Сворак заявила, що не знала, хто її звільняє
Колишня полонянка Ольга Сворак, яку представники так званої ЛНР передали українській стороні, запевняє - вона не має відношення до жодних політичних ігор і взагалі не знала, що до її звільнення причетна Надія Савченко.
Про це Сворак сказала в Івано-Франківську на прес-конференції, повідомляє кореспондент Укрінформу.
"26 грудня мене забрали з Луганського СІЗО. Звільнили мене, точніше, передали Рубану, 27 грудня. Хто мене звільняє, я не знала. Звичайно, я вдячна Савченко, що вона була до цього причетна. Втім, до жодних політичних баталій чи ігор я не маю відношення", - заявила Сворак.
Вона стверджує, що перебувала в Луганському СІЗО за підозрою у шпигунстві. На території так званої ЛНР опинилася з місією "допомагати людям на лінії розмежування". Приїхала туди ще навесні "з легендою про кохання". Пізніше, каже, та ж "легенда" її і закрила в підвалі.
"Про саме звільнення я не знала. Я їхала так само, як мене й возили, з мішком на голові та наручниками. Коли мене привезли, я зрозуміла, що стала маріонеткою в якихось політичних іграх, про які й не здогадувалась. Я перебувала у великому інформаційному вакуумі. Щоб не було якихось сумнівів, що я щось зробила не так, даю згоду на проходження поліграфа в СБУ. Я працювала на користь України", - стверджує Сворак.
Нагадаємо, 26 грудня представники ОРДЛО Олександр Захарченко та Ігор Плотницький заявили, що готові передати народному депутату України Надії Савченко двох полонених жінок - івано-франківську журналістку Ольгу Богданову (Сворак) та суддю з Новозовська Анжеліку Преснякову. Заручниць передали українській стороні 27 грудня.
Звільнення Сворак викликало дискусії у журналістському середовищі Івано-Франківська. Представників ЗМІ обурило те, що Сворак «сама повіялася в Луганськ до свого коханого бойовика і тепер скаржиться, що там – "не курорт". У редакції видання "Голос-інфо", де Сворак працювала позаштатним кореспондентом, запевняють, що не давали їй жодного редакційного завдання на території Луганської області. Втім, для її звільнення вони писали численні звернення до органів державної влади, Місії ОБСЄ та представництва Червоного Хреста.