З архіву: смерть Бандери «від падіння» та 37 тисяч винищених китів (1958-1959)

Проект Укрінформу з нагоди сторічного ювілею агентства: «100 років – 100 новин»

Це неправда, що новини живуть один день. Їх вік довгий. Але з кожним десятиріччям, а то й роком, нарратив, закладений у них, змінюється. Те, що вчора викликало «народну гордість», сьогодні сприймається, як варварство, а те, над чим зловтішалися, живе в пам`яті високою трагедією. Тоді, наприкінці 50-х років, масове винищення китів здавалося великим досягненням передової країни, а насильницька смерть очільника ОУН – незначним епізодом, про який через кілька днів ніхто й не згадає.

ВДНГ У КИЄВІ

6 липня 1958 року. Київ. РАТАУ. «На мальовничій околиці столиці України, в районі Голосіївського лісу – улюбленого місця відпочинку киян, височать чудові білокам'яні палаци, що утопають в ізумрудній зелені дерев. Це Республіканська виставка передового досвіду в народному господарстві, організована за рішенням Ради Міністрів Української РСР і ЦК КП України».

Довідково: про будівництво у Києві сільськогосподарської виставки почали говорити ще в післявоєнні роки. Тодішній очільник України Микита Хрущов особисто курував цей проект. Саме ж будівництво почали у 1952-у, а через шість років виставку урочисто відкрили.

На той час виставка являла собою комплекс павільйонів та відкритих майданчиків для натурного показу експонатів. За архітектурою комплекс копіював споруди ВДНГ у Москві – так званий «сталінський ампір».

Перед відкриттям сільськогосподарська виставка була перейменована на Республіканську виставку передового досвіду в народному господарстві. У наступні роки виставка ще неодноразово змінювала назву – Виставка досягнень народного господарства, Центр виставок та ярмарків України, Національний виставковий центр України та Національний комплекс «Експоцентр України».

НАЙБІЛЬША В СВІТІ КИТОБІЙНА БАЗА

23 січня 1959 року. Миколаїв. РАТАУ. «Китобійна база «Радянська Україна» – гордість колективу Миколаївського заводу імені Носенка... У змаганні на честь ХХІ з'їзду КПРС суднобудівники дали слово 23 січня, на два місяці раніше строку, спустити китобазу на воду».

Довідково: саме цього дня у Миколаєві було спущено на воду флагман китобійної флотилії – «Радянська Україна». На той час це було найбільше і найпотужніше судно цього типу не тільки в СРСР, а й у світі.

У 1950-1960 роки в СРСР «ударними темпами» розбудовувався китобійний промисел. «Радянська Україна» була побудована у рекордно стислі терміни – за два роки. У вересні 1959 року судно вийшло у свій перший рейс до Антарктиди.

Китобійна база призначалася для прийому китових туш, що подавалися китобійними судами, прямо в океані. На ній розміщувався цілий комбінат – потужності вистачало для переробки 50 китів на добу сумарною вагою до 4000 тонн. Разом із тим, судно забезпечувало китобійців паливом, електроенергією, водою, продовольством і промисловим спорядженням. На палубі судна знаходився вертоліт, який вів розвідку китів.

Загалом до 1987 року на одній лише «Радянській Україні» було перероблено на консерви понад 37 тис. китів! Це добре ілюструє масштаби промислового винищення морських ссавців у ті роки.

У другій половині 1970-х років масовий забій китів перетворився на планетарну катастрофу, популяції окремих видів опинилися на межі зникнення. Тож  у 1982 році Міжнародною китобійною комісією був прийнятий мораторій на китовий промисел, починаючи з сезону 1985-1986 року. Це рішення підтримали більшість країн світу, за винятком СРСР, Японії, Норвегії, Ісландії і Фарерських островів.

Однак, у 1987 році, в розпал горбачовської перебудови, керівництво СРСР змушене був припинити китобійний промисел. «Радянська Україна» була переобладнана в рибопромислове судно, а у липні 1995 року списана і продана Туреччині, де її розібрали на метал.

В АЕРОПОРТ БОРИСПІЛЬ ПРИЛЕТІВ ПЕРШИЙ ПАСАЖИРСЬКИЙ РЕЙС

7 липня. Київ. РАТАУ. «В аеропорт Бориспіль прилетів перший пасажирський рейс Ту-104 з Москви».

Довідково: у травні 1959 року Рада Міністрів СРСР ухвалила постанову про створення на базі військового аеродрому «Бориспіль» аеропорту Цивільного повітряного флоту «Київ (Центральний)» і постановила забезпечити його сучасними літаками, наземним обладнанням та радіотехнічними засобами. 30 червня 1959 року був підписаний наказ начальника головного управління Цивільного повітряного флоту «Про створення аеропорту».

