З архіву: Кобзар, який не сподобався Кагановичу та німецько-радянська окупація (1939)

Проект Укрінформу з нагоди сторічного ювілею агентства: «100 років – 100 новин»

Протягом десятиліть імперська пропаганда змушувала українців із західних земель повторювати як мантру: радянські війська у 1939 році врятували нас від фашистів. Мало багато чого змінитися, щоб нам стала зрозумілою істина – сталінська армія на двох із вермахтом, поділивши Польщу, цим і розпочали Другу світову війну. Наскільки інакше сприймаються сьогодні стислі повідомлення РАТАУ тих тривожних часів…

Пам'ятники Шевченку в Києві та Каневі

6 березня 1939 року. Київ. РАТАУ повідомляє про урочисте відкриття пам'ятника Шевченку в парку перед головною будівлею Київського університету: «Йому - великому поету відкривають пам`ятник у серці України, яку він так  полум`яно і гаряче любив. Прилягаючі до парку вулиці заповнені трудящими Києва. Коло 200 тис. чол. прийшли сюди, щоб взяти участь в цьому чудовому торжестві».

16 червня. Київ. РАТАУ. «18 червня на могилі геніального поета революціонера-демократа Т.Г.Шевченка, куди кожний рік з усіх кінців Радянського Союзу приїжджають десятки тисяч екскурсантів, відбудеться відкриття пам'ятника великому народному Кобзарю».

Довідково: після двох років «Великого терору» 1939 рік проходив під знаком всесоюзного відзначення 125-літнього ювілею українського Кобзаря.

Ще у липні 1938 року РАТАУ повідомило про cтворення всесоюзного урядового Шевченківського ювілейного комітету на чолі з тодішнім головою Спілки письменників України Олександром Корнійчуком.

Офіційним початком святкування ювілею стало урочисте відкриття пам'ятника Тарасу Шевченку у парку Воровського (нині імені Шевченка) навпроти Червоного корпусу Київського державного університету. Скульптором монумента став Матвій Манізер, а архітектором - Євген Левінсон. До речі, Манізер був автором і харківського пам'ятника українському поету, відкритого в березні 1935 року.

Як відомо з історичних джерел, монумент українському поетові мав бути зовсім не таким, як ми його знаємо. Матвій Манізер згадував, що після закінчення пам`ятника поету в Харкові йому було доручено проектування пам`ятника Шевченку в Києві: «Головна трудність полягала в тому, щоб дати зовсім нові рішення і, не повторюючи себе, поглибити і розширити його зміст». Спочатку автор трактував свою ідею в романтичному дусі, із використанням образів літературних персонажів. Однак, своє слово сказали Лазар Каганович та Микита Хрущов. У 1938 році, коли проект Манізера вже був майже готовий у глині, вони вирішили поглянути на майбутній пам'ятник. Саме Каганович забракував постать такого Шевченка, а за образи з поеми «Гайдамаки» накинувся на скульптора з лайкою. Після цього скульптор переробив Шевченка - голову поету довелось нахилити, як людині, що втратила всяку надію, а руки закласти за спину під одежу. Саме така фігура поета була затверджена урядовою комісією.

6 березня 1939 року на відкриття пам`ятника у Києві за участю членів українського уряду та Політбюро на чолі з Микитою Хрущовим зібрали кількасоттисячний мітинг.

Заключним заходом у відзначенні ювілею Шевченка стало відкриття 18 червня пам'ятника поету на його могилі у Каневі. Авторами і цього проекту стали скульптор Манізер та архітектор Левінсон.

Угорщина захопила Карпатську Україну

16 березня. Варшава. РАТАУ. «За повідомленням кореспондента Польського телеграфного агентства (ПТА), угорські війська перейшли кордон Карпатської України і знаходяться в 20 кілометрах на північ від Мукачево».

Довідково: після розпаду Австро-Угорської імперії, Закарпаття, яке входило до її складу, відійшло до Чехо-Словаччини.

У жовтні 1938 року празький парламент ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України, після чого Чехо-Словаччина перетворювалася на федеративну державу чехів, словаків і карпатських українців. До влади автономної Карпатської України прийшов уряд, очолюваний Августином Волошиним. З його ініціативи у січні 1939 року була утворена політична організація закарпатського населення - Українське національне об'єднання (УНО), яка мала на меті створення суверенної держави. У лютому 1939 року відбулися вибори до парламенту - Сейму Карпатської України.

13 березня 1939 року за згодою і повною підтримкою Гітлера керівник Угорської держави Хорті надіслав чехословацькому уряду ноту з вимогою протягом 24 годин віддати Карпатську Україну Угорщині. Не дочекавшись відповіді, в ніч на 14 березня 1939 року, порушивши кордони, хортистські війська перейшли в наступ.

