Наталія Антонюк

Розповіді про тих, хто вперше надягне суддівські мантії вищого органу третьої гілки влади.

Укрінформ продовжує проект, у рамках якого знайомить українців із новими обличчями Верховного Суду, розповідає про тих, хто вперше надягне суддівські мантії, хто прийшов до вищого судового органу країни з наукових і навчальних закладів, з адвокатури й інших сфер суспільної діяльності.

Доцент кафедри кримінального права Львівського національного університету імені Івана Франка Наталія Антонюк пройшла до складу Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду.

За її словами, Верховний Суд повинен мотивувати свої рішення так повно і вичерпно, щоб стати реальним взірцем та авторитетом для правників. Має намір долучитись до забезпечення Верховним Судом єдності судової практики.

Вважає, що для досягнення справедливості необхідно абсолютно абстрагуватися від того, як оцінюють ситуацію у ЗМІ, соцмережах, від інших сторонніх впливів, не зважати на прізвища учасників процесу, а під час прийняття рішення керуватися законом і принципом верховенства права.

Про мрію стати суддею

Під час навчання у школі я щорічно брала участь у 5-6 обласних олімпіадах. Хоча призові місця отримувала з різних дисциплін, перемога у олімпіаді з правознавства запам’яталася найбільше. Саме на цій олімпіаді «на собі» випробувала механізм апеляційного перегляду роботи, у результаті чого отримала вище призове місце і побачила, що справедливість існує. Так було остаточно прийнято рішення, що стану саме юристом.

Одразу, коли обрала навчальний заклад і вступила на юридичний факультет, мріяла стати суддею. Після навчання вирішила піти до аспірантури, попрацювати на науковій ниві, оскільки, на мою думку, саме наукова робота дає змогу відчути суть принципів права, на яких будується вся правова система держави. Паралельно займалася адвокатською діяльністю. Таке поєднання наукової й практичної діяльності вважаю абсолютно необхідним. Якщо займатися лише одним – існує загроза створення прірви між наукою і практикою, загроза нерозуміння потреб практики або ж несприйняття досягнень науки. Без поєднання діяльностей наука і практика можуть «говорити різними мовами».

Мій шлях до суддівської професії навряд чи можна назвати легким. Достатньо сказати, що я брала участь у конкурсі на посади суддів першої інстанції. Успішно пройшла всі випробування, піврічне навчання у Національній школі суддів, стажування у судах різних юрисдикцій, склала кваліфікаційний іспит. Однак суддею так і не стала. Хто проходив цей шлях, розуміє, як це непросто. Тож рішення взяти участь у ще одному конкурсі було для мене сміливим кроком. Але я вірю, що держава стала на новий етап розвитку. Тому й вирішила не спостерігати пасивно за тим, що відбувається.

Я хочу, щоб мої діти жили саме в Україні. Тому зміцнення держави, побудова правової, успішної, багатої держави є й моїм завданням.

Про свій Львів

Я люблю площу Ринок. Це серце Львова. Сюди збігаються всі старовинні вулички, тут будівлі, кожна з яких має свою неповторну історію, свої невідомі досі секрети. Тут кожен камінь бруківки зберіг тисячі спогадів. Навіть у дощову погоду площа зачаровує. Вдень тут тисячі туристів, та й львів’яни біжать на роботу чи у своїх справах. Однак ця аура міста є не лише на туристичних маршрутах. Вона зберігається на всіх центральних вуличках Львова. Тож якщо хочеш подумати, просто походити по місту – завжди є варіант. Старі вулички Львова вселяють гармонію, спокій. А це неймовірний спосіб відновлення життєвих сил, працездатності, енергії. А ще я люблю зайти в кав’ярню за кілька кроків від юридичного факультету. Тут тепло і затишно. Атмосфера як вдома. 