7 липня 1959 року Бориспіль прийняв перший рейс екіпажу Московського управління цивільної авіації на Ту-104 за маршрутом Москва-Київ-Москва. На борту було 100 пасажирів (переважно керівники авіації та журналісти) та 1600 кг вантажу. З 10 липня таке сполучення стало регулярним. З наступного року аеропорт почав приймати і міжнародні рейси.

Згодом постало питання будівництва аеровокзалу, який відкрили 20 травня 1965 року. В той день кореспондент РАТАУ повідомляв: «Новий величний палац із бетону, скла і алюмінію виріс поблизу столиці України. Ця споруда – втілення найновіших досягнень науки і техніки, за своїм архітектурним вирішенням вона є унікальною».

Тогочасна пропускна спроможність «Борисполя» становила 1400 пасажирів на внутрішні та 200 – на міжнародні рейси. Варто додати, що на той час аеровокзал був одним із найбільших у Європі.

СМЕРТЬ СТЕПАНА БАНДЕРИ

21 жовтня. Мюнхен. РАТАУ з посиланням на ТАРС передало: «15 жовтня в Мюнхені на внутрішніх сходах одного з великих житлових будинків знайдено було чоловіка з документами на ім'я Стефана Попеля. Чоловік цей впав з площадки третього поверху. Поки доїхали до лікарні, він помер. Подальше слідство встановило, що був це не хто інший, як Степан Бандера».

Як відомо, Степан Бандера – український політичний діяч, ідеолог і теоретик українського національно-визвольного руху. У червні 1941 року він став одним із авторів Акту відновлення Української Держави. З початку 1942 року по серпень 1944-го Бандера перебував у концтаборі Заксенхаузен. Після звільнення з концтабору, оселився в Берліні й у лютому 1945 року знову став керівником ОУН.

Тривалий час Степан Бандера вимушений був переховуватися, змінив багато місць проживання та уник кількох замахів, організованих радянською та польською розвідками. На початку 1950-х років він оселився в Мюнхені, куди через чотири роки приїхали його діти та дружина.

Вбивця Бандери – Богдан Сташинський, був завербований КДБ 19-річним хлопцем, коли навчався у Львівському педінституті. Пройшовши спецпідготовку в Києві, у 1954 році Сташинський був відправлений у Східну Німеччину, де після вбивства в 1957 році одного з лідерів ОУН Лева Ребета, отримав завдання ліквідувати Бандеру. На той час про керівника ОУН у КДБ було вкрай мало інформації, окрім того, що він живе у Мюнхені під псевдонімом Стефан Попель. Протягом року Сташинський під іменем Ганса-Йоахіма Будайта чотири рази приїжджав у Мюнхен, вистежуючи свою жертву.

Зрештою, 15 жовтня 1959 року, о першій годині дня, Сташинський увійшов у під'їзд будинку, де мешкав Бандера, і, дочекавшись, коли той відкриє двері, вистрілив йому в обличчя з двоствольного пістолета отруйною рідиною, після чого виїхав потягом до Франкфурта-на-Майні, а потім літаком вилетів у Берлін.

Степан Бандера помер дорогою до лікарні, не приходячи до свідомості. Через те, що біля нього був знайдений пістолет, справу передали до кримінальної поліції, яка відкинула першу версію про загибель від падіння і встановила, що смерть Бандери була від отруєння парами ціаністого калію.

20 жовтня 1959 року, після панахиди в церкві Святого Івана Хрестителя, Степан Бандера був похований на кладовищі Вальдфрідхоф у Мюнхені.

Богдан Сташинський, після повернення до Москви, за вбивства Лева Ребета і Степана Бандери був нагороджений орденом Червоного Прапора з формулюванням «За виконання важливого державного завдання у винятково важких умовах». Однак, вже через два роки він утік на Захід, де, надавши докази, зізнався у вбивствах українських націоналістів. Сташинського засудили до 8 років ув'язнення, проте, через чотири роки звільнили. Подальша доля вбивці Бандери невідома. Деякі дослідники припускають, що він зробив пластичну операцію і переїхав до США.

Тривалий час в СРСР заперечували свідчення Сташинського щодо вбивства Лева Ребета і Степана Бандери, і лише у 2005 році колишній голова КДБ СРСР Володимир Крючков визнав, що «вбивство Бандери було однією з останніх ліквідацій КДБ небажаних елементів».

(далі буде)

Хроніка попередніх років: 1918,  1919,  1920-1921,  1922-1923,  1924-1925,  1926-1927,  1928-1929,  1930-1932,  1933-1934,  1936-1937,  1937-1938,  1939,  1940,  1941-1943,  1944,  1945,  1946-1947,  1948,  1949,  1950,  1951,  1953,  1954,  1955-1956,  1957