З архіву. Операція «Оверлорд» і «марш ганьби» на Хрещатику (1944)

Проект Укрінформу з нагоди сторічного ювілею агентства: «100 років – 100 новин»

Дивну картину являли собою новинні стрічки державних інформаційних агентств радянської доби. Про великі події всесвітньої історії згадувалося мимохідь. Про очевидні факти буденного життя, з якими стикався кожен, взагалі мовчали. Натомість Сталіна і Партію треба було вихваляти ледь не в кожній замітці, бо –не домажеш єлею, звинуватять у зраді. Іноді навіть сором бере, коли цитуєш своїх попередників з РАТАУ. Але від історії нікуди не дінешся…

Висадка союзників у Франції

6 червня 1944 року РАТАУ поширило повідомлення ТАРС: «Як передає агентство Рейтер, штаб верховного командування експедиційних сил союзників опублікував комюніке №1. В комюніке говориться... військово-морські сили союзників при підтримці великих військово-повітряних сил сьогодні ранком почали висадку союзних армій на  північному побережжі Франції».

Довідково: операція «Оверлорд», а саме такою була кодова назва операції, якою був відкритий Другий фронт, стала наймасштабнішою висадкою десанту у світовій історії.

6 червня 1944 року на береги Нормандії, перетнувши протоку Ла-Манш, висадились близько 160 тисяч солдатів. На п'яти відрізках суші вони штурмували укріплення так званих «Атлантичних валів», якими забарикадувався німецький Вермахт. Ризик для наступаючих був смертельним – беззахисні солдати мали пройти спочатку пройти по воді, а потім по прострілюваній з усіх боків частині узбережжя.

Верховним головнокомандувачем союзницьких військ було призначено американського генерала Дуайта Ейзенхауера. Саме Ейзенхауер і визначив дату «Дня Д» - 5 червня. Однак через погодні умови наступ довелось відкласти на добу.

Навіть попри те, що висадка союзницьких військ у Нормандії стала одним із поворотних пунктів Другої світової війни, минуло ще 11 місяців, перш ніж війна у Європі скінчилася.

За радянських часів (а в Росії – і понині) значення цієї військової операції намагалися всіляко применшити, мовляв, Радянський Союз і без англійців з американцями переміг би. Докоряли союзникам і тим, що вони довго зволікали з відкриттям Другого фронту. Хоча, варто згадати, що  прем`єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчілль просив Сталіна відкрити другий фронт проти Гітлера ще в 1940 році. Про що й написав у надісланій радянському вождеві телеграмі. Але той, перебуваючи в ейфорії від пропозицій фюрера –поділити на двох Європу, на телеграму просто не відповів.

Але в ті дні на теренах визволеної України звістку про форсування військами Ейзенхауера Ла-Маншу сприйняли з великою радістю і натхненням. Як розповідали очевидці, цей день став справжнім святом - з грою духових оркестрів і артилерійським салютом, а в закладах культури вивішували «стінгазети» з намальованими від руки портретами Рузвельта, Черчілля і Ейзенхауера.

Німецькі полонені у центрі Києва

16 серпня. Київ. РАТАУ. «Вранці, вулицями Києва проконвоювали німецьких військовополонених - солдатів і офіцерів - до місця відправлення в табори. На 7 кілометрів від Лук`янівки до Червоноармійської тягнулася колона військовополонених».

Довідково: того дня вулицями Києва провели 36740 німецьких військовополонених, включаючи 549 офіцерів. Солдатів вермахту вишикували по десять чоловік в ряд, а сама колона конвойованих розтягнулася на п'ять кілометрів.

Ще у липні Микита Хрущов особисто просив дозвіл у Сталіна на такий «марш ганьби». Той же Хрущов і розробив маршрут колони, його загальна довжина склала двадцять один кілометр.

