Венеціанське рішення: коли кожна літера має значення

Пани скандалісти можуть тлумачити скільки завгодно, але українська «мовна» стаття залишається без змін

Підсумовуючи реакцію на опублікування рішення Європейської комісії за демократію через право, більш відомої як Венеціанська комісія, щодо мовних положень Закону України "Про освіту", зауважимо характерну - усі «ображені» цим законом наввипередки виступили з переможними заявами. За принципом – хто перший взув, того і капці. Мовляв, дивіться, Україну обклали зобов’язаннями, нехай тільки-но спробує не виправитися! По суті, наші «добрі» сусіди, особливо Угорщина, вчепилися у перші-ліпші вирвані з контексту слова (особливо їх потішили згадки про «дискримінацію» та «неоднозначність») і знову заспівали про те, що і кому ми винні.

Насправді, міжнародні експерти не мають особливих претензій до мовної статті, і змінювати її не вимагають. І це головна перемога України. Так, авторитетне журі натякнуло на певні організаційні провали у роботі з нацменшинами, та сформулювало зауваження, які усуваються в робочому порядку - наступною законодавчою роботою в «мовному» напрямку.

Старшебраття, заспокойтесь, ваше тут не мелеться!

Документ містить низку рекомендацій для України, але водночас - вважає, що права угорськомовної меншини та інших меншин титульних націй країн-членів ЄС можуть бути дотримані без внесення змін до ст. 7 закону, тобто тієї, якою встановлюється мова навчання, і навколо якої точилися всі суперечки.

Звісно, не варто було очікувати, що Угорщина, яка найбільше впиралася цій нормі, змінить свою риторику і відступиться з претензіями до України. Також ніхто не розраховував, що агресор з Білокамінної вдовольниться обережними пересторогами європейців щодо можливого дисбалансу у освітніх правах російської «меншини», мова якої не входить до офіційних мов в ЄС.

В Угорщині, наприклад, поспішили заявити, що Венеціанська комісія у своєму рішенні підтримала їхню сторону. Глава МЗС Угорщини зазначив (дослівно): «Рішення Венеціанської комісії, опубліковане сьогодні, є «абсолютно однозначним», і викладені в ньому пропозиції не можуть тлумачитися двозначно». За словами Сійярто, з документа зрозуміло, що "правильне рішення" - це внесення змін у суперечливу 7 статтю закону "Про освіту."

В цілому уряд Угорщини сформулював три очікування від української влади: не обмежувати вже наявні права (нагадаємо, знання державної мови – це не право, а обов'язок громадянина, тому ніхто нічого не відбирає і не обмежує, і досить маніпуляцій! – Авт.), вести переговори з національними меншинами в Україні та повністю виконати рекомендації Венеціанської комісії.

На що українське зовнішньополітичне відомство чемно попросило утримуватися від вільного тлумачення рекомендацій Венеціанської комісії. А також не політизувати та не використовувати українську реформу освіти для різного жанру спекуляцій та конфронтацій.

Коментує Микола Скиба, експерт незалежного аналітичного центру Український Інститут майбутнього:

- Маємо, скажімо так, відносний дипломатичний успіх України. Назвати це рішення Венеціанської комісії значною перемогою, я б не наважився з огляду на контекст його прийняття. Необхідність експертизи освітнього закону була наслідком гучного дипломатичного скандалу. В першу чергу, з боку Угорщини. Звичайно, вимоги угорської сторони мали гіпертрофований характер, і це було помітно. Вони випливали із внутрішньої політичної ситуації в цій країні, де ми бачимо фактично монополію однієї політичної партії, яка усіляко намагається мобілізувати електорат і знайти його на території інших держав, де проживає угорська етнічна меншина.

За формулюваннями Венеціанської комісії дійсно стоїть велика робота наших дипломатів, тому що у Комісії, наскільки я знаю, в останні дні йшла боротьба буквально за зміст кожного речення, за кожне слово. Наприклад, потрібно вживати «варто» чи «зобов’язана» і таке інше. Можна сказати - рішення в цілому сприятливе для України. Воно дозволяє з мінімальними втратами вийти з тієї пастки, куди, чесно визнаймо, окремі депутати своїм політичним рішенням загнали всю країну.

