8 вересня. Пам’ятні дати

Сьогодні світова громадськість відзначає Міжнародний день грамотності.

Цього дня у 1966 році ЮНЕСКО офіційно проголосила 8 вересня Міжнародним днем грамотності з метою активної мобілізації міжнародного співтовариства і сприяння поширенню грамотності, як інструмента розширення прав і можливостей окремих осіб, громад і суспільств. Попри розвиток науки і технологій, на сьогодні чимало людей на нашій планеті не вміють читати й писати, а боротьба з неуцтвом залишається надзвичайно складною та масштабною проблемою. Мета Міжнародного дня грамотності – вкотре наголосити, що бути грамотним важливо як для кожної людини окремо, так і для суспільства в цілому. Грамотність – одне з засадничих прав людини і основа для навчання протягом усього життя. Вона є абсолютно необхідною умовою соціального росту і розвитку людського потенціалу завдяки своїй властивості реформувати життя. Для окремих осіб, сімей і громад вона є інструментом значного розширення прав і можливостей, що дозволяє значно підвищити рівень доходу і скріпити взаємозв’язок зі світом. Грамотне суспільство – це динамічне суспільство, члени якого обмінюються ідеями і беруть участь у дискусіях. У той же час, безграмотність є суттєвою перешкодою на шляху до поліпшення якості життя, більш того, вона може стати причиною соціальної ізоляції та насилля. Наразі, за статистикою, рівень грамотності дорослого населення України складає 99,7%. Зазначений показник є досить високим, навіть для таких країн як Великобританія, Ліхтенштейн та Швейцарія. Темою Дня-2017 є «Грамотність в цифровому світі». 7-8 вересня в штаб-квартирі ЮНЕСКО проходить захід, присвячений питанням зміцнення навичок грамотності в суспільстві, де стрімко поширюються цифрові ЗМІ, а також дослідженню ефективних програм зі сприяння розвитку грамотності шляхом використання цифрових технологій. Крім того, відбудеться церемонія нагородження Міжнародними преміями ЮНЕСКО в області грамотності.

Разом з тим, сьогодні День солідарності міст Всесвітньої спадщини. Відзначається з 1995 року в день створення Організації міст Всесвітньої спадщини (1993) – міжнародної недержаної некомерційної організації, головним завданням якої є сприяння виконанню Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини та Міжнародної хартії про охорону історичних міст (Вашингтонська хартія). Нині Організація налічує понад 200 міст, на території яких розміщені пам’ятки Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Штаб-квартира організації розташована в м. Квебек (Канада).

Події дня:

Цього дня у 1636 році заснований Гарвардський університет – найстаріший діючий вищий навчальний заклад США (знаходиться в Кембриджі – передмісті Бостона, шт. Массачусетс). Традиційно входить до вісімки найстаріших провідних університетів США (так звана «Ліга плюща»), вважається одним із найпрестижніших університетів світу. Спочатку Гарвард був коледжем, а вже згодом отримав статус університету. Назвали заклад на честь одного з перших спонсорів вишу – священика Джона Гарварда (1607-1638). Він був англійським християнським місіонером, уродженцем Лондона і випускником англійського Кембриджу. Перед смертю, а помер Джон Гарвард 30-літнім від сухот, він заповів новоствореному коледжу майже 400 книг своєї бібліотеки, а також половину свого статку (779 фунтів). Перше відоме офіційне посилання на Гарвард як «університет» замість «коледжу» знайдене в новій конституції штату Массачусетс (1780). Сьогодні Гарвард має сімнадцяту за чисельністю книг бібліотеку у світі та четверту в США – близько 16,2 млн примірників і найбільший у світі бюджет серед академічних установ, що сягає понад 30 млрд дол. на рік (також другий бюджет серед неприбуткових організацій, після Фонду Білла Гейтса). Випускниками Гарварду є 8 президентів США, 75 лауреатів Нобелівської премії були так чи інакше пов’язані з вишем (були або його студентами, або викладали). Серед найвідоміших випускників цього елітного американського вишу – Франклін Рузвельт, Джон Апдайк, Джон Кеннеді, Барак Обама, Марк Цукерберг. Випускниками Гарварду були відомий історик Орест Субтельний і літературознавець Олег Ільницький.

28 років тому (1989) у Києві, в конференц-залі КПІ розпочався (тривав до 10 вересня) Установчий з’їзд Народного руху України за перебудову. Головною метою своєї діяльності Рух визначив «відновлення парламентським шляхом державної незалежності України, побудову демократичного й гуманного суспільства, в якому буде досягнуто справжнє народовладдя, добробут народу й умови для гідного життя людини, відродження та всебічний розвиток української нації, забезпечення національно-культурних потреб усіх етнічних груп республіки». У Народному Русі об’єдналися люди різних політичних переконань – від ліберальних комуністів до тих, хто сповідував ідеї інтегрального націоналізму. Але домінували в організації настрої національної демократії. У перший же рік свого існування Рух організував ряд великих масових заходів, метою яких була боротьба за державну незалежність, відродження української нації, відтворення історії українського народу і державності. Головою Руху було обрано Івана Драча. Організації НРУ існували в усіх областях України. На виборах до рад всіх ступенів НРУ виступив найбільш серйозною опозицією до Компартії України. Офіційно зареєстрований Народний Рух України був у 1993 році.