Про прийняття рішень

Якщо питання, яке потребує вирішення, серйозне, складне, то даю собі час подумати. Але якщо часу на роздуми обмаль, вмію зібратися, щоб вдало розподілити час і прийняти рішення швидко. Чи радитися з оточуючими – залежить від складності питання. Якщо я розумію, що інші можуть знати більше за мене або оцінювати ситуацію інакше, то обов’язково послухаю думку зі сторони. Не бачу в цьому нічого поганого і не соромлюся питати. Однак рішення прийматиму сама, після детального опрацювання всіх почутих позицій, висловлених міркувань тощо. Якщо ж проблема не належить до тих, які варто виносити на загальне обговорення, то або прийму рішення самостійно, або пораджуся із людьми, які дотичні до її розв`язання.

Про те, чому може навчити інших

Про те, чого я можу навчити інших, краще можуть відповісти люди, з якими я працювала чи просто знайома. Хоча пригадую, що студенти нагороджували мене грамотою «Строга і справедлива». Намагаюся бути наполегливою, справедливою і відповідальною. Як викладач стараюся навчити студентів працювати. Йдеться про те, щоб вони зрозуміли необхідність вироблення певної послідовності роботи, визначення проміжних етапів у її виконанні. Намагаюся вселити у людину віру в себе, бо зневіра зруйнує все. Навіть якщо завдання здається надскладним – треба зосередитись, подумати як його виконати. Холодний розум і постійна праця приведуть до бажаного результату.

 Можливо не до того найвищого, який планувався, але точно до більшого, ніж був на початку роботи.

Про хоббі

Я маю улюблені заняття, але останнім часом на них не вистачає вільного часу. Останній рік маю нове захоплення. Називається діамантова мозаїка. Це викладення картин із дрібненьких камінчиків. Зараз у мене на столі лежить велика картина, на якій зображені квіти у вазі, готова на три чверті. Ще я люблю читати, вишивати, люблю театр.

До спорту ставлюся виключно позитивно. При нагоді відвідую басейн. Ще люблю кататися на лижах, хоча до «крутих» лижників точно не належу. Мені більше підходить пологий і довгий схил, аніж стрімкий.

Про адвокатську діяльність

Кожна справа з адвокатської практики особлива, тож мені запам’яталися практично всі. В одних є якісь юридичні нюанси, проблеми у застосуванні норм. Інші не складні у юридичному плані, однак цікаві як певна модель для вивчення зі студентами. Ще є справи, з яких закарбувався певними своїми рисами обвинувачений або ж потерпілий. Оскільки я співпрацювала з Центром надання безоплатної правової допомоги, то доводилося захищати абсолютно різних людей.

Про викладання

За роки роботи в університеті читала велику кількість лекцій. Авторськими, мабуть, варто вважати мої лекції щодо кваліфікації злочинів проти власності. Бувало, що я висловлювала якісь новаторські ідеї, які не сприймалися колегами. Зараз можна сказати, що частина висловлених мною ідей сприймається як норма. Звісно, що є ідеї, які по-різному оцінюються колегами. Але для того й наука, щоб аргументувати, доводити, шукати правильне вирішення. А ще окремо варто зупинитися на лекціях, які були прочитані у Ягеллонському університеті у Кракові. На такі лекції приходить багато студентів-українців, які навчаються у Польщі. Мене направду тішить те, що ці студенти цікавляться українським правом. Це свідчить про їх бажання не втрачати зв`язок із Україною, і це дуже важливо, бо саме студентство є майбутнім країни. Можливо, й ті студенти, що навчаються у польських навчальних закладах, повернуться на Батьківщину.

Про мотивацію йти на конкурс

Пішла на конкурс у Верховний Суд, оскільки мріяла стати суддею і вірю у те, що у державі відбуваються якісні зміни. Найпростіше стверджувати, що нічого в Україні не реформується, а навіть якщо й реформується, то це погано. Треба брати участь у тих процесах відбудови держави, які тривають. Ми любимо ставити у приклад США і Європу, їхню судову систему. Але треба розуміти: те, що вони мають, будувалося роками, інколи й сотнями років. Якщо не працювати, то й результату не буде.

