Хто має відповідати за "корм для тварин" у солдатських їдальнях

Ми дочекаємося колись останнього скандалу з неякісним харчуванням українських військових?

9 серпня прес-служба міністерства оборони України повідомила зі слів начальника Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ полковника Дмитра Марченка (цитуємо найважливіші, на нашу думку, уривки): «У 2017 році… здійснено 93 виїзди до військових частин з метою перевірки організації харчування. …Подано 44 претензії, якими виставлено штрафних санкцій до постачальників на загальну суму понад 2,8 млн. грн… Міністерство оборони… постійно відслідковує інформацію щодо фактів незадовільного харчування військовослужбовців ЗСУ… Представники Міністерства оборони готові разом з волонтерами, ЗМІ та громадськими діячами виїжджати згідно скарг з метою контролю якості продовольчого забезпечення військовослужбовців. З цією метою функціонує «Гаряча лінія», номер якої розміщено у кожній їдальні, де харчуються військовослужбовці».

Це повідомлення слід розглядати у тому числі і як реакцію на поширення в останні дні в соціальних мережах інформації про новий випадок неякісного харчування солдатів у зоні АТО. Йдеться про те, що солдатам видали м’ясні консерви такої якості, які звичайні люди не їдять. Солдати повідомили про це волонтерів, а ті підняли ґвалт у соцмережах. Потім – експертиза, яка легко встановила: у консервах не яловиче м'ясо, а його відходи, котрі зазвичай переробляють лише на корм для тварин.

Ось ще одне повідомлення прес-служби міноборони, але давнє, за 29 жовтня 2016 року: «— Після проведення перевірок у певній кількості військових частин, було виявлено низку порушень. Це стосується і обліку особового складу, і якості продуктів харчування, а також якості самої послуги з харчування. Це неприпустимо. Тому я прийняв жорсткі рішення щодо тих осіб, дії яких призвели до таких наслідків. Я не бачу кар’єрного росту для командира, який байдуже ставиться до своїх підлеглих. За організацію харчування персональну відповідальність має нести командир,— зауважив Міністр оборони України Степан Полторак. Загалом, за неякісну організацію харчування, до дисциплінарної відповідальності притягнуто 23 особи. Серед них, два керівника звільнено з посади, 5 отримали попередження про неповну службову відповідність, 2 понижено в посаді, 3 отримали сувору догану, 8 осіб отримали догану».

Нарешті, ось що писав тоді ж, 29 жовтня минулого року радник президента України Юрій Бірюков на своїй сторінці у Facebook: Рішенням міністра оборони були покарані кілька десятків людей, «рівнем начпродів та заступників по тилу військових частин»... У 2016 році зафіксовано лише 9 актів від командирів військових частин із зауваженнями щодо якості харчування особового складу, усі інші акти підписані без зауважень.

Як бачимо, міністерство оборони проводить масштабну роботу, аби наші солдати мали достойний харч: 93 виїзди, 44 претензії, 2,8 мільйона гривень, 23 особи покарані і телефон у кожній солдатській їдальні. Це не іронія, це – картинка масштабності зла, яке міністерство намагається побороти.

«Зняти пробу»

Тепер спробуємо узагальнити усі ці довгі цитати, і спочатку відзначимо те, чого там нема.

Там нема найпершого і найголовнішого, що нам, цивільним, варто було б знати: якщо якісь комерсанти поставили до армії неякісний харч, то солдат навіть не повинен його бачити, а не те, що споживати. Бо як все мало б відбуватися, якщо керуватися військовими статутами – законами, за якими живе армія?

Перед кожним «прийманням їжі», висловлюючись армійським терміном, має бути дозвіл командира або чергового по частині офіцера на це. Тобто, командир (черговий) кожного разу дає особистий дозвіл видавати особовому складу харч, попередньо особисто пересвідчившись у його належній якості. До речі, саме звідси походить відомий вислів «зняти пробу». Якщо харч якісний, то проблем нема. А якщо ні?

Тоді виникає надзвичайна подія, належна реакція на яку розписана у статутах. Уявімо, що черговий офіцер по батальйону, прибувши на кухню, виявив, що м’ясо у вигляді, скажімо, консерви до вживання непридатне. Тоді він, по-перше, забороняє видавати обід і, по-друге, негайно інформує командира батальйону про ситуацію. Командир віддає наказ видати обід іншими продуктами з НЗ (недоторканого запасу), простіше – видати солдатам «сухий пайок», і негайно подає рапорт вищому командиру (приміром, бригади) по своє рішення. Можливо, деякі деталі цього процесу ми й плутаємо (можливо, черговий має право розпорядитися видати НЗ, чи краще наводити приклад не батальйону, а меншого підрозділу), але суть саме така: видавати солдатам неякісну їжу не можна за жодних обставин.

