Україна буде в Європі і з Бандерою, і з Шухевичем

Шухевич і Бандера – це «сплячі гени» нашої ментальності. І їх розбудив напад на нас Росії

«Із Бандерою ви в Європу не ввійдете» – пригрозив керівник МЗС Польщі Ващиковський.

Ну, так відразу і - «не ввійдете»... І що значить «з Бандерою»? В якому сенсі? Нам забути, що був такий український політичний діяч? Знести пам'ятники, перейменувати вулиці? Заборонити згадувати його ім'я в ЗМІ, штрафувати за портрети на футболках? Викреслити з підручників і викреслити з пам'яті?

Як вони там, разом з Путіним і Лавровим, це бачать? Указ президента? Закон? Поправки до Конституції? Чи, як Янукович, працювати через суди? Ну, він скасував таким чином укази про присвоєння Бандері та Шухевичу звання Героїв? І сильно це допомогло?

Невже хтось вірить, що таке можливо?

Ващиковський пропонує нам переписати нашу історію? Чи написати її польською мовою? І чи можлива «загальна історія»? І що таке «історія» взагалі?

Шпенглер писав, що історія – це не наука. Це, починаючи з Геродота і закінчуючи сьогоднішнім днем – збірка казок народів світу. З вигаданими героями, які носять імена простих смертних, які жили колись: Річард Левове Серце, Гарібальді, Панчо Вілья, Уоллес, Тадеуш Костюшко, Пілсудський, Бандера.

Персоналії, чиї біографії становлять предмет історіографії, часто обрані відповідно до незбагненного для розуму принципа. І тоді випадкова смерть принцеси Діани – стає частиною світової історії, а апокаліптична загибель ста двадцяти тисяч індонезійців від цунамі – забута через непотрібність. І тоді усі знають імена численних сталінських генералів «Великої вітчизняної», але ніхто не пам'ятає жодного полководця воєн з мільйонними жертвами, які трясли у тому ж, ХХ столітті, Африканський континент.

Історія, писав Шпенглер – це політика з обличчям, оберненим у минуле. Політика «царсько-татарської цензури» випалила історію України, тому що та не підходила за форматом до вигадок кремлівських акинів. У всіх народів Європи побудовані власні міфи про створення світу, і наші «казки» про те саме їх дратують.

Ім'я «Бандера», як і ім'я «Шухевич», «Петлюра», «Грушевський», «Богун» – це не імена конкретних персон, які жили колись своїм приватним і не у всьому праведним життям на нашій грішній землі. Це – меми історичної пам'яті. Або «міми» – як їх називав еволюційний біолог Річард Докінз. Це неподільні одиниці, кванти культурної спадщини, подібні до генів у живій природі.

З'ясовувати, чому українці називають вулиці та проспекти іменем Бандери – це те ж саме, що питати: чому птахи вміють літати, а люди – думати. На усі ці питання Докінз відповідає так: тому що ген, який створив цю якість, допомагає виду вижити в умовах природного відбору. Якби не допомагав, не було б літаючих птахів і мислячих людей.

Колись, кілька років тому, в Білорусі мене здивував феномен: одну з найяскравіших династій білоруської історії – литовських князів Радзивіллів – офіційна білоруська історія не вважає предками білорусів. Їхня етнічна історія «при Лукашенко» починається ледь не з біловезьких партизанів, а до цього її просто не існувало. І зрозуміло, чому: один з останніх Радзивіллів свого часу очолив польське повстання проти Російської імперії, хоча московський монарх і обіцяв йому за зраду великі преференції. І як ворог імператорського дому відомий аристократ був позбавлений титулів, власності та... місця в історії.

Якби білоруси вважали Радзивілла частиною свого минулого, я б за їхнє майбутнє не хвилювався. А з мемами Совка перспективи цього великого народу примарні.

Якби не цей випадок, у Києві на Софіївській площі цілком міг стояти кінний пам'ятник не Богдану Хмельницькому, а зовсім іншому воєначальнику – наприклад, Яремі Вишневецькому. Адже він теж був з русько-литовських князів. Довгий час цього україномовного католика ми вважали ледь не катом українського народу, нелюдом. Але як пише історик Наталія Яковенко, він був розумною та освіченою людиною, і поважав Богдана Хмельницького, а той – його. Просто цілі тоді у них були різними. Так, князь винищив багато православних українців, але й Хмельницький теж – тільки українців-католиків...