Військовополонені крокували по Києву протягом п'яти годин - з десятої ранку і до третьої години дня. Почавши від Сирецького концтабору, колона рушила вулицями Мельникова, Артема та Горовиця (нині Велика Житомирська). Потім полонених вивели на вулицю Короленка (нині Володимирська). Вони перетнули площу Червоних Героїв Перекопу (Софійську площу) і спустилися на площу Калініна (нині Майдан Незалежності). Подальший шлях колони пройшов по зруйнованому Хрещатику, Червоноармійській вулиці (нині Велика Васильківська), бульвару Шевченка і Брест-Литовському шосе. Полонених охороняла міська міліція і понад тисячу солдатів конвойних військ НКВС.

Ввечері працівники держбезпеки звітували керівництву: аби подивитися на конвоювання німецьких військовополонених вийшло понад 150 тисяч жителів міста. Однак, настрої у киян були різні. Так, в архівах збереглося повідомлення наркома внутрішніх справ Василя Рясного Хрущову: «Під час проходження військовополонених по вулиці Горовиця з дому №34 в колону було кинуто яблуко. Встановлено, що яблуко кинуто А. - дружиною репресованого, яка мешкала в Києві при німцях. А. нами арештована»; «З будинку №10 по тій же вулиці була кинута пачка листового тютюну і шматок хліба. Квартира встановлена, проводиться розслідування».

Свої спогади залишив і письменник Юрій Яновський: «...Демонстрація полонених не досягла свого поставленого завдання. Цей, може бути, спеціально зібраний стрій не викликає ні ненависті, ні почуття відплати. Реакція оточуючих мирна і часом навіть проявляється жалість».

Після закінчення ходи полонених завантажили в ешелони. Дев'ятнадцять тисяч учасників «маршу» відправили на шахти Донбасу, п'ять тисяч - на підприємства Запоріжжя, чотири з половиною тисячі відбудовували Миколаївський порт і суднобудівний завод.

Майже п'ять тисяч колишніх солдатів вермахту залишилися в Києві, де відновлювали зруйноване війною місто.

Як відомо з історичних джерел, по Києву було відкрито 17 таборів для утримання військовополонених, зокрема, на території колишнього Сирецького концтабору, біля Бабиного Яру. На київських будмайданчиках вони пропрацювали до першої половини 1950-х років.

За цей час полонені розчищали та відбудовували Хрещатик, відновлювали будівлю Центрального універмагу, Київського університету, корпуси Київського політехнічного інституту, будинок Верховної Ради УРСР та будинок Раднаркому (нині будинок Уряду). Окрім того, військовополонені будували Соцмісто у Дарниці, будинки у Святошині і на Чоколівці, ремонтували дороги, прокладали водовід і телефонні лінії.

Свято на честь визволення України

14 жовтня. Київ. РАТАУ. «Велике свято у Києві на честь повного визволення України від німецьких загарбників вилилося в глибоку демонстрацію любові українського народу до своєї батьківщини - СРСР, відданості більшовицькій партії і великому Сталіну. На всіх підприємствах Києва, в установах, учбових і культурних закладах відбулися мітинги і урочисті збори».

Довідково: вперше Україна святкувала визволення від нацистів 14 жовтня 1945 року, адже 8 жовтня було звільнено найзахідніший населений пункт в межах тодішніх кордонів України. Далі настала черга Закарпаття, яке до Другої світової війни належало Чехо-Словаччині.

Вигнання нацистів із території Закарпаття почалося ще 9 вересня 1944 року під час Східнокарпатської стратегічної воєнної операції.

16 жовтня радянські війська оволоділи містом Раховом, 24 жовтня визволили Хуст і Сваляву, 26 жовтня - Мукачево, а 27 жовтня - Ужгород.

28 жовтня 1944 року радянські війська підійшли до Чопа. Близько місяця місто переходило з рук у руки. Остаточно Чоп було визволено лише 23 листопада 1944 року. Того ж таки 23 листопада нацистів вигнали із села Шоломон (тепер Соломоново). На сьогодні це найзахідніший населений пункт Закарпаття та всієї нинішньої України.

 (далі буде)

Фото вгорі: Наступ радянської армії у районі Кам'янця-Подільського. Фото: Укрінформ

Хроніка попередніх років: 1918,  1919,  1920-1921,  1922-1923, 1924-1925, 1926-1927, 1928-1929, 1930 -1932, 1933-1934, 1936-1937,1939,1940, 1941-1943