Тетяна Анцупова

Укрінформ продовжує проект, у рамках якого знайомить українців із новими обличчями Верховного Суду, розповідає про тих, хто вперше надягне суддівські мантії, хто прийшов до вищого судового органу країни з наукових і навчальних закладів, з адвокатури й інших сфер суспільної діяльності.

Ніч на 27 липня 2017 року Тетяна Анцупова називає “новорічною”, адже саме тоді, під час прямої трансляції засідання Вищої кваліфікаційної комісії України оголошували тих, хто увійшов до нового складу Верховного Суду України. Серед переможців конкурсу пані Тетяна почула і своє прізвище. Про новий статус судді, особисті переживання та очікування від нової роботи – розповідає Укрінформу.

Про те, чому обрала юриспруденцію

- На мій погляд, юриспруденція – це не лише сфера діяльності, а ще й філософія життя, крізь цю призму сприймається світ. Одного разу, під час роботи в бібліотеці, до моїх рук потрапив підручник із римського права, і я настільки захопилась, що взяла додому і перечитала за одну ніч. Зрозуміла, що мені близька ця матерія, і я хочу її вивчати. Так я обрала майбутню професію і стала студенткою юридичного інституту Одеського державного університуту імені І.І. Мечникова. Вчилась із захопленням, а під час студентства (у 1995 році) мене направили до Мерілендського університету (США) навчатись по спільній освітній програмі кількох університетів упродовж одного семестру. Після повернення до України я остаточно визначилася, що моєю спеціалізацією буде захист прав людини у міжнародному вимірі та міжнародне правосуддя.

Про Одесу

- Я приїхала навчатися до Одеси у 1993 році 16-річною дівчинкою. Здавалося, що я ніколи не зможу вивчити мапу міста та буду блукати незнайомими вулицями. Дуже довгий час не вважала себе одеситкою – здавалось, що місто не приймає мене. Насправді ж це були тільки мої побоювання – в Одесі я прожила 25 щасливих років. Тут пройшли моя юність і молодість, тут я пізнавала закони життя і формувалась як особистість. Одеса стала для мене домом. І тепер, коли з домом довелося розлучитись, мені важче це пережити, аніж здавалося.  

Як і будь який одесит чи одеситка, я пишаюсь архітектурною та культурною спадщиною міста. Звісно, є музеї та театри, які я обожнюю. Мені болить за “старий фонд” міста, який руйнується, довгу боротьбу за будинок Руссова та Зелений театр.

Між тим, у моїх спогадах є Одеса, яка належить тільки мені, така, що пов’язана з важливими подіями мого життя – цей зв'язок назавжди.

Про розчарування і вибір майбутнього

- Розчарування виникло після завершення навчання. Мені подобались дипломатія, міжнародні відносини, до того ж, я закінчила факультет міжнародно-правових відносин. Проте зрозуміла, що, знаходячись в Одесі, маю дуже мало шансів працевлаштування за спеціалізацією. Навіть на стажування (або практику) потрапити до регіонального представництва МЗС у 1998 році було неможливо, на відміну від сьогодення.

Адвокатуру я не розглядала як своє майбутнє, тому вирішила лишитись в академічному середовищі та продовжити вдосконалювати отримані знання й навички. Отже взяла час “на роздуми” над тим, що мені робити далі, але, як відомо, немає нічого більш постійного за «тимчасове». Відразу почала писати кандидатську дисертацію та викладати.

Про своїх студентів та юридичну освіту

- Я пишаюся своїми студентами. Мені дуже приємно, коли вони усвідомлюють своє покликання та знаходять себе у професії. Добре, коли контакт між нами зберігається. Коли мої колишні студенти згодом ставали суддями та телефонували і радилися з питань застосування джерел європейського права, я дуже раділа. Адже я викладала саме міжнародне право, право Ради Європи, практику Європейського суду з прав людини.

Є талановиті студенти, з якими я продовжую співпрацювати у науковій площині і не хочу розлучатися з ними.

Є, звісно, серйозні складнощі у сфері освіти. Тема реформи юридичної освіти – це тема окремої розмови. Щорічно український ринок праці поповнюється кількома десятками тисяч нових юристів, багато з яких не витримують конкуренції. За своє життя я викладала у п’ятьох університетах України та у Торуньському університеті в Польщі. Відвідувала університети Греції, Латвії, США, Франції, Фінляндії. Вважаю, що науковцям та викладачам вищих навчальних закладів з України не вистачає академічної свободи, а це необхідна умова для підвищення кваліфікації та якості викладання, постійного вдосконалення методології викладання навчальних курсів. 

