30 грудня. Пам’ятні дати

Цими днями виповнюється 400 років «Часослову» – першій друкованій книзі Київщини, що побачила світ у лаврській друкарні. 

Книга була надрукована наприкінці 1616 року у типографії Києво-Печерської Лаври на папері Радомишльської папірні (однієї з перших в Україні), яка поставляла папір для Києво-Печерської Лаври. Засновником друкарні Києво-Печерської лаври (1615) був Єлисей Плетенецький. Як відомо, початок українському друкарству поклав у 1574 році першодрукар Іван Федоров. Першими центрами друкарства в Україні були Острог і Львів (друкарня львівського братства розпочала діяльність на основі Федорівської друкарні в 1591 році). Головним помічником архімандрита в роботі над «Часословом» став Захарія Копистенський. Саме він написав другу, після Плетенецького, передмову до книги. Автором гравюр до «Часослова» став Павмо Беринда. Особливістю київського «Часослова» є поміщені в нього пісноспіви Антонію і Феодосію Печерським, княгині Ользі, князю Володимиру, Борису і Глібу, митрополитам київським Петру і Олексію. Друк книги дозволяв, по-перше, стандартизувати рівень освіти, по-друге – зробити її більш масовим явищем. 100 примірників на той час, а саме таким  накладом вийшов «Часослов», – це велика цифра, адже книги були рукописними, і друк «Часослова» став проривом у просвітництво і культуру. Він став головною книгою для священнослужителів того часу. «Часослов» є також пам’яткою історії української мови, зокрема, релігійного стилю. Книга містить тексти із Біблії та Псалтиря. Також є історичні свідчення, що «Часослов» довгий час виконував функції підручника. Примірник «Часослова», як і багатьох інших українських стародруків та інших пам’яток, зберігається у фондах Російської державної бібліотеки у Москві. З нагоди 400-річчя з дня виходу «Часослова» у Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику відбулося урочисте спецпогашення художнього маркованого конверта з оригінальною маркою.

Ювілеї дня:

80 років від дня народження Петра Єпіфановича Ончула (1936), українського співака (лірико-драматичний баритон), народного артиста України, професора Донецької музичної академії. Після закінчення Львівської консерваторії працював у Донецькому театрі опери та балету (замінив Гуляєва). Саме Петро Ончул, випускник Львівської консерваторії, разом з декількома іншими видатними виконавцями (Миколою Момотом, Раїсою Колесник та ін.) вивів Донецьку оперу до числа провідних театрів, зробивши величезний внесок у розвиток музичної і вокальної культури краю. Донецьку і місцевій опері співак присвятив 50 років свого життя. Родом Петро Ончул з Буковини: народився в селі Коритне, тепер Чернівецької області, а тоді територія Румунії. Співав з чотирьох років, зокрема і в місцевому церковному хорі. Після закінчення семирічки навчався на столяра. Потім закінчив Чернівецьке музучилище (туди його прийняли без екзаменів, попри те, що хлопець не знав музичної грамоти). Перше приголомшливе враження (навіть потрясіння) від опери – «Травіата» Верді. Після цього юнак захотів стати тільки оперним співаком. Вердієвська опера мала для Петра Єпіфановича якесь чарівне значення: у подальшому саме вона стала його дипломною роботою, а потім, після переїзду в Донецьк, саме в партії Жермона Петро Ончул вийшов на сцену Донецької опери. Сцену Петро Єпіфанович залишив рівно у 60, хоча й знаходився у чудовій формі – не хотів уподібнюватися деяким колегам, хто до останнього зволікає з цим важким, але необхідним кроком. Співак виховав цілу плеяду молодих вокалістів. З початком війни на сході нашої держави Петро Ончул змушений був залишити вже рідний Донецьк; нині він мешкає у Києві та Львові.

70 років від дня народження Патті Сміт (Патриція Лі Сміт; 1946), легендарної американської поетеси і співачки, яку називають «хрещеною мамою» панк-року – саме її гурт на початку 70-х став предтечею панк-революції, не давши таким чином слухачам потонути в морі (радше болоті) солодкоголосої попси. Крім декількох десятків поетичних книг, Патті Сміт видала дві книжки дуже цікавої прози. Перша з них – мемуари «Просто діти», де йдеться про її стосунки з видатним фотографом Робертом Мепплторпом, давно стала бестселером. Друга – «Поїзд М» – химерне сплетіння уривків спогадів, бувальщин, сюрреалістичних оповідок та фантазій. Де дійсність, а де вигадка – відрізнити вкрай важко, а то й взагалі неможливо. Попри поважний вік, Патті – шанувальниця Дікінсон, Бранкузі, Каллас і кримінальних серіалів – залишається собою – великим дитям, безпосереднім, чистосердним, готовим дивуватися і надихатися з будь-чого.  Саме Патті Сміт виконувала пісню Боба Ділана на цьогорічній церемонії вручення Нобелівських премій. Спочатку Патті розгубилася і не змогла згадати слів – це було так несподівано і зворушливо, що дехто з августійших осіб, підбадьорливо аплодуючи, навіть зронив сльозу. Зрештою співачка впоралася з хвилюванням і заспівала таки діланівську пісню, додавши, таким чином, до помпезного королівського церемоніалу, і власною присутністю з демократичною гітарою в руках, і співом далеко не академічних віршів свого давнього товариша новоспеченого лауреата, легкого неформального шарму, того духу контркультури, посланцями якої вони власне з Діланом є. Хоча ні, тепер вже можна сміливо сказати – були, адже обоє плавно і непомітно мігрували в бік класиків.

Роковини смерті:

325 років з дня смерті Роберта Бойля (1627-1691), англійського хіміка, фізика і філософа, одного з засновників Лондонського королівського товариства. Сформулював наукове поняття хімічного елемента, заклав основи якісного аналізу. У 1662 році відкрив закон про залежність об’єму газу від тиску (закон Бойля – Маріотта), довів неможливість горіння й життя в пустоті, досліджував теплові, електричні й акустичні явища.