З архіву: золотий Блохін та українське відлуння Гельсінської угоди (1973 -1975)

Проект Укрінформу з нагоди сторічного ювілею агентства: «100 років – 100 новин»

У середині 70-х минулого століття всі освічені й мислячі українці слухали по ночах «Голос Америки», ВВС, радіо «Свободу», «Німецьку хвилю» та інші, як їх називали, «ворожі голоси». З них дізнавалися про радянських дисидентів, слухали уривки з їхніх книг і статей. «Голоси» й пояснили справжній зміст Гельсінських угод, про підписання яких Брежнєвим так урочисто сповістило РАТАУ. Цей документ, власне, й об`єднав усіх тих, хто почав боротися за права українського народу, за державність України, – і врешті-решт привів нас до Незалежності.

КИЇВСЬКА ТЕЛЕВЕЖА

17 серпня 1973 року. Київ. РАТАУ. «Почала працювати нова Республіканська радіо-телевізійна станція. Підготовка до цієї події тривала кілька місяців... Вранці антена на 380-метровій вежі почала випромінювати потужні сигнали».

Довідково: власне саму вежу, як споруду, ввели в експлуатацію ще 30 липня, а передавати вона почала 17 серпня. Звичайно ж, телебачення в Україні існувало й до 1973 року – з листопада 1951 року на Хрещатику працював телецентр, а телевежа була неподалік – на вулиці Малопідвальній. На кінець 1950-х - початок 1960-х років свої студії телебачення мали майже всі обласні центри.

Наприкінці 1960-х в Україні з'явилося кольорове телебачення, тож постало питання будівництва нового телецентру. Окрім того, як повідомляло РАТАУ: «Враховуючи важливу роль радіомовлення і телебачення в комуністичному вихованні трудящих, Центральний Комітет КП України і Рада Міністрів УРСР зобов'язали до кінця 1975 року забезпечити впевнене приймання однієї телевізійної програми на території, де проживає не менше 90 процентів населення, і двох програм, де проживає 40-45 процентів населення республіки».

Аби виконати таке завдання, нову телевежу поставили на Сирці. Місце, де вона стоїть – пагорб висотою 92 м над рівнем моря. Висота самої вежі – 380 м. Це дало змогу зробити радіус її дії понад 100 км.

Сконструювали вежу в Українському науково-дослідному інституті «Проектстальконструкція» у співпраці з науковцями Інституту електрозварювання ім. Є. Патона, а отже й побудована вона без єдиного болтового або заклепувального з'єднання. Усі її частини пов'язані між собою за допомогою електрозварювання. До речі, й збирали вежу за новаторським на той час методом: нижні секції заводили під верхні – й таким чином конструкція ставала все вищою й вищою.

Коли будівництво було завершено і телевежу ввели в експлуатацію – одразу запрацювали три телеканали і радіостанція.

КИЇВСЬКЕ «ДИНАМО» – ВОЛОДАР КУБКА КУБКІВ ТА СУПЕРКУБКУ ЄВРОПИ

15 травня 1975 року. Київ. РАТАУ. «Ціле десятиріччя, відтоді, як київське «Динамо» зробило першу розвідку в європейському клубному турнірі, уболівальники вітчизняного футболу чекали цей переможний фінал. На стадіоні «Санки-Якоб» у Базелі головний матч розіграшу Кубка кубків звів київське «Динамо» з будапештським «Ференцварошем».

Довідково: 14 травня 1975 року київське «Динамо», обігравши угорський «Ференцварош», здобуло Кубок володарів кубків УЄФА. Це був перший із двох Кубків володарів кубків УЄФА київської команди – наступного разу це трапилося у 1986 році.

Київський футбольний клуб «Динамо» був заснований у 1927 році як відомчий клуб політичної спецслужби ОГПУ. Перший товариський матч кияни провели 1 липня 1928 року проти збірної міста Біла Церква. А от перший матч, що розпочав історію міжнародного життя «Динамо», відбувся 14 вересня 1929 року, тоді їхнім суперником стала робоча команда Нижньої Австрії. Помітні успіхи до команди прийшли в 1951 році, коли «Динамо» стало срібним призером чемпіонату СРСР, а ще через 10 років – чемпіоном країни. У жовтні 1973 року тренером киян став Валерій Лобановський. 1975 рік став найуспішнішим для «Динамо». Того року команда виграла все, що тільки було можна – Чемпіонат і Кубок країни, Кубок кубків і Кубок європейських чемпіонів.