Після призначення мене суддею Верховного Суду, вирішила на деякий час призупинити викладацьку діяльність – хочу цілком присвятити себе новій роботі.

Про 30 «найкращих» і власні шанси

- Чи відчувала я впевненість, коли подавалася на конкурс? Якби вважала, що взагалі жодних шансів у мене немає, я б не подавала документи. Звісно, я розуміла, що шанси є. Наскільки великі ці шанси, залежало від того, чи будуть мої знання та досвід  “конкурентоспроможними” у порівнянні зі знаннями та досвідом інших кандидатів.

Я вважаю, що насправді достойних було більше тридцяти. Чи вважала я з самого початку і була впевнена, що я увійду до тридцятки? Звісно, що ні.

Про «новорічну ніч» у липні

- Фактично, про перемогу у конкурсі ми дізналися з прямої трансляції засідання Вищої кваліфікаційної комісії України. Засідання Комісії проходило пізно ввечері й усі кандидати дивилися в Youtube пряму трансляцію.

Ця ніч дуже нагадувала «новорічну ніч» влітку, 27 липня, тому що всі привітання переможці отримували усіма можливими засобами зв’язку аж до ранку. Це був момент абсолютної радості.

Психологічно ми вже звикли проходити етап за етапом, та рівною мірою були готові до будь-якого рішення.

Про реакцію рідних

Рідні питали – навіщо це мені, адже це велике напруження, велика відповідальність і взагалі нова для мене справа. Моя мама нещодавно спитала: «Скажи, ти тепер щаслива?». Я відповіла, що цілком задоволена та мене переповнює багато почуттів. Щастя – це тільки мить.

Звісно, мої рідні – це моя велика підтримка, вони дуже віддані та люблячі.

Про абстрактне мислення та журналістську увагу

Важлива характеристика судді – це абстрактне мислення. Абстрактне мислення має бути у судді, інакше він не зможе прийняти незалежне, неупереджене рішення. Суддя має вирішити справу справедливо, на основі закону, відповідно до принципу верховенства права, міжнародних стандартів, абстрагуючись від конкретної особистості. Проте завжди слід пам’ятати про людину “по той бік” скарги чи позову.

Перші кроки впродовж конкурсу супроводжувалися дуже незвичною реакцією суспільства та ЗМІ, тоді я відчула і зрозуміла, що “презумпція винуватості” – це, напевно, така традиційна реакція. Тобто іншої не треба навіть і очікувати. Намагались абстрагуватись від посиленої уваги, щоб сконцентруватись на завданнях.

Про нелюбов до конфліктів

Вважаю себе не конфліктною людиною. Але якщо мова йде про принципові питання, які походять від захисту моїх цінностей, то я буду їх відстоювати. Конфлікт заради конфлікту я не створюю. Конструктив, а не деструктив, до речі, зараз дуже затребуваний у Верховному Суді, особливо в умовах, коли ми отримуємо кілька десятків нових скарг на день (не рахуючи залишки) та маємо їх швидко й якісно опрацьовувати.

Про життя поза роботою

Хотілося б устигати все, але після початку роботи Верховного Суду поки навіть не мріємо про речі, які є доступними, зрозумілими, очікуваними і навіть природними для пересічної людини. Перш за все маю на увазі відпочинок, подорожі, спілкування з рідними та друзями, хобі.

Я люблю малювати олівцем портрети близьких людей, або тих людей, що справили на мене враження, та характер яких мені цікаво намалювати. Останній портрет я намалювала влітку.

Є ще інше хобі – це квіти. У мене було багато домашніх рослин в Одесі, але їх всі не можна перевезти. В робочому кабінеті мені не вистачає рослин, але згодом я обов’язково це виправлю.

Обожнюю прогулянки біля моря. Я народилась і все життя мешкала у морських містах. Море мене надихає.

Про вимогливість до себе

Я вимоглива до себе людина. Мене не переконає позитивна оцінка зі сторони, якщо сама відчую, що можна було б зробити краще. Коли мова йде про судове рішення, важливо, щоб з’явилось внутрішнє відчуття, що я все зробила правильно, справедливо, з додержанням всіх процесуальних вимог, я впоралась із завданням, яке ставила перед собою.

