Церковна війна: як не спійматися на провокації ФСБ
Ймовірні сценарії російської розвідки і рецепти поведінки священиків
Минулого тижня СБУ заявила, що «Комітет порятунку України» (структура Азарова) причетна до вже здійснених і готує нові провокації проти УПЦ МП.
Спецслужба звернула увагу на те, що, за оперативними даними, до виконання провокацій планується залучити членів окремих вітчизняних «громадських організацій», які активно співпрацюють з російськими спецслужбами та їх політичними проектами в Україні ще з початку 2000-х років.
Про Азарова – лише два слова. Він людина невіруюча (як казав мені у несвітлі часи один «ФСБ-активіст», – «не релігійний, але відданий»), але повірити в те, що він стратег і натхненник таких провокацій, я не можу. Думаю, що не для цього він вирішив взяти участь в цьому, вибачте, «комітеті». Його одвічна ідея – що він міг би стати батьком зав'язаного на Росії «економічного процвітання». А те, що його долучиили до війни на церковному фронті, свідчить тільки про те, що ось такі «прем'єри», які зрадили країну і втекли, вже стають абсолютно несамостійними і підпишуть все, що їм скажуть, і зроблять усе, що їм нав'яжуть.
Азаров-неАзаров, але на розкол в Україні працює, на мій погляд, так званий «великий відділ» Московської патріархії («Відділ зовнішніх церковних зв'язків РПЦ», що тісно співпрацює з ФСБ, начальнику якої заборонено в'їзд до України) та власне самі російські секретні служби.
СБУ серед організаторів провокацій згадує «Євразійський молодіжний рух» Олександра Дугіна, причетний до пошкодження пам'ятника воїнам УПА в Харкові в грудні 2006 року, знищення пам'ятного знака на честь прийняття Конституції України на горі Говерла в жовтні 2007 року та інших".
Те, що Москві потрібні провокації, особливо на релігійному фронті – це очевидно. Створення конфлікту посилює розкол і консервує ситуацію. Сприйняття УПЦ МП, як постраждалої і гнаної, сприятиме утриманню російського впливу.
Знаючи, що абсолютна більшість парафій УПЦ МП не хотіли б виявитися постраждалими, ми вирішили змоделювати кілька ситуацій, щоб просто застерегти і українських священиків, і українських патріотів від можливості стати сліпою скрипкою російського антиукраїнського церковного оркестру.
Ми вирішили перерахувати – які можливі провокації. На що можуть піти проросійські навколоцерковні угруповання, прагнучи загострити ситуацію. Тож ось такі (не дай Боже) десять прикладів ймовірних провокацій.
ФСБ-диверсанти:
1. Можуть напасти на священика УПЦ МП.
2. Можуть обікрасти або підпалити храм (як варіант – машину, квартиру). Так вже сталося в одному з регіонів України, але, побоюючись за життя настоятеля, я не можу розкривати подробиць.
3. Зірвати літургію і поскандалити на службі.
4. Можуть влаштувати показове побиття людиною в масці редактора чи журналіста, який регулярно публікує хейт-тексти на адресу української ідеї, звинувативши «Правий сектор».
5. Під час публічного конфлікту за парафію між УПЦ МП і УПЦ КП (а спірних парафій – близько сотні) кинути шашку, використати холодну зброю (звинуватять при цьому націоналістів).
6. Можуть напасти на ними ж організований дитячий «православний табір», замаскувавшись під «злобних нациків».
7. Можуть під час хресної ходи або якогось імперського хороводу завдати шкоди дитині або літній людині.
В одному цікавому журналістському розслідуванні описувалося, що на Куликовому полі загинув один з членів проросійської організації (керованої явно ФСБ-шним куратором) з... ДЦП. Досі незрозуміло, як його начальник вирішив туди відправити, і як він загинув, враховуючи, що стояв неблизько.
8. Можуть влаштувати безлади під час зібраного митрополією мітингу і протесту.
9. Можуть спровокувати заворушення на зустрічах і заходах УПЦ КП, розраховуючи на агресивну відповідь. (На такі заходи ходять з телекамерами).
10. Можуть розкрутити новину і пустити слух, що вбитий священик або монах (так було двічі) вбитий не у кримінальних розборках, а зловісною хунтою.
Що ми хотіли б порадити тим, священикам УПЦ МП, які вагаються, щоб уникнути наслідків.
1. Не проповідувати любов до Росії і треш на зразок: «Єдність з РПЦ є запорукою спасіння».
2. Відвадити від храму маргінальні громадські організації отаманів, осавулів, козачків, інших людей, які проповідують «русский мир».
Журналісти-розслідувачі писали, що такі прицерковні братства складали «присягу на вірність російському імператору». Не забувайте, що ваші «колорадські активісти» іноді поєднують три посади – керують секцією юних розвідників, «російським культурним центром» і власне опікуються вашою паствою.
Вам потрібні такі «менеджери»?
3. Не намагатися зривати мобілізацію. Ставитися до українських героїв, як до героїв.
4. Знаючи, що священики часто дилетанти в політиці, не робити джерелом інформації своє чадо і жертводавця, орієнтованого на країни-агресора. Слухати своє серце, читати побільше різної публіцистики і формувати думку, виходячи з прочитаного.
5. Не конфліктувати з владою своєї країни.
6. Не лякати паству тим, що «відберуть храм», не проповідувати ідею, що «церква принижена». Якби це було так, ви б вже давно тут не жили.
7. Стежити за всім, що відбувається у вашій молодіжній організації і братерстві, якщо у вас є церковне братство. Суворо добирати туди керівника і не дозволяти церковному начальству нав'язувати його.
8. Не торгувати своєю позицією, навіть якщо зробити її жорсткішою попросить церковне керівництво.
9. Не торгувати, навіть якщо в подарунок вам пообіцяють облачення.
10. Не поширювати книги антиукраїнського змісту, навіть якщо про це попросить начальство.
Не поспішайте стати «новомучениками хунти» на замовлення ФСБ. Навряд чи така кончина гарантує місця біля Божого престолу. А іміграція не зробить вас щасливішим.
Ну і патріотам, і правоохоронцям радимо накопичити побільше терпіння.
Дізнавшись, що священик «А», «Б», «В» дотримується проросійських поглядів, проповідує ці погляди, – не вибухати в момент, охолонути. Найкраще – глибокий і серйозний розмова уповноважених осіб. Краще, коли будь-яким діям передує публічністю. Пишіть журналістам, якщо що.
Лана Самохвалова, Київ.
Перше фото: www.gazeta.ru