26 липня. Пам’ятні дати

Сьогодні виповнюється 86 років українському літературознавцю, дисиденту, громадському діячу, академіку Івану Дзюбі.

Іван Михайлович Дзюба народився на Донбасі. Закінчив Донецький педагогічний інститут, а згодом – аспірантуру Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка. З 1959 року член Спілки письменників України. Деякий час працював у Держлітвидаві (пізніше — видавництво «Дніпро»), завідував відділом критики в журналі «Вітчизна» . У 1963-1964 pp. кілька разів був звільнений з роботи «за ідеологічні помилки». Іван Дзюба був серед тих, хто у 1965 році на прем’єрі «Тіней забутих предків» вийшов на сцену кінотеатру «Україна», протестуючи проти репресій щодо української інтелігенції. В той рік Дзюба написав свій чи не найвідоміший твір - «Інтернаціоналізм чи русифікація?», що став викликом тоталітарній системі. Його було перекладено англійською, італійською, французькою, російською, китайською мовами, та взято на озброєння дисидентським рухом. Цікаво, що Іван Михайлович особисто надіслав свою роботу до керівництва УРСР, сподіваючись, що буде переглянута національно-культурна політика радянської влади в Україні. Проте арешти тільки посилювались. У цей час було засуджено соратників Дзюби - Стуса, Сверстюка, Світличного, Ігоря та Ірину Калинців. Виключили зі Спілки письменників України та заарештували й самого Дзюбу. Через рік його звільнили, але кілька років він перебував під офіційним наглядом і був позбавлений права писати й виступати за фахом. Восени 1989 року Дзюба був одним зі співзасновників Народного Руху України. З 1991-го - головний редактор журналу «Сучасність», згодом - голова редакційної ради. В листопаді 1992 року став другим міністром культури незалежної України (до 1994). У 1999-2005 роках очолював Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Керівник відділу загальних енциклопедичних досліджень Інституту енциклопедичних досліджень НАН України. Співголова Головної редакційної колегії «Енциклопедії сучасної України». Є автором багатьох книг і близько 400 наукових праць. Редактор 10-томної серії «Україна. Антологія пам’яток державотворення X-XX ст.», упорядник її 5-го тому. Автор сценаріїв фільмів «Василь Симоненко», «Українці. Надія», співавтор сценаріїв ряду фільмів про Тараса Шевченка. Герой України, кавалер Ордена Свобода, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, лауреат міжнародних премій Фундації родини Антоновичів та Фундації Івана Багряного. Лауреат літературної недержавної премії Олександра Білецького та наукової премії НАН України імені Володимира Вернадського.

Ювілеї дня:

161 рік від дня народження Джорджа Бернада Шоу (1856-1950), англійського письменника і публіциста, лауреата Нобелівської премії (1925). Дехто з критиків  звинувачував письменника у «занадто безвідповідальному почутті гумору» і «фривольності», але більшість поділяла думку Одена, котрий у гострослів’ї Шоу  відчув дух Россіні: «жвавість, ясність і віртуозність великого майстра опери-буф».

137 років від дня народження Володимира Кириловича Винниченка (1880-1951), відомого українського письменника, публіциста, політичного діяча. Увійшов в історію української літератури як автор першого фантастичного роману «Сонячна машина» (1922-1924). Вів активну політичну діяльність (заступник голови Центральної Ради, Голова Директорії (1918-1919)).