Про професію судді

У моєму уявленні, суддя – це ідеал, це людина, яка знає практично все. Однак згодом побачила, що таке бачення має далеко не кожен юрист чи просто громадянин. У суддівській професії є багато достойних людей, які віддають всі свої знання, свій час на те, щоб справедливо вирішити спір чи справедливо оцінити ту чи іншу ситуацію. Однак трапляються люди, які, на моє переконання, не варті цієї професії. І мені дуже прикро, що за недоліками отих недостойних людей, які обіймають суддівські посади, більшість громадян не бачить величезної самовідданої праці гідних суддів.

Про доленосне рішення

Якщо я скажу, що була переконана у своїй перемозі у конкурсі, то це точно неправда. Однак після оприлюднення результатів тестування, результатів виконання письмового практичного завдання, проходження тестування на рівень IQ моя віра у можливу перемогу щоразу зростала. Чула відгуки колег по роботі, студентів, просто знайомих про конкурс і мою участь у ньому. Реально була здивована тим, що така кількість людей дивилася співбесіди з кандидатами у Верховний Суд. Як на мене, то люди, а передусім юристи, самі були здивовані тим, як висвітлюється кожний етап конкурсу, і наскільки «по-іншому» відбувається відбір суддів у найвищу судову інстанцію.

Рішення, чи брати участь у конкурсі, належало до складних. Я кілька днів міркувала над цим. Потім спитала думку рідних. Кожен висловив свої міркування. Але усі сказали, що підтримають будь-яке моє рішення.

Про те, яким бачить Верховний Суд

Я абсолютно чітко розумію ту відповідальність, яку покладає на суддю Верховного Суду як юридична спільнота, так і суспільство загалом. Неодноразово звертала увагу на те, яким, на мою думку, повинен бути новий Верховний Суд. Вважаю, що основними принципами, на яких має будувати свою діяльність ВС, є справедливість, професійність, непідкупність і відкритість. Якщо всі ці принципи будуть втілені у життя - ми побачимо якісно нову діяльність ВС.

Про унікальність конкурсу

Характеризуючи конкурс до Верховного Суду, багато хто вживає термін «вперше». І це виправдано. Адже і сам конкурс проводився вперше, і вперше суспільство мало змогу спостерігати за всіма його етапами. Вперше конкурс був настільки відкритим, уперше в ньому брали участь не лише представники судової системи, а й інших юридичних професій: науковці й адвокати. Українське суспільство повинно знати, що такий конкурс, який пройшов у нас, є взірцем для всієї Європи. Жодна з європейських держав не проводила подібного відбору. Наші сусіди поляки у ході проведеної десятиліття тому судової реформи абсолютно не забезпечували такої відкритості кожного кроку конкурсанта і комісії. Коли зараз лунають міркування про провал конкурсу, то вартувало б подивитися на досвід будь-якої європейської держави і «приміряти» їхню модель на ситуацію в Україні. Хотілося б почути чітку відповідь, де ж був якісніший відбір суддів.

Для конкурсантів найскладнішим було очікування результату. Але це природно. Для комісії, мабуть, – організація кожного етапу конкурсу. Мені можуть сказати, що й у попередніх відборах у суд першої інстанції проводилося тестування й виконання письмового завдання, тож велосипед не придумували.

Дозвольте не погодитись. Я безпосередньо брала участь у третьому доборі у 2012 році. Рівень інформування через веб-сайт Вищої Кваліфікаційної комісії суддів України, через соціальні мережі, рівень організованості під час ідентифікації учасника, прийому документів, ознайомлення з досьє просто вражає. Якщо така організація роботи, таке функціонування механізму співпраці установи і громадянина будуть досягнуті у всіх інституціях у державі, то можна лише радіти цьому.

Про участь правників у змінах

Щодо участі у наступних конкурсах я б сказала колегам: «Якщо відчуваєте у собі сили, розумієте, що треба буде ще дуже й дуже багато працювати, якщо ви готові вийти із зони комфорту, в якій перебуваєте, вірите у справедливість – звичайно ж, беріть участь».

