14 травня. Пам’ятні дати

Сьогодні українці відзначають День Європи та День матері

Після здобуття незалежності, Україна ухвалила стратегічний курс на євроінтеграцію та висловила наміри якнайшвидше приєднатися до Європейського співтовариства. Саме тому й був на державному рівні встановлений у нашій країні День Європи, який відзначається з 2003 року кожної третьої суботи травня. Однак цього року, враховуючи проведення в Україні пісенного конкурсу «Євробачення», святкування перенесли на 14 травня. Упродовж десятиріч Європа була для українців своєрідною fata Morgana – вона то наближалася, то віддалялася, а то й взагалі зникала. Саме євроінтеграція стала каменем спотикання для українців у доленосних 2013-2014 роках. Саме за європейський вибір України та європейські цінності стояв Євромайдан, горіли шини, і гинула Небесна Сотня. Після Революції Гідності, Європейський стратегічний курс, задекларований державними мужами на папері, став цивілізаційним вибором всього українського народу. Першим кроком до цієї європейської мрії українців стало підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. А 6 квітня 2017 року Європейський парламент більшістю голосів ухвалив історичне рішення  про надання безвізового режиму для громадян України. Головним майданчиком цьогорічних святкувань стане Софійська площа Києва, де відкриється «Європейське містечко». Представники європейських амбасад в Україні презентують географію, культуру, історію найбільших міст держав-членів ЄС, сувенірну продукцію, національні страви тощо. Сьогодні ж, о 12-тій годині, відбудеться урочиста церемонія відкриття Дня Європи - 2017 за участю перших осіб держави.

Разом з тим, сьогодні в Україні відзначається День Матері. На відміну від жіночого свята 8 березня, цього дня вітають виключно матерів і вагітних жінок – майбутніх мам. Свято виникло у США. Спочатку це була ідея пацифістів – відзначати цей день як день єдності матерів у боротьбі за мир. Але подібна концепція не знайшла широкої підтримки ні в США, ні в інших країнах. У 1907 році американка Анна Джарвіс з Філадельфії виступила з ініціативою вшанування матерів у пам’ять про свою матір. Анна написала зворушливі листи до державних установ, законодавчих органів і видатним особам з пропозицією один день року присвятити вшануванню матерів. Першим визнав День Матері офіційним святом штат Вірджинія у 1910 році. Через чотири роки, 1914-го, президент США Вудро Вільсон оголосив другу неділю травня національним святом на честь усіх американських матерів. Після завершення Першої світової війни День Матері почали відзначати і в деяких європейських країнах. На сьогодні День Матері відзначається у 85 країнах світу. Крім того, понад 30 країн відзначають свято в інші дні. Українці теж долучилися до святкування Дня Матері, і сталося це у 1928 році, щоправда, не в Україні, а в Канаді. Ініціатором став Союз українок Канади. Наступного року свято відзначалося вже й у Львові. Ініціативу канадських жінок підтримала головна редакторка тижневика «Жіноча доля» Олена Кисілевська. 1929 року «Союз українок» зініціював впровадження цього свята на Тернопільщині. Організації «Просвіта», «Рідна школа», «Пласт», «Сокіл» організовували концерти, конференції, фестивалі по всій Східній Галичині. Відтоді День Матері відзначали дуже широко. Зі встановленням радянської влади на західноукраїнських землях свято було заборонено. Лише з 1990 року завдяки зусиллям громадських організацій, зокрема Союзу українок, Свято матері повернулось в Україну. 1999 року воно отримало офіційний статус і було встановлено «…на підтримку ініціативи Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, міжнародної організації «Жіноча громада», Спілки жінок України, громадської організації «Союз українок»…» згідно з Указом Президента «Про День матері» від 10 травня 1999 року.

Ювілеї дня:

146 років від дня народження Василя Семеновича Стефаника (1871–1936), українського письменника, визначного майстра психологічної новели, зокрема діалогу. Видав збірки новел: «Синя книжечка» (1899), «Камінний хрест» (1900), «Дорога» (1901), «Моє слово» (1905). Радянський уряд у 1928 році призначив Стефанику персональну довічну пенсію, в обмін за це всіляко намагаючись «пофарбувати» його в «червоного» письменника і зробити «полум’яним революціонером». Письменник не пручався. Він просто мовчав. Так само як і Ольга Кобилянська, але після 1917 року Стефаник майже нічого не написав.

