Після втрати в АТО єдиного сина житомиряни Лілія та Андрій Ільницькі знову віднайшли сенс життя: 12 квітня цього року в них народилася трійня – дівчатка
«А як жити без дітей?» – риторично запитують вони у відповідь, коли з великими від подиву очима люди цікавляться, мовляв, як наважилися стати знову батьками, та ще й відразу трьох дітей. А наважились вони невдовзі після того, як майже 2,5 року тому поховали свого єдиного сина-десантника. Їм просто треба було знову повернутися до життя, і головне, знати - заради кого.
Кінець осені 2014-го видався для Ільницьких безпощадним. Їхній Діма, який пішов до війська добровольцем, 29 листопада – у день свого народження – потрапив під обстріл «градів» біля села Піски. Під Донецьким аеропортом хлопець отримав важке осколкове поранення у ногу. Наступного дня боєць помер у лікарні, так і не отямившись. Йому було 24.
Згорьована мати до останнього перед пологами ходила на кладовище. Не навідувалась на могилу сина хіба що протягом перших двох місяців, як дізналася про вагітність. А потім, уже навіть перебуваючи в лікарні, знаходила час, аби щонеділі принести йому квітів.
«За останній час я не була там лише минулої неділі, 9 квітня», - уточнює Лілія Ільницька.
Зрештою, вона продовжує говорити про сина в теперішньому часі. Ба більше, жінка переконана, народити здорових донечок їй допоміг саме Дмитро – тепер він їхній янгол-охоронець.
ТРИ КВІТОЧКИ У КВІТНІ
Зайшовши з нами до палати, де зараз після пологів перебуває Лілія Ільницька, головний лікар Житомирського обласного перинатального центру Юрій Вайсберг жартома зазначає: мама помолодшала на 28 з половиною років. До слова, свою трійню жінка народила в 48.
Сама породілля зустрічає нас на лікарняному ліжку, але усміхається. Каже, що наразі почувається більш-менш, хоча вагітність загалом минала важкувато.
«Дівчаток вирішили назвати Машею, Дашею та Сашею», - ділиться жінка, і тут же зізнається, що спочатку вони з чоловіком хотіли хлопчика.
На цих словах її очі зволожуються. Лілія на мить закриває обличчя рукою, аби витерти сльози.
«Але ж у нас уже є один хлопчик – Діма є. Значить, тепер іще три дівчинки буде – три сестрички у нього. Спершу було неочікувано, що трійня, адже мало народитися двоє діток. Але ми швидко звикли до цієї думки і вже потім були дуже раді. Це Дімочка про все там для нас домовився і все це організував, щоб батьки не плакали стільки. Він тепер ангел-охоронець для дівчаток – це він їх оберігає», - каже вона зі світлим сумом.
Про свого сина Ільницькі говорять так, ніби він стоїть поруч – і не те що не помирав, а за ці роки навіть нікуди й не виїжджав із Житомира. Воно й не дивно, адже досі вони жили ним і для нього.
«Він у нас був один. Коли тільки народився, у мене була така позиція, що виховуватиму одну дитину - буду всю любов їй віддавати, не розпилятимусь на кількох дітей одразу. А зараз розумію, що то було помилкою, бо чим більше дітей, тим краще. Смисл життя і полягає ж у його продовженні. Хоч нам і було важко, але ж як без дітей жити? Як одному жити?» - приєднується до розмови батько Андрій Ільницький.
Чоловік каже, що очікуючи на народження дітей, усе ж сподівався, що одне з немовлят таки виявиться хлопчиком. Але зараз радісний 51-річний татусь своїх донечок називає не інакше, як квіточками:
«Коли вже перед самими пологами треба було купувати дитячі чепчики, сорочечки, пелюшки, то брали й блакитненькі! Ну, а раптом помилилися при УЗД, не так подивились - і один хлопчик таки буде?! (сміється ) Та зараз ми вже говоримо так: у квітні Бог нам дав (і Діма допоміг) три квіточки!»
Поки Лілія під наглядом медиків оговтується після пологів у реанімаційному відділенні, Андрій майже весь час проводить із їхніми крихітками.
«Дівчаток я поки бачила лише на фото, яке зробив Андрій. Але вже можу сказати: близнючки схожі на тата!» - каже породілля.
Щасливі батьки зізнаються: розрізняти донечок ще не навчилися.
«Вони всі для мене – найкращі і найвродливіші!» – запевняє Андрій.
Наразі для Ільницьких головне, аби дівчатка були здоровими. А далі, переконані, їм вистачить часу й наснаги виховати доньок такими ж справжніми патріотами, яким завжди був їхній Діма.