Ювілеї дня:

130 років від дня народження Олександра Марітчака (1887–1981), українського політичного та державного діяча, ученого-правознавця. Закінчив Львівський університет, займався адвокатською практикою. В 1918-919 рр. – член Української Національної Ради ЗУНР-ЗО УНР. На початку 20-х років був керівником канцелярії закордонного уряду Євгена Петрушевича у Відні та секретарем Західноукраїнського товариства Ліги націй. В 1923 році повернувся до Львова, викладав право у Львівському (таємному) українському університеті, в 1934-1941 – професор, завідувач кафедри міжнародного права Львівського університету. В 30-х роках виступав оборонцем під час політичних процесів, які влаштовувала польська окупаційна влада над членами Української військової організації та Організації українських націоналістів. Після Другої світової війни жив у Мюнхені, в 1949 році переїхав до США, брав активну участь у діяльності українських громадсько-політичних організацій в Америці.

Цього дня 1898 року народилася Наталія Ужвій (1898–1986), видатна українська актриса, яку чи не одразу після початку театральної кар’єри називали «другою Заньковецькою», а вже згодом – «Першою українською радянською актрисою» - надзвичайно почесне звання тоді і не зовсім, м’яко кажучи, тепер. Але вона й дійсно була однією з найяскравіших зірок української сцени 30-50-х років. Народилася Наталя Ужвій на Волині, в Любомлі. Шість років працювала вчителькою, згодом почала виступати на аматорській сцені. У 1922-1925 роках навчалася в Драматичній студії при Першому державному драматичному театрі ім. Т. Шевченка в Києві. У 28 років її запросили до театру «Березіль», яким керував Лесь Курбас. На сцені цього театру вона грала 10 років, саме тут найповніше розкрився й розвинувся непересічний талант актриси. Після розгрому «Березоля», як і інші вцілілі вихованці Курбаса, перейшла до Київського театру ім. І. Франка. Наталя Ужвій була в шлюбі з відомим українським поетом-футуристом Михайлом Семенком. У 1936 році вони розлучилися, а вже в 1937 році Семенка арештували і розстріляли. Попри те, що Ужвій була лауреаткою трьох Сталінських премій і начебто обласкана офіційною владою, життя актриси не можна назвати легким і простим. Її єдиний син Михайло помер від менінгіту у 24 роки, багато її друзів і родичів були репресовані – хтось розстріляний, хтось відбував покарання у сибірських таборах. Чимало зверталося до неї про допомогу, але допомогти вона нічим суттєвим не могла – жила тільки роботою – театром; високих (потрібних) партноменклатурних зв’язків фактично не мала, хоча б і могла… Певною мірою вона, прима першої театральної сцени України, теж була жертвою тієї страшної тоталітарної доби. Цікавий факт – правильно-офіційна актриса Ужвій викликала щире захоплення у такого нонконформіста як Параджанов. Він зняв її у своїй не надто відомій «Українській рапсодії» (1961), а в 1968 створив про актрису біографічний фільм. 

70 років від дня народження Миколи Шопші (1947-2006), українського співака (бас), народного артиста України. Був солістом Київського театру опери та балету. Співав партії Карася («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Виборного («Наталка-Полтавка» Лисенка), Досифея («Хованщина» Мусоргського), Бориса Тимофійовича («Катерина Ізмайлова» Шостаковича). Крім оперного мав величезний камерний репертуар, який складався з понад 500 творів (від ораторіальних  партій Генделя до романсів ХХ ст.). На запитання, хто справив на нього найбільший вплив, Шопша відповідав: «Борис Романович Гмиря. Це геніальний співак, таких нині нема в усьому світі. Вокальна школа бездоганна, манера й культура співу – досконалі. Для мене він є еталоном… Часто згадую земляка-полтавчанина з Диканьки – Андрія Кікотя. Коли цей феномен відкривав рота, то всі вражено нишкли: які ж там зв’язки?.. Світові знаменитості, наприклад болгарин Гяуров, зачаровано слухали його. Згадую Кікотя в «Хованщині» Мусоргського: грізно стукнувши посохом, він так видихнув «Спаси, Бог!», що повітря здригнулося, а зал завмер. На жаль, Андрій рано пішов з життя – на 46-у році, і не дуже вшанованим. У нас «система» прикра: визнають лише тоді, як пішов за обрії…» Рано пішов з життя і сам Микола Шопша. Співака не стало у червні 2006 року. В інтерв’ю він не дуже полюбляв розповідати про себе. Завжди згадував учителів, колег, друзів.