Можливо, прийде час, і Ярема Вишневецький, етнічний українець, ідеолог української колонізації лівого берега Дніпра, нам знадобиться як мем нашого повернення в Європу? Як антидот від отрути «русского мира» і московського православ'я? Якщо це буде необхідно українській нації для того, щоб вижити.

Скільки таких імен, ще недавно проклятих, зазвучали по-новому за останню чверть століття? Російська імперія наполегливо заганяла історичну пам'ять українців у глибоку підсвідомість, але один раз народжені, меми вже не вмирали. Тліли, як рецесивні ознаки, в свідомості народу, не проявляючи себе до пори до часу і виринули лише через кілька поколінь як домінантні, даючи нове життя нації...

Наталія Яковенко років сім тому взяла на себе непосильне завдання: написати такий підручник історії, де не буде гетьманів, маршалів, генералів, отаманів, провідників та інших вояків. А виключно – мислителі, філософи, поети та художники. І це могло б примирити різні регіони України та Україну зі своїми сусідами.

Звичайно, це було б ідеально. Якби інші вчинили так само. Якби Росія відмовилася не тільки від Сталіна, але і від Суворова з Кутузовим, Жукова з Ватутіним. А Польща – від генералів Армії Крайової. А Німеччина – від Фрідріха Барбаросси, Карла Четвертого і Бісмарка – просто взяли б і викреслили їх з пам'яті.

Але вони не викреслять, тому що це меми виживання. Героїчне минуле, доблесні лицарі і полководці – це «сплячі гени», які прокидаються, якщо нависає над країною негода і потрібні сили, щоб боротися.

Шухевич і Бандера – це сплячі гени нашої ментальності. Які спали б собі, якби на нас не напала Росія. Але вона напала, і меми «Ватутін», «Рокосовський», «Зоя Космодем'янська» і «Олександр Матросов» нас не врятували. Вони нас ледь не згубили, виявившись тим, що Докінз описав як «летальні гени» – гени, що включають таймер смерті.

Їх носії не змогли чинити опору зовнішній заразі, навпаки, вони сприяли її поширенню. А значить – приречені на вимирання... А носії мемів «Бандера» і «Шухевич» виявилися стійкими. І жодні інші меми настільки серйозної стійкості до війни нам не дали.

Наші зарубіжні друзі (і недруги) повинні знати: кількість носіїв цих мемів буде зростати по експоненті –  доти, допоки триває агресія. І цей процес неминучий та незворотний, як незворотна еволюція. І з часом замінити їх можуть тільки інші меми історичної пам'яті: «кіборги», генерал Кульчицький, патріот Василь Сліпак.

Ці смислові ланцюжки вже формуються в нашій свідомості й будуть передані нащадкам. І, можливо, для нових поколінь саме вони стануть тими самими «генами виживання» – оновленими, прив'язаними до нових реалій, до європейської цивілізації, і вишикуються в довгу нитку життя поряд з іменами героїв Крут, холодноярців, вояків УПА...

Що можуть зробити окремі політики окремих країн з потужною та нездоланною цивілізаційною силою формування і відродження нації? Як вони можуть це все зупинити? Як можуть змагатися політичні ультиматуми з народом, чия історичне свідомість йде корінням углиб тисячі років?

Ген виживання можна вирвати з тіла тільки разом із життям. І нехай спробують.

Жоден нормальний лідер нації не піде на те, щоб зупинити цей процес. А тому ми прийдемо в Європу, і прийдемо з іменами Бандери і Шухевича. Спокійно і без екзальтації. Звичайно, і без того, щоб перетворювати їх в ікони, молитися на їхні портрети, ходити у підлітковому захваті з факелами 1 січня Хрещатиком. І без того, щоб намагатися перебудовувати світ і країну за їхніми програмним лекалами. Виклики і спокуси часу вже змінилися, методами Бандери і Шухевича нинішніх проблем не вирішити.

І тому – так, справделиво буде у підручниках та енциклопедіях, музеях і меморіалах чесно вказати на їхні помилки, вчинки і погляди, які тоді були в тренді, а зараз – неприйнятні.

Але це не означає забути їхню спрагу жертовності заради майбутнього свого народу, своєї нації. А мотиви такої жертовності, як писав один відомий філософ, за дві тисячі років не змінилися.

Євген Якунов. Київ.