Вітання з народженням трійні вони почали приймати буквально відразу після пологів. Серед охочих розділити радість із Лілею та Андрієм – чимало й журналістів. Тому-то новину про сестричок «кіборга» вже обговорюють далеко за межами Житомира.
«Про нас уже вся Україна знає! Коли я сьогодні вранці їхав у тролейбусі до дружини в лікарню, незнайома дівчинка мені сказала: „Здрастуйте! О, це я вас учора бачила по телевізору!" Приємно, звісно ж», – каже Андрій.
Як у біді, так і в щасті не полишають Ільницьких бойові побратими їхнього сина. Зокрема у переддень пологів приходили вони до Лілиної палати в перинатальному центрі. А далі планують зустрічати їх із донечками вже у день виписки з лікарні.
НЕВГАМОВНА ДАША-ЕНЕРДЖАЙЗЕР
Наразі немовлята – у відділенні інтенсивної терапії новонароджених. Дівчатка народилися здоровими і досить рухливими. Найактивнішою з трьох є Даша, а найспокійнішою поки що залишається Саша.
«Дітки народилися непогані за ваговою категорією: 1 кг 630 г, 1 кг 850 г і 1 кг 890 г. Причому стан їхнього здоров'я у пологовому залі був таким, що їм не потрібна була й первинна стабілізація: вони відразу закричали, їх помістили до транспортного кювезу та перевезли до відділення, до інкубаторів. На сьогодні стан діток стабільний: вони з'їдають ту порцію молока, якої потребують. Окрім додаткової порції енергії та амінокислот, дівчатка не отримують більше жодного лікування. Ми просто підтримуємо їх і даємо їм можливість дозріти. Дівчатка дуже рухливі. Особливо Даша, вона енерджайзер: не замовкає ні на секунду, невгамовна!» – розповідає завідувач відділенням постінтенсивного догляду та виходжування новонароджених Житомирського перинатального центру Майя Смоляр .
Поки ми говорили з лікаркою, Даша-енерджайзер постійно була у центрі уваги. Ручками і ніжками тільки те й робила, що розтинала повітря. Звісно, зараз важко навіть припустити, ким вона стане років за двадцять. Але активний спосіб життя, вочевидь, вестиме.
Дівчатка з'явилися на світ майже на півтора місяця раніше – методом кесаревого розтину. Їх народження лікарі прогнозували ретельно, зважаючи на те, що вагітність Лілії Ільницької була багатоплідною.
«Знали історію цієї сім'ї, тож головним завданням нашого колективу було повернути цим людям бажання жити. Тому ми розуміли, наскільки важливим є вдале завершення цієї вагітності. Нам вдалося пролонгувати її практично до 35-го тижня. Перед пологами Лілія провела у лікарні майже місяць. Перше, що я сказав їй під час огляду у перший день уже після операції, що мама героя - також герой: вона дала життя відразу ще трьом людям», – пояснює головний лікар перинатального центру Юрій Вайсберг .
Трійня, народжена Лілією Ільницькою, у медзакладі цьогоріч є вже другою. Кажуть, поява на світ дівчаток є передвісником миру. Юрій Вайсберг за роки роботи навчився вірити й у забобони. Каже, вони часто справджувалися.
«Лілія та Андрій розповідали, що як тільки дівчатка підростуть, обов'язково вдягнуть донькам десантні беретики і підуть разом до військової частини, де служив їхній син і брат», - додає лікар.
ТРИКІМНАТНА ЗА ТРІЙНЮ
До народження трійні Ільницькі мешкали в однокімнатній квартирі площею 20 кв. м. Лілія та Андрій поки не уявляють, як розмістять там три дитячих ліжечка. Тим часом Житомирський міський голова Сергій Сухомлин уже знайшов вихід: цьогоріч мерія придбає їм нове помешкання на три кімнати.
«На сесії міської ради ми заклали кошти на придбання житла. Так, на поліпшення житлових умов сімей загиблих учасників АТО і тих бійців, які отримали інвалідність, у міському бюджеті передбачено 3 млн 200 тис. грн. Сім'я Ільницьких буде першою, якій міськрада за підтримки депутатського корпусу купить квартиру, і цього року ми її передамо. Я думаю, що трикімнатна квартира буде хорошим подарунком. Ми цю сім'ю не залишимо - будемо їх підтримувати й надалі», - каже мер міста.
Квартира-квартирою, але вже зараз із міського бюджету Ільницьким виділили 20 тис. грн. Крім того, чиновники збираються допомогти їм також із купівлею дорогого дитячого візочка для трійні.
* * *
Ця історія, сповнена радості й смутку водночас, передусім, учить найголовнішому – вірити, що навіть після найважчих потрясінь і втрат у життя завжди є сенс.
Олександр Трохимчук , Анна Максимова (фото). Житомир