
Це правда, що нині значно зросла інтенсивність бойової підготовки, особливо у порівнянні з передвоєним часом. Якщо у 2013-2014 роках у Збройних силах України не відбулося жодного бригадного тактичного навчання, то в 2015 році таких навчань відбулося вже 12. У поточному році, який ще не завершено, проведено 20 навчань бригадного рівня.
Хотів би звернути вашу увагу на те, що змінилася не лише кількість навчань – змінилася їх якість. Ми остаточно відійшли від формалізму та перестраховок, які були своєрідною «візитівкою» пострадянської армії. Нині все по-справжньому. Якщо форсуємо – то справжню перешкоду, таку, як Дніпро, на відстань до 5 кілометрів. Якщо здійснюється марш техніки – то без «регулювальників», виключно по картах і виключно на місцевості, із виходом у заданий район та із зайняттям визначених позицій.
Крім того, більша частина цих навчань були поєднані єдиним замислом, єдиним сценарієм, і проводилися на території всієї країни. Так відбувалося під час навчань «Літня гроза» та «Південний вітер» 2016 року, в ході яких були залучені практично всі види Збройних сил, всі органи військового управління. Все це відбувалося у тісній взаємодії із органами місцевого самоврядування, які відпрацьовували взаємодію із військовими підрозділами та організацію заходів територіальної оборони.
Зрозуміло, що все це – не примха військового керівництва. Країна перебуває у стані війни, протистоїть агресії потужного ворога, тож нам нікого не доводиться переконувати у необхідності бойового злагодження та навчання.