8 січня. Пам’ятні дати

Цього дня народився Василь Симоненко – український поет, журналіст, правозахисник. 

Поет «гніву і любові» Василь Андрійович Симоненко (1935-1963) з’явився на світ у селі Біївці Лубенського району Полтавщини. Дитиною пережив лихоліття Другої світової, повоєнний голод і холод. Вчився на факультеті журналістики Київського університету ім. Т. Шевченка. Під час навчання працював секретарем в університетській багатотиражці, був учасником літстудії. Тоді ж почав писати вірші. Після закінчення вишу – співробітник газет «Молодь Черкащини», «Черкаська правда», «Робітнича газета». За свою небайдужість та активну громадянську позицію всюди зазнавав цькувань з боку владних партійних структур. У 1962 році Василь Симоненко разом з друзями віднайшов місця масових поховань жертв сталінських розстрілів на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні, за що був жорстоко побитий кагебістами. Відтоді він заслаб, а невдовзі й помер – у 28 років. І хоча доля відміряла Симоненку вкрай мало, він вважається одним із найяскравіших шістдесятників, адже його поезії – згустки високого гуманізму – були своєрідною предтечею усього руху опору 1960-1970-х років. Видання творів поета було заборонене протягом п’ятнадцяти років. Лише в 1981, з інквізиторським редагуванням вийшли його «Лебеді материнства». Але його поетичні шедеври – «Ти знаєш, що ти людина…», «Де зараз ви, кати мого народу?...» «Україні», «О земле з переораним чолом…» ходили у самвидаві, їх вчили і знали напам’ять. Відтоді минуло чимало часу, і Василь Симоненко став для нас легендою. Нескорений, з гарячою і пристрасною натурою, непримиренний до ворогів українського народу, патріот своєї Вітчизни, щирий і добродійний, він увійшов у літературу як поборник правди і добра. Відчуваючи наближення кінця, Василь Симоненко нотував у своєму щоденнику: «Дивна річ: я не хочу смерті, але й особливої жадібності до життя не маю. Десять років для мене більш ніж достатньо». Через п’ять місяців після цього його не стало.

Ювілеї дня:

430 років від дня народження Йоганнеса Фабріціуса (1587-1615), німецького астронома. Один з перших, хто застосував телескоп для астрономічних спостережень. Одночасно з Галілеєм та Шейнером і незалежно від них помітив плями на Сонці. Результати своїх спостережень опублікував у праці «Про сонячні плями».

115 років від дня народження Карла Ренсома Роджерса (1902-1987), відомого американського психолога, одного з лідерів так званої гуманістичної психології. Автор другої за ступенем поширеності в світі після психоаналізу Зигмунта Фройда «екзистенціальної» психотерапії. Вчений наголошував на значенні оточення в житті людини. На його думку, людям необхідно відчувати, що інші сприймають їх позитивно, адже кожній людині притаманне прагнення того, щоб її поважали, цінували, любили та ставилися до неї турботливо. В 1968 році заснував Центр вивчення людини в штаті Каліфорнія. Почесний доктор багатьох американських і західноєвропейських університетів.

80 років від дня народження Ширлі Вероніки Бессі (1937), британської співачки, котра стала всесвітньо відомою після виконання пісень до фільмів про Джеймса Бонда: «Голдфінгер» (1964), «Діаманти назавжди» (1971) і «Мунрейкер» (1979). Вона єдина записала більше ніж одну тему до Бондіани. Але це, так би мовити, її візитна картка, а загалом дискографія цієї співачки вражає. Манеру виконання Ширлі Бессі порівнюють з манерою Едіт Піаф і Джуді Гарленд. Співачка удостоєна звання Дами-Командора ордена Британської імперії. В 2003 році Ширлі Бессі відзначила 50-річчя творчої діяльності в шоу-бізнесі. «Я ніколи не брала уроків співу, не вмію читати по нотах… Я мріяла стати медсестрою і рятувати людей. Але перша ж кров, яку я побачила, настільки мене шокувала, що я зрозуміла: це кінець моїй сестринській кар’єрі. Потім я хотіла стати стюардесою, але з цим теж не склалося: я не знаю мов. Хотіла ще бути манекенницею, втім, яка з мене манекенниця, адже я не надто висока… Єдине, що я вміла – це співати. Мабуть саме тому я й стала співачкою». Опитування слухачів, проведене маркетинговою службою ВВС Radio 2 у 2001 році щодо сотні найупізнаваніших голосів XX століття, виявив, що голос Бессі знаходиться на 41-му місці, випередивши голоси таких зірок як Лучано Паваротті (46), Мадонна (50), Тіна Тёрнер (52), Род Стюарт (62) і Роббі Вільямс (89). «Королева соул» Арета Франклін у своїй автобіографії «From These Roots» (1999) писала наступне: «Я чимало думала про естрадних дів. Не кожна, хто співає чи просто має хіт, є дівою. Справжні діви – це Сара Воен, Елла Фітцжеральд, Джуді Гарленд, Грейс Бамбрі, Ліна Хорн, Ширлі Бессі, Патті Лабелль і Рене Флемінг».