Далі - спалахує скандал в хорошому розумінні, надзвичайна подія: військовому підрозділу загрожувало зниження боєздатності, загроза відвернена завдяки надзвичайним заходам (використанням недоторканого запасу), високі військові начальники відкладають убік поточні справи і вживають негайних заходів для виправлення ситуації, а саме: 1) негайно перевіряють на якість весь запас продуктів чи хоча б м’ясних консервів, і не тільки в даному підрозділі; 2) з’ясовують, дії чи бездіяльність яких командирів і начальників призвели до надзвичайної події; 3) негайно відсторонюють їх від виконання службових обов’язків як мінімум до закінчення службового розслідування; 4) карають винних настільки сильно, щоб унеможливити нові випадки потрапляння у війська неякісного харчу; 5) поповнюють недоторканий запас. Це вже потім можна розібратися з недобросовісними комерсантами, нарахувати їм штрафи, розірвати договори, подати до суду, тощо. Розмова з постачальниками – процес тривалий, а усувати загрозу зниження боєздатності треба якнайшвидше.

Командир – усьому голова

Харчування солдатів – це така сама важлива складова забезпечення боєздатності армії, як і озброєння, боєприпаси, вогнева, фізична і тактична підготовка військовослужбовців, тощо. І саме тому (тисячу раз правий міністр оборони!) «за організацію харчування персональну відповідальність має нести командир». Командир не може в жодному разі допустити, щоб солдатам видали погану їжу. Отже, якщо солдати виявили неякісні консерви (які продемонстрували волонтерам), це означає, що командир чи черговий офіцер грубо порушили військовий статут, за що мали б бути негайно відсторонені від служби. Це вже сталося? Ми не знаємо.

Якраз це має нас найбільше турбувати: в нашій армії за неякісну їжу солдатам карають не командирів, а людей «рівня начпродів та заступників по тилу військових частин» (Бірюков). Начпроди та заступники по тилу військових частин - це не командири, це – начальники. Цивільні можуть не бачити різниці, але військові чудово знають, що різниця є, причому принципова. Командир – це той єдиний, хто повністю і без будь-яких застережень відповідає за боєздатність підрозділу, тобто – відповідає за все, що на цю боєздатність впливає, а різні там начальники і заступники – це всього лише його підлеглі з обмеженою, якщо порівнювати з командиром, відповідальністю. Ще раз зауважимо слова Бірюкова: «зафіксовано лише 9 актів від командирів військових частин». У корінь глядить Бірюков, він розуміє, що головне – позиція командира.

Такого не має бути НІКОЛИ

Нарешті, головний висновок з наведених цитат: якщо після того, як десять місяців тому міністр оборони покарав 23 особи з’являються нові «23 особи» (чи ті самі?), котрих слід карати за такі самі порушення (службові злочини?), а лайно в консервах виявляє не командир, не начпрод, не заступник по тилу, не черговий офіцер, а солдат за обіднім столом, то, значить, реакція міністра десять місяців тому не була повністю адекватною, тобто - занадто м’якою, недостатньою, аби покінчити з явищем, яке знижує боєздатність армії.

Міністерство оборони чомусь не інформує нас про покарання командирів, а робить наголос на мільйонних претензіях до комерсантів. Утім, зробимо застереження, що, можливо, не справа міністра оборони карати звільненням командирів військових частин. Можливо, насамперед це право і обов’язок найвищого у ЗСУ командира, який є головним відповідальним (а не міністр оборони) за боєздатність армії  – начальника Генерального Штабу, він же – Головнокомандувач ЗСУ.

Суспільство може собі дозволити не вникати в особливості військових статутів щодо покарання їх порушників і в нюанси розподілу службових повноважень між міністром і Головнокомандувачем. Суспільству за великим рахунком байдуже, що для якогось командира батальйону міністр оборони не бачить перспективи стати командиром бригади. Але суспільству не байдуже знову і знову чути інформацію про те, яким неякісним харчем годують наших солдатів. Воно, суспільство, чудово розуміє, що масштабність таких надзвичайних подій, як неякісний харч для солдатів – наслідок корупції, тобто – крадіжок в армії, мародерства, до того ж у час війни. І воно просто хоче, щоб такого не було НІКОЛИ! Принаймні, щоб не більше одного разу. Суспільство, яке, власне, і утримує армію, командирів, начальників, міністра і начальника Генштабу має на це повне і законне право.

Юрій Сандул. Київ