Володимир Зінченко, телеоператор, учасник Майдану

23.02.2017 10:00

В`ячеслав Веремій не був антимайданівцем, перечитайте його публікації

Кульове поранення ока оператор Володимир Зінченко отримав під час сутичок на Майдані у січні 14-го. Він тоді знімав відео як стажер від каналу ICTV. Там же він і познайомився з журналістом газети «Вести» В`ячеславом Веремієм. Схоже поранення та журналістська робота їх здружила. Ніхто не міг подумати, що всього лише через місяць В'ячеслав загине від рук «тітушок». Але Володимир вирішив: буде завжди допомагати сім'ї друга.

- Тоді навіть на думку не спадало, що «беркутівці» можуть стріляти по журналістах, - розповідає пан Володимир, - 19 січня, після тривалого перебування на Майдані, я повернувся додому, аби трішки відпочити. Та дружина мене розбудила і сказала, що, нібито, на Майдані розпочинаються якісь заворушки. Я взяв камеру і помчав. Вже о дев'ятій годині біля арки Лобановського знімав, як наступають мітингувальники. Для повноти сюжету треба було показати реакцію «беркутівців». Фокусую, наводжу світло, раптом - просто в око потрапила куля. Від болю і несподіванки я сповз на землю, рукою прикривши поранене око. Вже тоді майданівці мене перенесли у безпечніше місце, доставили до лікарні.

Того ж дня був поранений і журналіст В`ячеслав Веремій. Світлошумова граната, кинута «беркутівцями» розірвалася прямо під його ногами. В`ячеславу поранено ногу, розтрощено окуляри, та один з осколків влучив у ліве око. В Інституті мікрохірургії ока йому було встановлено штучний кришталик.

- Разом із Славком ми лікували «рани». Славкові поставили штучний кришталик. У мене ж травмовано і кришталик, і сітківку ока. Вже зроблено дві операції. Цього року заплановано ще одну. Зір я втратив. Але знайшов друга, - розповідає Володимир Зінченко.

Тому, коли Володимир дізнався, що Славка убили «тітушки», вирішив: буде завжди допомагати сім`ї друга, тим більше, що у Славка залишився маленький син. Їхні сини майже однакові за віком.

- Зараз багато людей намагаються очорнити ім`я Славка, - каже Володимир, - то я не можу просто так стояти осторонь! Перед тим, як казати, що Веремій був антимайданівцем, треба спочатку перечитати усі його публікації. Просто так сталося, що газета «Вести», останнє місце роботи Славка, на той час мала неоднозначну позицію щодо подій на Майдані. Фейкові статі дуже засмучували Веремія, тому він активно спростовував їх у соцмережах. З дозволу дружини загиблого журналіста, я на своїй сторінці виклав скріншоти, які це підтверджують.

У своєму дописі на «Фейсбуці» Володимир Зінченко цитує уривок з книги Світлани Терейковської "Розстріляна Гідність": колеги-журналісти з різних видань, де працював В'ячеслав Веремій, згадують його як відкриту, доброзичливу людину, що за будь-яких умов завжди готова була прийти на допомогу.

«Всі, з ким я спілкувалася, говорять про його неймовірну любов до всього українського, до рідного міста Києва, яким він завжди пишався, а ще - про щиру усмішку, яка майже ніколи не сходила з його обличчя... В'ячеслав регулярно був на Майдані з редакційними завданнями газети «Вести», в якій працював на той час кілька місяців. Пам'ятаю, як застережливо тоді ставилась значна більшість киян до публікацій цього видання... Можна лише здогадуватися, як важко було Славі змиритися з такими статтями. Він звик працювати чесно, писав про те, що бачив, і засмучувався, коли деякі матеріали відображали не його особисту думку, а редакційну політику газети «Вести»...

За словами мами Катерини Аркадіївни - активної учасниці Революції Гідності, В'ячеслав не раз прибігав з роботи до неї на Майдан, відвідував недільні віче. Cтоячи поряд із мамою, натхненно співав Український Славень-гімн, кричав: «Слава Україні, героям слава» і радів, що Україна оновлюється...», - діляться спогадами про Веремія колеги.

Нещодавно Володимир Зінченко брав участь позакласному заході в школі №292 Деснянського району, присвяченому подіям на Майдані зими 2013-14 р. Під час заходу згадали події Євромайдану та вручили нагороду й подарунок сину загиблого журналіста Максиму Веремію.

Зараз Володимир більше часу проводить не з камерою у руках, а у громадській діяльності. Він є членом ініціативної групи Поранених на Майдані.

- Отримавши серйозну травму, як і більшість постраждалих активістів, того часу зіткнувся з труднощами. Мені на лікування коштами допоміг канал ICTV, де я на той час проходив стажування, - розповідає пан Володимир. - Відгукнулося з допомогою багато друзів, підключилися родичі. Та про жодну соціальну допомогу тоді ми, поранені на Майдані, і мріяти не могли.

Наразі близько тисячі поранених різного ступеня мають проблеми щодо соціального захисту та лікування. У багатьох з'являються ускладнення від отриманих травм. Щоб не залишати таких людей сам на сам з їхніми проблемами, було створено ініціативну групу, членами якої стали травмовані активісти Майдану.

- Багато хто під час сутичок отримали каліцтва, стали інвалідами. Тому логічним стала пропозиція Уряду прирівняти таких людей до інвалідів війни, - пояснює пан Володимир. - Вже є прописана процедура, що визначає послідовність дій особи, яка хоче набути статусу інваліда війни.

Також днями було ухвалено законопроект щодо отримання статусу бойових дій для поранених учасників Революції Гідності.

- Хоча прийняття такого закону викликало в суспільстві неоднозначні думки, зараз, тільки прирівнявши учасників Революції Гідності до учасників бойових дій, держава може реально допомагати, - пояснює пан Володимир. - Тому що у нашій законодавчій системі загалом є два шляхи вирішення. Це, або вигадати новий статус (і тоді під нього створювати цілу законодавчу базу), або внести поправки та доповнення до існуючих законів (тоді далі користуватися вже налагодженою процедурою).

У першому випадку, з новим статусом, реальну допомогу можна отримати років за 5-10. У другому це робиться набагато швидше, коментує він.

- Хочу усім пояснити: УБД - це не нагорода, - наголошує Володимир Зінченко, - це статус, завдяки якому можна отримати соціальний захист та гідне лікування. Не наша група була цього разу ініціатором надання статусу, а Уряд. Ми лише озвучили проблеми, але й погодилися з такою пропозицією їх вирішення.

Що ж до розслідування у справі, яку було відкрито три роки тому, то, каже, що нею займається підрозділ спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури. Зрушення є, але стара судочинна система гальмує процес, «вставляє палки в колеса».

- Оскільки поранили мене не з вогнепальної зброї, а «власника» гумової кулі встановити неможливо, то і справа відкрита не кримінальна, - пояснює пан Володимир. - Ще досі не було жодного слухання цієї справи. Я отримав грошову компенсацію від держави, маю інвалідність та посвідчення учасника бойових дій. Але хочу, щоб знайшли і покарали винних у злочинах, скоєних бійцями підрозділу "Беркут" проти мирних людей та, зокрема, журналістів також.

Сніжана Калюжна, НСЖУ, Київ.

Фото - Володимир Зінченко