75 років від дня народження Стівена Вільяма Гокінга (1942), відомого англійського фізика-теоретика, професора математики Кембриджського університету, популяризатора науки. Автор праць з релятивіської астрофізики, зокрема наукового бестселера «Коротка історія Часу»; довів теореми сингулярності в космології. Висунув теорію утворення чорних дір (1971). Загалом Гокінг продав більше книжок про фізику, ніж Мадонна про секс. Він здобув визнання й особистою мужністю; в результаті хвороби, втратив здатність говорити й рухатись (ще на початку 60-х років), але, навіть у такому стані, прикутий до інвалідного візка, продовжує наукові дослідження. Вчений вважає, що наукова і дослідницька діяльність приносить набагато більше задоволення, ніж заробляння грошей. А ще вчений мріє написати таку книжку, яка б продавалася в аеропортах і супермаркетах. Втім, для цього, на думку вченого, видавцю довелось би помістити на обкладинці голу жінку. І прибрати майже всі рівняння. Гокінг доволі позитивно ставиться до фантастики – і в літературі, і в кіно, вважаючи, що вона дає змогу позбавитися людям від страхів і стимулює уяву. Але наукові факти і відкриття у змозі «переплюнути» «найфантастичну фантастику». Головним ворогом знання вчений вважає не невігластво, а ілюзію знання. У Стівена Гокінга троє дітей. Старший Роберт – програміст, працює в Майкрософт. Донька Люсі – журналістка, крім англійської чудово володіє французькою і російською, а наймолодший син Тім – студент. А ще у Гокінга є онук Вільям, котрий, звісно, обожнює комп’ютери.

70 років від дня народження Девіда Боуї (1947-2016) британського рок-музиканта, співака, композитора, кіноактора, продюсера, однієї з найважливіших постатей сучасної музики і поп-культури. Знімався у фільмах: «Людина, яка впала на землю», «Голод», «Щасливого Різдва, містер Лоуренс», «Твін Пікс. Вогонь, ходи за мною», «Остання спокуса Христа». Написав музику до фільмів: «Ласкаво просимо до Сараєво», «Крижаний шторм», «Шосе в нікуди». Лауреат почесної нагороди «Греммі» за визначний внесок у розвиток музики (2006). Протягом своєї кар’єри співак продав понад 136 мільйонів пластинок, тим самим увійшовши в десятку найуспішніших артистів в історії популярної музики Великобританії. Шість його альбомів входять у список «500 найкращих альбомів усіх часів» за версією журналу Rolling Stone (до того ж три з них вийшли підряд – з 1972 по 1973 рік, решта – в 1976 – 1977). У 2004 році журнал Rolling Stone поставив його на 39-е місце в списку «100 найвидатніших виконавців рок-музики всіх часів» і на 23-є місце в списку «100 найбільших вокалістів усіх часів». Митець, котрого за часту зміну музичного іміджу називали «хамелеоном», помер 10 січня 2016 року на 70 році життя від раку. За два дні перед смертю вийшов останній альбом артиста «Blackstar», де він знову неперевершений. «Хто я?... Вічний мім», - сказав про себе в одному з інтерв’ю Боуі.

Роковини смерті:

680 років з дня смерті Джотто ді Бондоне (1267-1337), італійського живописця, скульптора і архітектора, представника Раннього Відродження. Творець дивовижних за красою та просякнутих глибоким духовним змістом фресок у Падуї (Капела дель Арена) та Флоренції (церква Санта Кроче). Художні реформи Джотто були глибокими й значущими, а його історичне значення було усвідомлене не лише в наступні століття, але і його сучасниками. В п’ятій новелі шостого дня «Декамерона» Бокаччо називає Джотто «пречудовим талантом», «світочем флорентійської слави», який «вивів на світ мистецтво, яке було протягом тривалого часу поховане». Мазаччо, П’єро делла Франческа, Леонардо да Вінчі, Рафаель і Мікеланджело – великі майстри раннього і Високого Відродження – зверталися до мистецтва Джотто як до живлющого й одвічно свіжого джерела глибоко етичних, людських образів. Як архітектор Джотто створив кампанілу (дзвіницю) Флорентійського собору. Ця п’ятиярусна легка споруда, прикрашена рядом рельєфів, над якими Джотто працював спільно з Андреа Пізано, є однією з найкращих прикрас архітектурного ансамблю Флоренції.

375 років з дня смерті Галілео Галілея (1564–1642), італійського фізика, астронома, механіка. Як і Джотто теж був флорентійцем. Галілей помер на 78-му році життя поблизу Флоренції. І лише 95 років потому було виконане його останнє бажання: прах ученого був перенесений до церкви Санта Кроче у Флоренції (тієї самої, яку розписував Джотто), де він  покоїться поряд з Мікеланджело.

50 років тому трагічно загинув Збігнев Цибульський (1927-1967), польський актор театру і кіно, легенда польського кінематографа 60-х років. Прославився після зйомок у фільмі Анджея Вайди «Попіл і алмаз». Знявся у фільмах: «Покоління», «Кінець ночі», «Поїзд» (у радянському прокаті «Загадковий пасажир»), «Як бути коханою», «Сальто», «Лялька». Його пам’яті присвячений фільм Анджея Вайди «Все на продаж», декілька документальних кінострічок. У 1969 році заснована кінематографічна премія його імені.