З архіву: винахід Антонова і відкриття Параджанова (1965)
Проект Укрінформу з нагоди сторічного ювілею агентства: «100 років – 100 новин»
Людина західної цивілізації не живе сьогоднішнім днем, писав філософ. Вона перебуває одночасно в теперішньому часі, в далекому минулому й нескінченному майбутньому. В плетиві партійної пропаганди, яким були опутані новини 60-х, можна було втім побачити й ознаки цієї «західності» – любов до спадщини минулого й політ фантазії. Літаки й забуті предки. А ще (те що лишалося за кадром і було приховано від народу) – пробудження сили, яка згодом стане до борні за демократію і державність.
АН-22 «АНТЕЙ»
15 червня 1965 року. РАТАУ з посиланням на ТАРС повідомило: «15 червня, об 11.00 в Парижі приземлився новий радянський літак АН-22. Він стане експонатом №1 на виставці, що відкрилася тут - 26-му міжнародному салоні аеронавтики і космосу. Машина створена в конструкторському бюро, яким керує О. К. Антонов. Це найбільший літак у світі. Він здатний підняти в повітря 80 тонн вантажу або 720 пасажирів».
Як відомо, провідним центром по створенню військово-транспортних літаків у колишньому СРСР традиційно вважалося київське ДКБ Антонова. Наприкінці 1950-х років Олегу Антонову було поставлене завдання розробити важкий транспортний літак, здатний доставляти до місця бойових дій не тільки особовий склад, а й бойову техніку, включно з танками. А в разі необхідності, літак мав би нести міжконтинентальні балістичні ракети і стартове обладнання.
Головним конструктором майбутнього літака став заступник Антонова – Олексій Білолипецький. При проектуванні літаку дали кодову назву «виріб 100». Як згадував потім Олег Антонов, робота йшла досить важко, адже проектувався перший у світі широкофюзеляжний літак, і багато технічних завдань доводилося вирішувати вперше.
У 1961 році був представлений макет, а через 3 роки зібрали перші два літаки – один для польотів, другий для стикових випробувань. Після передачі першої машини на льотні випробування, новий літак отримав ім'я, з яким увійшов у світову історію – АН-22 «Антей».
Зрештою, 27 лютого 1965 року з аеродрому Київського авіазаводу в Святошині АН-22 піднявся у повітря.
15 червня 1965 року, на авіасалоні в Ле Бурже «Антей» був представлений світовому співтовариству. Там він спричинив справжній фурор, адже на той час це був найбільший літак у світі. Цікаво, що радянській публіці цього повітряного гіганта показали лише через два роки.
Серійне виробництво «Антеїв» тривало з 1969 по 1976 роки. За цей час було випущено 66 машин. З кінця 1980 років АН-22 почали поступово виводити з експлуатації.
АН-22 встановив 41 світовий авіаційний рекорд. Скажімо, він уперше підняв на висоту 6,6 тис. метрів вантаж вагою 88 тонн, а на висоту 7,8 тис. метрів – 100 тонн вантажу. А ще «Антей» здійснив переліт на відстань 5,5 тис. км з вагою 40 тонн.
Нині в Україні існує лише один АН-22, його у травні 2016 року відновили і підняли у небо. Наразі його використовують «Авіалінії Антонова».
ПРЕМ'ЄРНИЙ ПОКАЗ ФІЛЬМУ «ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ»
1 вересня. Київ. РАТАУ. ««День кіно». Минуло вже кілька днів, як у місті з'явилися великі афіші з цими словами. Що обіцяє традиційне кіно свято киянам?.. 5 вересня в кінотеатрі «Україна» на одному з сеансів демонструватимуться «Тіні забутих предків».
Довідково: анонсуючи 6-й Київський день кіно, ніхто не передбачав, на що перетвориться київська прем'єра параджанівської кінострічки «Тіні забутих предків».
Як відомо, фільм знятий за однойменною повістю Михайла Коцюбинського. Над стрічкою працював потужний творчий колектив: режисер-постановник – Сергій Параджанов, оператор – Юрій Іллєнко, художник – Георгій Якутович, композитор – Мирослав Скорик, головні ролі виконали Іван Миколайчук та Лариса Кадочникова. Уже в жовтні 1964 року до ювілею Коцюбинського стрічку запустили на екрани. Але тільки після того, як фільм із тріумфом був показаний у світі, радянське керівництво мусило зробити «прем'єру». Однак, із задумки партійних бонз перетворити показ на своєрідний апогей офіційного радянського українського мистецтва нічого не вийшло.
Напередодні показу саме пройшла перша хвиля арештів. За гратами опинилися митці, поети, художники, серед яких – Опанас Заливаха, Іван Світличний, Михайло Горинь, Михайло Масютко, Ярослава Менкуш.
У день прем'єри перед демонстрацією фільму виступив Сергій Параджанов, після якого слово взяв Іван Дзюба. Як пригадує свідок тих подій, шістдесятник і колишній політв'язень Олесь Сергієнко, «Дзюба сказав: «У нас велике свято, але й велике горе. В Україні почалися арешти творчої молоді». Далі Дзюба почав називати імена заарештованих.
Директор кінотеатру відштовхнув письменника від мікрофона, намагаючись позбавити слова. Той мало не впав, але випростався і продовжив перелік прізвищ. У залі увімкнули пожежну сирену, щоб заглушити виступаючих. Дзюбу підтримав В'ячеслав Чорновіл, який вигукнув: «Хто проти тиранії – встаньте!». Деякі люди встали.
Та все ж таки фільм пустили. У перерві між частинами Василь Стус встав із промовою: «Протестувати повинні всі: сьогодні хапають українців, завтра хапатимуть євреїв, потім росіян!».
Ця акція, що відразу ж стала широко відомою, була першим публічним правозахисним заходом в Україні та початком двадцятиріччя цензурних заборон і арештів.
Реакція від влади для самих протестувальників не забарилася: Івана Дзюбу й В'ячеслава Чорновола звільнили з роботи, а Василя Стуса – виключили з аспірантури.
(далі буде)
Хроніка попередніх років: 1918, 1919, 1920-1921, 1922-1923, 1924-1925, 1926-1927, 1928-1929, 1930-1932, 1933-1934, 1936-1937, 1937-1938, 1939, 1940, 1941-1943, 1944, 1945, 1946-1947, 1948, 1949, 1950, 1951, 1953, 1954, 1955-1956, 1957, 1958-1959, 1960, 1961, 1962-1963, 1964