З архіву: український Крим та музей «братської» окупації (1954)

Проект Укрінформу з нагоди сторічного ювілею агентства: «100 років – 100 новин»

Як держава, побудована на підвалинах містичного світогляду, нинішня РФ увібрала в собі історичні міфи і царської Росії, й більшовицької СРСР. Протягом усієї совєцької доби ці міфи наполегливо культивувалися, роздмухувалися ледь не до біблійних масштабів. Головна пропагандистська задача була покладена в цьому питанні на державне інформаційне агентство, яке мало поширювати спущені «згори» єдино правильні трактування цих міфів – таких, як, скажімо, «споконвічно російський Крим» чи «возз`єднання двох братніх – російського і українського – народів».

КРИМ У СКЛАДІ УКРАЇНИ

9 березня 1954 року. Київ. РАТАУ. «Нещодавно Президія Верховної Ради СРСР за спільним поданням Президії Верховної Ради РРФСР і Верховної Ради УРСР прийняла рішення про передачу Кримської області з Російської РФСР до складу Української РСР... Кримська область територіально межує з Українською РСР і завжди мала з нею тісні господарські і культурні зв'язки. Передача Кримської області до складу Української республіки відповідає загальним інтересам всієї Радянської держави».

Довідково: 19 лютого 1954 року Президія Верховної Ради СРСР видала указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР», яким затвердила спільні подання Президій Верховних Рад УРСР та РРФСР про передачу Кримської області до складу Української РСР. 26 квітня того ж року цей указ був підтверджений відповідним законом та постановою ВР СРСР про внесення змін до статей Конституції СРСР.

Як відомо з історичних джерел, у 1774 році між Росією і Туреччиною був підписаний Кючук-Кайнарджийський мирний договір, який завершив російсько-турецьку війну 1768-1774 рр. Відповідно до цього договору, Туреччина визнавала незалежність Кримського ханства. Всупереч підписаному документу вже через 9 років Росія анексувала Кримське ханство, яке увійшло до Таврійської області зі столицею у місті Карасубазар (нині Білогірськ, у 1784-му столицю було перенесено у Сімферополь). У 1802 році Крим став частиною новоствореної Таврійської губернії.

За часів Української Народної Республіки, 22 квітня 1918 року українська армія на чолі з полковником Петром Болбочаном з боями увійшла на Кримський півострів, звільнюючи його від більшовиків. А вже 29 квітня 1918 року в Севастополі значна більшість кораблів Чорноморського флоту підняла українські прапори. Флагманом тодішнього українського флоту став корабель «Святий Юрій Побідоносець».

Після окупації півострова більшовиками, у 1920 році Вища рада народного господарства Росії підпорядкувала Крим напряму собі. 18 жовтня 1921 року на території півострова було створено Автономну Кримську СРР, перейменовану після прийняття нової конституції автономії 5 травня 1929 року на Кримську АРСР.

З початком німецько-радянської війни у 1941-1942 роках з Криму було депортовано близько 70 тисяч німців та італійців, а після його звільнення від німецьких та румунських військ у 1944 році – все кримськотатарське, вірменське, болгарське та грецьке населення.

30 червня 1945 року указом Президії Верховної Ради СРСР автономія Криму була скасована, а замість неї була створена Кримська область у складі РРФСР. Цим же указом в Криму 90% населених пунктів, які мали кримськотатарське, німецьке, грецьке та вірменське походження, було перейменовано на догоду більшовицькій та великодержавній російській ідеології.

Унаслідок війни, окупації й депортацій населення півострова зменшилося втричі. Сюди почали вербувати російське населення, але відродження Криму йшло дуже повільно, особливо у сільській місцевості. Нестача робочих рук призвела до складної економічної ситуації на півострові, що тривалий час не міг подолати повоєнну розруху. Відсутність належного транспортного сполучення з Росією, достатнього забезпечення прісною водою та електроенергією підштовхнули керівництво СРСР до передачі Кримської області до складу Української РСР.

12 лютого 1991 року, відповідно до результатів Кримського референдуму, Верховна Рада України ухвалила закон, яким у межах території Кримської області відновлювалася Кримська АРСР у складі УРСР. 1 грудня 1991 року, під час Всеукраїнського референдуму, мешканці Криму більшістю голосів (54,19%) підтримали Акт проголошення незалежності України. Згодом назва автономії була змінена на Автономну Республіку Крим.

У 2014 році з початком російсько-української війни Крим був анексований Російською Федерацією. Насильницька анексія Криму не визнається ані Україною, ані міжнародними організаціями. Нині територія півострова вважається тимчасово окупованою територією.

ІСТОРИЧНИЙ МУЗЕЙ У ПЕРЕЯСЛАВІ-ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ

10 квітня. Переяслав-Хмельницький, Київська область. РАТАУ. «Тут (у Переяслав-Хмельницькому - ред.) побувала група вчених Москви, Естонії, України - учасників ювілейної сесії Загальних зборів Академії наук УРСР, присвяченої 300-річчю возз`єднання України з Росією... В Історичному музеї гості ознайомились з особистими речами Богдана Хмельницького, які зберігаються тут, оригіналами універсалів, описом очевидця Переяславської Ради та іншими документами».

Довідково: У 1954 році в СРСР помпезно відзначали «300-річчя возз'єднання України з Росією». З нагоди цієї ювілейної дати місцевому історико-краєзнавчому музею у Переяславі-Хмельницькому (створений у 1946 році) присвоїли III республіканську категорію і дали назву «Переяслав-Хмельницький державний історичний музей».

Експозицію музею розташували в приміщенні пам'ятки архітектури 1820 року, будинку друга Тараса Шевченка лікаря Андрія Козачковського. За переказами, саме у цьому будинку в ніч на 25 грудня 1845 року Шевченко і написав свій «Заповіт».

Згодом на базі першого Історичного музею у 1979 році було створено Державний історико-культурний заповідник (нині історико-етнографічний).

З 1951 по 2008 рік незмінним директором спочатку одного музею, а потім й історико-етнографічного заповідника був відомий музейний працівник, шевченківський лауреат Михайло Сікорський.

Наразі Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» – один із найбільших заповідників України. До нього входять 371 нерухома пам'ятка історії й архітектури українського народу, 24 тематичних музеї різних профілів: історичний, археологічні, літературні, етнографічні, технічні тощо. Зокрема, Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини (Музей просто неба), Музей українського рушника, Музей історії української православної церкви. Основний музейний фонд заповідника становить 170 848 одиниць зберігання, серед яких – унікальна археологічна колекція, колекція козацького періоду XVI-XVII ст., колекції стародруків XVI-XVIII ст.

(далі буде)

Фото вгорі: Ластівчине гніздо. Фото: Twitter

Хроніка попередніх років: 1918,  1919,  1920-1921,  1922-1923,  1924-1925,  1926-1927,  1928-1929, 1930-1932,  1933-1934,  1936-1937,  1937-1938,  1939,  1940,  1941-1943,  1944,  1945,  1946-1947, 1948,  1949,  1950,  1951,  1953