Державі потрібні працездатні, відповідальні судді, які мають сміливість сказати, що зможуть здійснювати правосуддя, і дійсно підтвердять це на практиці. Не треба казати, що люди, які ще дня не працювали у судовій системі, не впораються з роботою. У кожного із переможців конкурсу, незалежно від їхнього віку, чималий життєвий досвід. Кожен спробував на собі й успіхи, і невдачі. Давайте спершу подивимося, як працює оновлений механізм ВС, а тоді вже робитимемо висновки. Кожна реформа дає результат через кілька років. Реформа у реальному житті – це не фокус у цирку чи комп’ютерна гра. Спершу треба попрацювати, «запустити» зміни – і через якийсь час вони будуть очевидними. Для того, щоб судова реформа «відбулася», потрібна відповідна участь суспільства.

Про відповідальність суспільства за реформу

Кожен, хто йде у суд, має розуміти, що є закон. Цей закон однаковий для всіх, не залежно від того, чи ви безпосередньо зараз берете участь у судовому процесі, чи потенційно колись можете звернутися до суду. Якщо громадяни займуть чітку позицію і самі не будуть шукати шляхи для отримання вигідних їм судових рішень, то відновлення судової системи відбудеться в рази швидше. У жодній державі немає абсолютної довіри до суду. Це природно. Одна зі сторін у процесі завжди залишається незадоволеною судовим рішенням. Однак громадянам, які ніколи не були у суді, ніколи не пробували довести свою правоту, навряд чи варто стверджувати про тотальну корумпованість. Маєте факти – не мовчіть, реагуйте відповідно до закону. Допомагайте в очищенні судової системи. Вірю, що кожен громадянин може відчути зміни вже завтра, якщо сьогодні почне з себе і сам буде боротися з будь-якими проявами корупції на місцях.

Якісна робота ВС з перших днів теж буде показником змін у системі правосуддя в Україні. Зменшення кількості справ у Європейському суді з прав людини, чіткість практики, аргументованість рішень суду касаційної інстанції – це ті перші «лакмусові папірці», які покажуть якісні зміни у судовій гілці влади у державі. Переконана, що через кілька років ми побачимо іншу модель роботи ВС і побачимо загальний позитивний результат – збільшення рівня довіри громадян до суду.

Про навчання, науку

Наталя Антонюк народилася 28 липня 1981 року в місті Золочеві Львівської області. У 1998 році закінчила школу з золотою медаллю. Одразу ж вступила на юридичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка. За успіхи у навчанні отримувала стипендію Президента України, стипендію голови обласної державної адміністрації. У 2003 році отримала диплом магістра права з відзнакою і одразу ж вступила до аспірантури у своєму університеті. У 2006 році захистила кандидатську дисертацію зі спеціальності кримінальне право, кримінологія, кримінально-виконавче право (12.00.08). Була нагороджена стипендією Голови облдержадміністрації Львівської області як молодий науковець. У 2011 році отримала вчене звання доцента. Працює над докторським дослідженням.

Неодноразово брала участь у міжнародних стажуваннях, наукових обмінах, конференціях та інших заходах. Зокрема, стажувалася у Вроцлавському, Ягеллонському та Санкт-Петербурзькому університетах.

До обрання на посаду судді Верховного Суду Наталя Антонюк поєднувала наукову та практичну діяльність у сфері права, працюючи доцентом кафедри кримінального права та кримінології Львівського національного університету імені Івана Франка та займаючись індивідуальною адвокатською діяльністю. Є членом Вченої ради юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Ректором Львівського національного університету ім. Івана Франка нагороджена Подякою за вагомий внесок у розвиток Львівської школи права, активну педагогічну діяльність та державотворчу громадську позицію.

У 2016 році взяла участь у конкурсі до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду як науковець і у 2017 році увійшла до числа переможців.

Нінель Кисілевська, Львів