Цього дня народилась Ярослава Стецько (1920-2003), українська політична діячка, журналістка, політолог, голова проводу Конгресу українських націоналістів (КУН), дружина одного з ідеологів ОУН Ярослава Стецька. Слава Стецько  – постать легендарна. Народилася вона на Тернопільщині, з 1941 року перебувала в підпіллі, у 1943 році потрапила в німецьку катівню. 1944-го року познайомилася з Ярославом Стецьком. Закінчила юридичний факультет Мюнхенського університету. Співпрацювала зі Степаном Бандерою, Дмитром Донцовим. П’ятдесят років свого життя вона змушена була провести в еміграції, на батьківщину повернулася лише в 1991 році, та й то, під чужим ім’ям – її могли арештувати. Володіла польською, англійською, німецькою, французькою, іспанською, італійською, словацькою, білоруською мовами. Вона до останнього була трудоголіком, за часів депутатства ніколи не брала відпустку. Щоранку робила зарядку, плавала в басейні. В усьому відчувалася майже військова виправка – горда постава, акуратна зачіска, бездоганний макіяж, свіжий манікюр. З поганих звичок у неї була лише  одна – любила міцну каву. А жіночою слабкістю – біжутерія. Не могла спокійно пройти повз гарні коралі чи каблучки. Але діамантів ніколи не мала – була справжньою, а не вдаваною безсрібницею. У Києві, навіть, квартири не мала, мешкала у племінниці Лесі, а на зарплату (пенсію не отримувала) купувала дітям дарунки. Можна сказати, що їй поталанило. Пройти через надзвичайно важку епоху живою й майже неушкодженою (якщо не рахувати інфаркт). Дожити до української незалежності («Дотянутися», - так казала вона) і відійти у світлу вічність, не ставши свідком нової війни, на якій українцям знову доводиться проливати кров і віддавати життя за незалежність батьківщини. Хіба що з небес. «Нехай забудеться моє ім’я, але нехай у вічності й поступі залишиться Україна», - сказала якось Слава Стецько. Її ім’я, допоки житиме Україна, ніколи не забудеться.

Сьогодні святкує свій день народження Святослав Вакарчук (1975), український музикант, композитор, фронтмен рок-гурту «Океан Ельзи», політичний активіст, громадський діяч, благодійник. «Каменяр» української рок-сцени народився у Мукачевому в сім’ї фізика Івана Вакарчука (згодом ректор Львівського університету, міністр освіти і науки України). Навчався у Львівському державному університеті ім. І. Франка за спеціальністю «Фізик, викладач фізики». У 1994 році створив гурт «Океан Ельзи». Серйозно займався музикою, випускаючи музичні альбоми, але й науки не кидав – закінчив аспірантуру Львівського університету за спеціальністю «Теоретична фізика», у 2009 році захистив дисертацію «Суперсиметрія електрона в магнітному полі». До того ж здобув другу вищу освіту (у тому ж таки рідному Львівському університеті) за  спеціальністю «Спеціаліст з міжнародних економічних відносин». За 20 понад років існування «Океану Ельзи» написав чимало популярних пісень і разом з колегами-музикантами випустив до десятка музичних альбомів («Там, де нас нема» (1998), «Янанебібув» (2000), «Модель» (2001), «Суперсиметрія» (2003), «Gloria» (2005), «Міра» (2007), «DolceVita» (2010), «Земля» (2013), «Без меж» (2016)). Активний учасник Помаранчевої революції та революції Гідності. 2007-2008 – депутат Верховної Ради України. 2003-2007 – Посол української культури. 2005-2007 – Посол доброї волі програми розвитку ООН. У 2009 році заснував фонд «Люди Майбутнього». Заслужений артист України (2005); почесний громадянин Львова (2015).