Спроби голови уряду Карпатської України Волошина добитися підтримки Берліна не увінчалися успіхом. Тоді в ніч з 14 на 15 березня він зібрав засідання Сейму, на якому було проголошено самостійну Карпатську Україну. Прийнята парламентом конституція Карпатської України визначила назву держави - Карпатська Україна, державний устрій - президентська республіка, державну мову - українська. Водночас були визначені Державний герб (ведмідь на лівому червоному півполі й чотири сині та три жовті смуги у правому півполі та тризуб з хрестом на середньому зубі), Державний прапор - жовто-блакитний стяг і Гімн - пісня «Ще не вмерла Україна». Президентом Карпатської України було обрано Августина Волошина.

Тим часом  угорські війська підступили до Хуста, навколо якого точилися запеклі бої. Солдати Карпатської Січі, які фактично стали національним військом Карпатської України, мужньо боронили незалежність. Політики ж до останнього сподівались, що Берлін підтримає Карпатську Україну. Натомість прийшла відповідь від Гітлера: німецький уряд радить здатися угорським окупаційним військам. Під натиском ворожих сил підрозділи Січі, а з ними і уряд Карпатської України, відійшли на територію Румунії.

Впродовж кількох тижнів на Закарпатті лютував терор. Загалом без суду і слідства було розстріляно понад 27 тис. чоловік. Понад 75 тисяч закарпатців вирішили шукати притулку в УРСР, втім, майже 60 тисяч з них загинули в сталінських таборах.

Всього у 1939-1944 роках загинули від рук хортистів і більшовиків близько 90 тисяч закарпатських українців. І все ж недовгий період існування Карпатської України став однією з найяскравіших сторінок боротьби за встановлення нашої державності.

Початок Другої світової війни

1 вересня. РАТАУ поширило повідомлення ТАРС:

«Берлін, 1. За повідомленням Німецького інформаційного бюро, сьогодні зранку німецькі війська у відповідності з наказом верховного командування перейшли німецько-польський кордон в різних місцях. З`єднання німецьких військово-повітряних сил також відправились бомбити воєнні об`єкти Польщі».

«Париж, 1. За відомостями з вірного джерела, Німеччина відкрила ворожі дії на всьому польсько-німецькому кордоні. Сьогодні вранці німецька авіація бомбардувала польські міста: Краків, Пуцьк, Бяла-Подляска, Гродно і Вільно».

«Лондон, 1. Як повідомляє агентство Рейтер по радіо, таємна рада сьогодні підписала наказ про повну мобілізацію армії, флоту і авіації».

Довідково: саме з таких повідомлень дізнались українці про початок Другої світової війни, що, зрештою, стала одним з найбільших збройних конфліктів в історії людства.

Як відомо, 1 вересня на територію Польщі увійшло майже півтора мільйона німецьких солдат. Вторгнення відбувалося вздовж майже усього кордону за активної підтримки авіації та артилерії.

Проте, нацистська експансія в Європі розпочалася раніше - у 1938 році Гітлер анексував Судети, Австрію, потім, у березні 1939 остаточно окупував Чехо-Словаччину.

Весь цей час світова спільнота мовчки спостерігала за агресивними діями Гітлера, лише час від часу висловлюючи «глибоку стурбованість». Але після вторгнення на територію Польщі політичні лідери деяких європейських країн змушені були об'єднати зусилля задля протистояння Гітлеру: вже 3 вересня Британія і Франція оголосили Німеччині війну.

Тим часом, 17 вересня радянські війська розпочали окупацію Польщі зі сходу. Вже наступного дня були зайняті Луцьк і Станіслав (нині Івано-Франківськ), 22 вересня - Львів, 24 - Дрогобич, 26 - Яворів, 27 - Старий Самбір.

Уряд СРСР мотивував вторгнення тим, що Радянський Союз вимушений «взяти під свій захист життя і майно українського і білоруського населення східних областей Польщі». Насправді ж, СРСР діяв згідно з Пактом Молотова-Ріббентропа і секретними протоколами до нього, в яких конкретно йшлося про розподіл території Польщі: землі, населені переважно етнічними українцями та білорусами, переходили під владу СРСР, а власне польські землі визнавалися за Німеччиною.

За шість років Другої світової війни загинуло понад 50 мільйонів людей (як цивільних, так і військових). У ній брала участь 61 країна світу (80% населення Землі). Воєнні дії відбувалися на територіях 40 країн. Україна була безпосереднім полем бою, зазнала величезних матеріальних та людських втрат. Загальні демографічні втрати України - включно з убитими, жертвами концтаборів, депортованими, евакуйованими й тими, що рушили у вигнання разом із відступаючими нацистами, - становлять щонайменше 14 млн. чоловік. 

(далі буде)

Фото вгорі: Пам'ятник Шевченку в Києві. Фото Укрінформу

Хроніка попередніх років: 1918,  1919,  1920-1921,  1922-1923, 1924-1925, 1926-1927, 1928-1929, 1930-1932, 1936-1937