115 років від дня народження Михайла Франьовича Колодзінського (1902–1939), українського військового та політичного діяча. Член УВО і ОУН, полковник «Карпатської Січі», Верховний Комендант (з середини березня 1939) Збройних Сил Карпатської України. В середині 1920-х рр. був активним учасником українського молодіжного націоналістичного руху в Західній Україні, провідним членом Союзу української націоналістичної молоді. В лютому 1929 затверджений полковником Євгеном Коновальцем військовим референтом першої Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях. У січні 1932 заарештований у Львові польською поліцією за виступ перед молоддю з лекцією «Націоналісти і військове виховання» і більше року перебував в ув’язненні. В листопаді 1938 Михайло Колодзінський очолив Генеральний штаб «Карпатської Січі», який під його керівництвом розробив план створення Збройних Сил Карпатської України. Командував воєнними операціями українських військ проти угорських загарбників на підступах до Хусту і під час оборони столиці. Загинув у ході одного з боїв з переважаючими силами ворога під Бурштином. Автор праць з військової теорії: «Українська військова доктрина» і «Воєнне положення і стратегічне значення Закарпаття»

89 років від дня народження Стенлі Кубріка (1928-1999), американського кінорежисера, сценариста, продюсера. Зняв фільми: «Спартак», «Лоліта», «Доктор Стрейнджлав, або Як я перестав боятися і покохав бомбу», «Космічна одіссея 2001 року», «Механічний апельсин», «Баррі Ліндон», «Сяяння», «З широко закритими очима».

74 роки тому народився Мік Джаггер (1943), британський рок-музикант, композитор, актор і продюсер, один із засновників групи «Rolling Stones». Володар премії «Греммі» (1994; двічі). Майкл Філіп (справжнє ім’я співака) народився у Великобританії. Його дитинство пройшло в Дартфорді, у звичайній англійській родині. Батько майбутнього музиканта був учителем фізики, а мати працювала координатором місцевого партійного осередку. Батьки мріяли, щоб Мік став економістом, тому він навчався в Лондонській школі економіки і політичних наук. Навчання не захоплювала хлопця - з задоволенням він ходив тільки на уроки музики. У 1958 році Мік Джаггер зібрав групу «Little Boy Blue», в якій було троє учасників. Хлопці розучили кілька пісень і почали виступати в клубах Лондона. Незабаром до їх команди приєдналися барабанщик і басист, і колектив став називатися «Rolling Stones». Гурт випустив 23 студійних альбоми (у США - 25), 10 концертних альбомів и численні збірники. У 1989 році гурт «Rolling Stones» включено до Зали слави рок-н-ролу.

Роковини смерті:

42 роки від дня смерті Аріадни Ефрон (1912-1975), перекладачки, художниці, мемуаристки, доньки Марини Цвєтаєвої. У 1921 році разом з батьками виїхала за кордон. Закінчила училище при Луврському музеї. Працювати почала з 18 років; співробітничала у французьких журналах («Росія сьогодні», «Франція – СРСР»), а також у журналі російською мовою «Наш Союз», який видавався в Парижі радянським полпредством. Це були нариси, переклади, ілюстрації. До СРСР повернулася в березні 1937 року, працювала в редакції журналу «Ревю де Моску» (французькою мовою). У ніч на 27 серпня 1939 року була арештована органами НКВС. Шістнадцять років провела вона у сибірських таборах, а повернувшись в Москву, підготувала до друку перше посмертне видання творів матері. Аріадна Ефрон була надзвичайно талановитим художником, блискучим перекладачем, але повністю реалізувати свої таланти в радянській Росії вона не змогла.

5 років від дня смерті Франца Веста (1947-2012), відомого австрійського художника, володаря почесного «Золотого лева» 54-ї арт-бієнале у Венеції за внесок у мистецтво. Випускник Віденської академії красних мистецтв. Перші його роботи з’явилися в 60-их роках, в період розквіту віденського акціонізму. В 70-их митець почав створювати перші гіпсові скульптури, які отримали назву «Adaptives». Вони вважалися завершеними лише тоді, коли глядачі самі здійснювали стосовно них певні маніпуляції. Художник також працював з меблями, створюючи з них певні інсталяції, які мали трансформувати виставковий простір, який займали. Франц Вест неодноразово брав участь у престижній Венеційській бієнале, його роботи виставлялися в провідних музеях світу, зокрема в Нью-Йоркському музеї сучасного мистецтва, Музеї мистецтва королеви Софії в Мадриді, музеях Відня, Берліна, Парижа, Лондона.