14 травня 1975 року в фінальному матчі київське «Динамо» виграло Кубок володарів кубків Європи з футболу, перемігши з рахунком 3:0 угорський клуб «Ференцварош». Два голи забив Володимир Онищенко, ще один – Олег Блохін.

Восени того ж року двоматчеве протистояння з німецькою «Баварією» – володарем Кубка європейських чемпіонів, принесло динамівцям дві перемоги (1:0 – у Мюнхені та 2:0 – у Києві) та титул найсильнішої команди Європи. Всі три м'ячі були забиті Олегом Блохіним, якого французький «Франс Футбол» визнав найкращим футболістом Європи 1975 року і вручив «Золотий м'яч». Разом із тим, за підсумками 1975 року, британська Асоціація спортивних журналістів визнала київське «Динамо» найсильнішою футбольною командою Європи.

ПІДПИСАННЯ ГЕЛЬСІНСЬКОГО АКТА

4 серпня. Київ. РАТАУ. «Трудящі столиці України з глибоким задоволенням сприйняли успішне завершення Наради з безпеки і співробітництва в Європі. Виступ Генерального секретаря ЦК КПРС Л.І. Брежнєва, підписаний керівниками держав Прикінцевий акт цього представницького форуму наповнюють серця всіх радянських людей гордістю за нашу рідну партію, за наше велику Батьківщину, що йде в авангарді миролюбних сил планети».

Довідково: у середині 1970-х років політичне протистояння між СРСР і країнами Заходу сягнуло апогею, а «холодна війна» будь-якої миті могла перейти в «гарячу» фазу. Тому, у зв'язку з цим, 1 серпня 1975 року, в Гельсінкі, 33 країни Європи, в тому числі й СРСР, США та Канада, після тривалих переговорів і консультацій підписали Прикінцевий акт Наради з безпеки та співробітництва у Європі.

Прагнучи мати імідж демократичної держави, Радянський Союз ратифікував цей акт в обмін на сприятливі умови торгівлі з Західною Європою, проте пообіцяв дотримуватися прав людини у межах «Загальної декларації прав людини» від 10 грудня 1948 року. Разом із цим, підписавши даний документ, СРСР відкривав можливість доступу до інформації про порушення прав людини для іноземних організацій.

У наступному році, 12 травня, з ініціативи фізика Юрія Орлова була створена Московська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод. До її складу увійшли колишні члени радянської групи «Міжнародна амністія» – Олександр Гінзбург, Анатолій Щаранський, Петро Григоренко, Людмила Алєксеєва та інші.

Другою стала Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод. Правозахисну організацію в Україні створено з ініціативи письменника і філософа Миколи Руденка, генерала армії Петра Григоренка, хіміка Оксани Мешко, письменника-фантаста Олеся Бердника, юриста Левка Лук'яненка. Членами-засновниками стали також мікробіолог Ніла Строката, інженер Мирослав Маринович, історик Микола Матусевич, учитель Олекса Тихий, юрист Іван Кандиба. 9 листопада 1976 року вони підписали Декларацію Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод і Меморандум №1.

Декларацією було проголошено створення правозахисної організації та оприлюднено її мету й завдання, головне серед яких – ознайомлення урядів країн-учасниць Гельсінської Наради та світової громадськості з фактами порушення прав людини в Україні та прав українців, які мешкають в інших республіках Радянського Союзу.

Водночас у Меморандумі викривалися злочини комуністичного режиму: геноцид та етноцид, розкуркулення, Голодомор 1932-1933 років, політичні репресії 1930-х років, ліквідація УПА, винищення мирного населення, зокрема «чекістами», переодягненими у «повстанців», тотальна русифікація, переслідування шістдесятників.

Вже через деякий час УГГ зазнала значного тиску КДБ – 23-24 грудня 1976 року на квартирах членів групи пройшли перші обшуки, надалі переслідування продовжилися. Загалом у 1978-1980 роках усі члени УГГ зазнали з боку радянської влади переслідувань: усі побували в тюрмах, таборах або психіатричних лікарнях.

(далі буде)

Хроніка попередніх років: 1918,  1919,  1920-1921,  1922-1923,  1924-1925,  1926-1927,  1928-1929,  1930-1932,  1933-1934,  1936-1937,  1937-1938,  1939,  1940,  1941-1943,  1944,  1945,  1946-1947,  1948,  1949,  1950,  1951,  1953,  1954,  1955-1956,  1957,  1958-1959,  1960,  1961,  1962-1963,  1964,  1965,  1966,  1967-1968,  1970,  1971,  1972