Потрібно також розуміти, що спірна мовна стаття в законі «Про освіту» є рамковою, і тому за нею стоїть величезний обсяг завдань та практичних кроків. Тому нам рекомендовано продовжити термін перехідних положень закону. Зрозуміло, що навіть ті три роки, які ми самі собі встановили, не є реалістично для переходу на нову мовну модель. Особливо, якщо враховувати особливості тієї чи іншої мови національних меншин. Важко одразу знайти в Україні достатню кількість фахівців, педагогів, які б однаково добре володіли, наприклад, українською та угорською (чи румунською) мовами. Це складно, і тому потрібно було з самого початку дбати про необхідні для імплементації ресурси. Наприклад, впровадження стандарту в освіті тягне низку «супутніх» рішень. Зокрема, і в термінології. Тут не достатньо простого перекладу, а потрібно узгоджувати всі нюанси понятійного апарату в тій чи іншій мові. Для забезпечення двомовності освіти всі навчальні програми мають бути ідентичними, у двох рівноцінних версіях і подаватися відповідно до концепції Нової української школи.

Солов’їна, калинова та всі інші специфічно делікатні питання

Вже в 2011 році Комісія наголошувала, що "використання та захист мов були і залишаються в Україні складними і дуже делікатними проблемами, які неодноразово мали загострення, ставали однією з основних тем у різних виборчих кампаніях, предметом дебатів, а іноді і напруженості в українському суспільстві. І цей «баланс» між регіональними мовами та мовами національних меншин з одного боку, та захистом української мови як державної, включаючи специфічну ситуацію з російською мовою, продовжує бути серйозним викликом для влади України». Тому комісія зажадала ретельного розгляду та дуже обережного – сбалансованого - підходу до захисту російської мови, враховуючи, знову ж таки, «дуже делікатний», на думку європейців, характер цієї проблеми.

Оскільки український Закон про освіту є рамковим законом, то майбутні спеціальні закони, зокрема про середню освіту, будуть мати вирішальне значення для визначення конкретних критеріїв, способів та процедур впровадження нової основи мовної освіти.

Коментує Ірина Когут, експерт центру CEDOS (раніше Центр дослідження суспільства) :

- Питання в тому, які цілі ми ставили, приймаючи закон про освіту з такою мовною нормою. Якщо на меті була максимальна інтеграція дітей національних меншин у нашому суспільстві, скажімо, підвищення частки тих випускників, які продовжують потім освіту в Україні, і працевлаштовуються тут – то це одна справа. Якщо ми ставимо за мету взагалі зміни мовного режиму в країні, яка переживає агресію (зокрема, на цій підставі), і намагаємось таким чином посилити втрачений статус державної української мови – то це інша мета. У нас, на жаль, немає в суспільстві єдиного розуміння, що в цьому питанні наразі є пріоритетом. Для чого ми, за великим рахунком, ухвалювали цю норму. Думки розділилися.

Венеціанська комісія сказала, що основне навантаження стосовно трактування цієї статті ляже на майбутній закон про загальну середню освіту. Тому зараз ми повинні уважно дивитися на те, що запропонує Міністерство освіти, і розглядати його пропозиції майже під мікроскопом. Головне зрозуміти, що пропонуватиметься для практичної реалізації мовної норми, наскільки вдалим та ефективним буде механізм. Логічно очікувати, що конкретні рішення будуть напрацьовуватися в процесі консультацій з громадськістю, особливо, з представниками національних меншин. Це, в принципі, і входить до рекомендацій комісії. Тобто, подальша законодавча робота покаже нам, чи дійсно ми скористалися цими рекомендаціями і чи отримали в результаті ту перемогу, про яку сьогодні заявляють українські високі чиновники.

Від себе зазначимо ще один «пас» в наш бік - комісія чітко вказала українським чиновникам, що закони, які стосуються інтересів зацікавлених сторін і великих груп населення, варто обговорювати заздалегідь. Ухвалення подібних мовних норм має супроводжуватися консультаціями на широкому рівні, і важливо, щоб це зауваження комісії не загубилося у наступних рішеннях нашої влади. Щоб суспільство потім знову не наступало на ті самі граблі.

Оксана Поліщук, Київ