З архіву: костел під гнітом атеїзму та "злочинна" любов до України (1951)

Проект Укрінформу з нагоди сторічного ювілею агентства: «100 років – 100 новин»

У наші часи насильницьке переобладнання католицького костелу під суто атеїстичний заклад ми б назвали не інакше, як дикунством. Але в 50-ті роки минулого століття це була ознака прогресу. В релігії комуністична влада вбачала запеклого ідейного ворога. І, демонструючи під церковним куполом за допомогою спеціального проектора (який, власне, і називався «планетарієм») зоряне небо й схід сонця, вона намагалася переконати молодь, що єдине призначення культових споруд – розвінчувати віру, як «опіум для народу».

У КИЄВІ ВІДКРИЛИ ПЛАНЕТАРІЙ

20 травня 1951 року. РАТАУ. «У Києві, поблизу Володимирської гірки, створюється перший на Україні планетарій. У розмові з кореспондентом РАТАУ директор Київської астрономічної  обсерваторії, доктор фізико-математичних наук професор С.К. Всехсвятський повідомив:

- Київський планетарій буде одним з кращих у Радянському Союзі. Він відіграє велику роль в поширенні природничо-наукових знань серед трудящих і в проведенні антирелігійної пропаганди».

Довідково: Київський планетарій став першим планетарієм в Україні. Ініціатором його створення став Сергій Костянтинович Всехсвятський – відомий астроном, професор, завідувач кафедри астрономії Київського університету.

Для відвідувачів планетарій було відкрито 1 січня 1952 року в переобладнаному приміщенні Олександрівського костьолу на вулиці Костьольній, 17.

У 1970 роки влада ухвалила рішення побудувати для планетарію спеціальний будинок. На нове місце на вул. Великій Васильківській біля станції метро «Олімпійська» планетарій переїхав у 1987 році.

Нині в Україні, крім Києва, діє ще шість планетаріїв.

«БУРЖУАЗНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ» ВОЛОДИМИРА СОСЮРИ

7 липня 1951 року. РАТАУ «Президія правління Спілки радянських письменників України на своєму засіданні 6 липня заслухала повідомлення голови правління СРПУ тов. Корнійчука О.Є. про редакційну статтю газети «Правда» «Проти ідеологічних перекручень в літературі». Президія правління СРПУ одностайно визнала цю статтю цілком правильною і сприйняла її, як вияв більшовицького піклування про радянську літературу, як допомогу партії Леніна-Сталіна письменникам Радянської України в боротьбі проти проявів буржуазного націоналізму...»

Довідково: 2 липня 1951 року в газеті «Правда» з'явилася редакційна стаття «Проти ідеологічних перекручень в літературі», в якій критикувався вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну» як «ідейно порочний твір».

«Вірш В. Сосюри «Любіть Україну»... викликає почуття розчарування і протесту... Не таку Україну оспівує у своєму вірші В. Сосюра... Під такою творчістю підпишеться будь-який недруг українського народу з націоналістичного табору, скажімо, Петлюра, Бандера і та ін.» – йшлося у «Правді».

Цікаво, що цей вірш поет написав ще під час війни, у травні 1944 року. Пізніше він увійшов у збірку поезій «Щоб сади шуміли», за яку Сосюра у 1948 отримав Сталінську премію І ступеня (100 тис. рублів). В 1951 році вірш було перекладено на російську мову поетом Прокоф`євим і опубліковано у журналі «Звезда», після чого Сосюру піддали критиці й звинуватили в «українському буржуазному націоналізмі». Після статті у «Правді» та хвилі, яку вона підняла, Сосюрі, фактично, відмовили у праві писати. Заборону з вірша зняли лише у 1958 році.

Разом із тим у «Правді» були розкритиковані за «серйозні помилки та перекручення буржуазно-націоналістичного характеру» праці Інституту історії України, Максима Рильського звинувачено в «серйозних ідеологічних помилках», суворо засуджено оперу Данькевича «Богдан Хмельницький», а партійному керівництву УРСР вказано на «серйозні хиби і помилки в ідейно-виховній роботі на Україні».

МИРНИЙ ДОГОВІР З ЯПОНІЄЮ

8 вересня. РАТАУ з посиланням на ТАРС повідомило: «Сьогодні підписанням так званого «мирного договору» з Японією закінчилась конференція у Сан-Франциско... Делегації Радянського Союзу, Польщі і Чехословаччини, які рішуче відхилили продиктований американцями договір, що є не договором миру, а договором підготовки війни, не були присутні на засіданні».

Довідково: 8 вересня 1951 року у Військовому меморіалі Сан-Франциско представниками 48 країн-союзниць і Японією був підписали мирний договір. Документ визначав правовий статус Японії після Другої світової війни, виплату компенсацій державам-переможницям, військовополоненим та цивільним особам і, разом з тим, урегульовував питання повоєнної окупації Японії. Договір набув чинності 28 квітня 1952 року.

Як відомо, після підписання Японією 2 вересня 1945 року Акта про капітуляцію, країна була окупована американськими військами на чолі з генералом Дугласом Макартуром, якому були підпорядковані імператор та японський уряд. Упродовж наступних років під керівництвом окупаційної адміністрації була здійснена демілітаризація країни, прийнята нова конституція, проведено Міжнародний трибунал, здійснено податкову, сільськогосподарську реформи та демонополізовано економіку.

У 1951 році на конференції у Сан-Франциско за участю 51 країни-переможниці Японія уклала мирний договір з 48 країнами. Радянський Союз хоч і був присутній на конференції у Сан-Франциско, мирний договір з Японією не підписав, мотивуючи це відсутністю на конференції делегації Китаю, яку не запросили через війну КНР з Тайванем. Окрім того, СРСР наполягав на суверенітеті над Південним Сахаліном і Курильськими островами.

28 квітня 1952 року, в день, коли Сан-Франциський договір набув чинності, Японія стала незалежною державою, а у 1956-у її було прийнято в ООН.

19 жовтня 1956 року Японія і Радянський Союз підписали декларацію про закінчення війни. Однак, мирний договір за час існування СРСР так і не було підписано. Японська сторона неодмінною умовою його укладення висувала повернення їй чотирьох островів Курильської гряди – Кунашир, Ітуруп, Шикотан, Хабомаї. І якщо у 1960-х Хрущов погоджувався хоча б частково задовольнити вимоги японців – передати їм острови Хабомаї та Шикотан, то його наступники категорично відмовлялися навіть обговорювати цю проблему.

(далі буде)

Хроніка попередніх років: 1918,  1919,  1920-1921,  1922-1923, 1924-1925, 1926-1927, 1928-1929, 1930-1932, 1933-1934, 1936-1937, 1937-1938, 1939, 1940, 1941-1943, 1944, 1945, 1946-1947, 1948,  1949, 1950