Про статистику і зміст діяльності суддів

Ставлю перед собою завдання ефективної і якісної роботи, тому мене дуже засмучує, коли показники діяльності судді оцінюються, насамперед, кількістю розглянутих справ на рік. Все ж таки статистика не свідчить про суть, про зміст діяльності та про якість рішень.

Про народ і судову владу

Останнім часом запитую себе –  хто формує негативну суспільну думку про суддів?

По-перше, традиційно українське суспільство не підтримує владу. Яку б владу українці не обрали, згодом перші дні, місяці проходять – і ця влада стає обов’язково поганою в очах народу.

По-друге, «зрада» або «перемога» формуються засобами масової інформації, а також деякими громадськими й політичними діячами, які на популізмі намагаються заробити бажані «бонуси».

Звісно, не можна сказати, що судова система ідеальна, і взагалі немає жодних вад. Відтак не треба було б судову реформу проводити. Але є і багато такого, що не можна критикувати, жодного разу навіть не наблизившись до суду. Не знаю, чи готові були б підтримати мене колеги, тому висловлю свою власну думку, що стажування в суді (впродовж хоча б кількох днів) тих осіб, які формують суспільну думку з питань судової реформи та суміжних питань, перевернуло б їхнє уявлення про стан речей на краще.

Я би підтримала створення програми для відвідувачів – “День із суддею”. Впевнена, що про обідню перерву відвідувачі згадали б пізно ввечері.

Про те, чим зайнялася б, якби не пройшла конкурс

Якби я не пройшла конкурс, напевно би займалась правозахисною діяльністю. У 2016 році я заснувала громадську організацію. Планувала займатися правовою допомогою, а саме захистом прав дітей.

Про те, чи може суддя застосовувати міжнародне право

Сьогодні я передивлялась ще раз статтю 7 «Джерела права, які застосовуються судом» Кодексу адміністративного судочинства України. І тут дуже чітко законодавець формулює – чи є місце міжнародному праву в національній правозастосовній (судовій) практиці. Наприклад, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Отже суддя має бути обізнаним із міжнародною правовою системою. Сподіваюся зробити свій внесок, щоб ця норма не лишалась декларативною. 

Про те, коли побачимо зміни

Зміни у роботі Верховного Суду звичайна людина зможе відчути, коли вона звернеться з позовом або касаційною скаргою до ВС і побачить, що все відбувається в рамках закону та з додержанням процесуальних строків.

Сторони мають відчути, що правосуддя дійсно відбулося. Навіть якщо позов або скарга однієї зі сторін не були судом задоволені, то не має бути сумнівів, що суд розглянув та відреагував на аргументи, які мала ця сторона.

Усі процесуальні дії суду мають бути зрозумілими й доступними, так само як мова судового рішення та мотивація висновку.

Про те, що в силах судової влади

Щоб адекватно ставитися до результатів роботи нового Верховного Суду, пересічній людині треба розуміти, що Суд може прийняти справедливе та законне рішення, але не може змінити несправедливий закон, який вже породив системну проблему; не може він і напряму вплинути на процес виконання судових рішень. І це дуже важливо донести до суспільства.

Прямої законодавчої ініціативи Верховний Суд не має. Виконання судових рішень покладено на виконавчу гілку влади, а точніше – Міністерство юстиції України.

До того ж дуже високим є навантаження, наприклад – у палаті для розгляду справ щодо захисту соціальних прав – 1 600 справ і матеріалів на одного суддю у залишку, який переданий від ВАСУ.

Про статус судді та його «переваги»

Намагаємося слідувати принципу відкритості в рамках комунікаційної стратегії нового Верховного Суду, активно спілкуємося зі ЗМІ. З інтересом спостерігаю як змінився тон коментарів читачів. Позитивні коментарі майже відсутні. Це сталося навіть до того дня, коли я прийняла перше процесуальне рішення.

Дивно як автоматично це відбулося. Адже я – та сама людина, що і до призначення на посаду судді. Мої цінності, моє ставлення до життя та до справи не змінилися. Змінився мій статус. Вчора я була науковцем, сьогодні я стала суддею.

Спробуємо таке негативне стереотипне ставлення змінити.

Олександра Жаркова
Фото - Ніна Ляшонок

Інші публікації проекту «Обличчя нового Верховного Суду» – ​Олена Кібенко, Віталій Уркевич, Костянтин Пільков, Наталія Антонюк, Єгор Краснов, Олег Ткачук, Дмитро Гудима, Олександра Яновська.