7 несподіваних міфів про наше здоров'я, які розвінчує Уляна Супрун
Роками з українців витягували гроші на неефективне лікування неіснуючих діагнозів. Не одне покоління «медбізнесменів» так виростили...
Укрінформ уже писав раніше, що Уляна Супрун – це, мабуть, перший міністр охорони здоров'я (нехай і в статусі в.о.), ім'я якого можуть пригадати ледь не всі українці, навіть із віддалених регіонів. Звісно, це, передусім, через те, що саме вона запустила реформу української медицини, про необхідність якої говорили багато років, а дала старт саме вона, попри нищівну критику і опір «зацікавлених». Але є іще як мінімум одна причина її запам'ятати. Саме Уляна Супрун зі своєю командою змусила нас замислитися над тим, якими методами і препаратами нас лікують.
Наша медична система продовжувала жити за радянськими принципами, коли “лікарі опиралися не на медицину доказів – а на медицину "авторитету", – пише на “Українській правді” Олександр Лінчевський, заступник міністра охорони здоров'я. І от, чи не вперше, до широкої аудиторії заговорили про важливість доказової медицини. Звикнувши до усталених традицій у лікуванні, у більшості з нас ледь волосся не стало дибки, коли ми дізналися не від кого-небудь, а від міністра, що, приміром, манту мочити таки можна, а ефективність перекису водню при промиванні ран майже така ж, як у води. Останні півроку МОЗ та Уляна Супрун, посилаючись на дані доказової медицини, практично щомісяця руйнують подібні усталені міфи нашої «медичної свідомості». Укрінформ вирішив зібрати ці спірні, м’яко кажучи, установки, яким ми слідували десятки років, і ще раз дати їхнє спростування з точки зору науки.
Але перед цим кілька слів про доказову медицину, яка сформувалася як концепція у 80-х роках минулого століття в Оксфорді. Його вчені підійшли до медицини винятково з наукової точки зору, застосувавши метааналіз. Це науковий метод узагальнення результатів однорідних досліджень, проведених у різний час різними авторами з метою одержання сумарних статистичних показників цих досліджень. Якщо коротко, то доказова медицина, основана на метааналізі, говорить: перед тим, як застосувати той чи той метод профілактики, діагностики чи лікування потрібно мати об’єктивні дані щодо ефективності методу, що буде використовуватися. У нас же пацієнт досі не вийде від лікаря до кінця впевненим, що йому правильно поставили діагноз чи підібрали лікування, яке допоможе. Доказова медицина виходить з принципу, що втручання, яке пропонують пацієнту, повинно мати найбільшу ефективність і найменший ризик. На жаль, у більшості випадків для нашої медицини це все ще залишається утопією.
Нижче – про що написала Уляна Супрун – елементарні речі, які розвінчує доказова медицина.
1. Гомеопатія насправді не працює (12 грудня 2017)
“Цими препаратами найчастіше лікують застуду, мігрень, депресію та навіть онкологію. Прибутки від продажу гомеопатії вимірюються мільярдами доларів, що красномовно підкреслює їхню популярність. З іншого боку, жодне належне наукове дослідження не змогло довести, що гомеопатичні препарати справді працюють”, – пише Уляна Супрун.
У вересні 2017 року Наукова консультативна рада європейських академій (EASAC), що об'єднує академії наук з 29 країн Європи, оприлюднила свої висновки – гомеопатія є нонсенсом, а іноді може бути небезпечною для здоров’я.
Науковці закликають уряди європейських країн запобігти поширенню реклами гомеопатії та припинити фінансувати закупівлю гомеопатичних засобів за державні гроші.
2. Манту можна мочити (25 лютого 2018)
Чимало із нас ще досі пам’ятає, як медсестри після манту суворо попереджували: “Тільки не мочити!” Уляна Супрун про це пише: “Помітила, що багато українців вважають, ніби вода на шкірі може вплинути на реакцію організму, папула від ін'єкції збільшиться та результат проби хибно покаже, що людина інфікована. Це не так. Вода на шкірі ніяк не може вплинути на пробу Манту. Адже ін'єкція туберкуліну вводиться внутрішньошкірно, вода сама по собі туди не проникає”.
Це підтверджує те, що у рекомендаціях західних організацій, наприклад, CDC (центр контролю та профілактики захворювань США) немає жодних обмежень щодо цього.
3. Перекис водню не допоможе загоїти рану (16 березня)
“Те, що рану можна помастити перекисом водню і це допоможе їй швидко загоїтися – міф. 3% розчин перекису водню – який багато сімей використовують як засіб першої й часто єдиної допомоги при невеличких пораненнях – не загоює і не знезаражує рани”, – пояснює в.о. міністра охорони здоров'я. При цьому вона так само посилається на спеціалізовану міжнародну літературу, зокрема джерело з сайту NCBI (база даних якого є частиною Національної медичної бібліотеки США), де йдеться про те, що немає жодних доказів щодо ефективності 3% розчину перекису водню у процесі загоєння ран. “Перекис водню ефективний для механічного очищення рани – тобто з тим самим результатом ви можете промити її прохолодною або теплою проточною водою. Глибокі рани тим більше не потрібно промивати розчином перекису, адже це загрожує виникненням емболії (кисень, який виділяється може потрапити до судин та перекрити проток крові)”, – продовжує Супрун.
4. ВСД – діагноз, якого не існує (27 березня)
“Діагнозу "вегетосудинна дистонія" не існує у міжнародній медицині. Якщо колись вам або вашим близьким записали в медичній картці ці три загадкові літери – ВСД – забудьте про них. Це великий совєтський міф, який народився за відсутності доступу до бази джерел доказової медицини. Проте зітхати з полегшенням також не поспішайте”, – пише Уляна Супрун.
Пані Супрун пояснює, що вегетосудинна дистонія (дисфункція вегетативної нервової системи, нейроциркуляторна дистонія) – це те, що наші лікарі згадують при комплексі різноманітних скарг та симптомів, коли пацієнт:
- відчуває тривогу та неспокій, має проблеми зі сном, відчуття нестачі повітря та "клубку в горлі", тремтять руки;
- скаржиться на прискорене серцебиття, коливання тиску, біль в області серця й при цьому має нормальну електрокардіограму (ЕКГ);
- має дискомфорт у животі, закреп, пронос, метеоризм або печію;
- має запаморочення, підвищену температуру, при цьому обстеження показують, що запальних процесів в організмі немає.
"Річ у тому, що дисфункція вегетативної нервової системи не може бути захворюванням сама по собі. Вона виникає вторинно, як наслідок іншої хвороби, яку потрібно лікувати", – написала Супрун.
На щастя, частина лікарів уже мають розуміння того, що “прикривати” діагнозом ВСД власну зайнятість іншими пацієнтами і небажання знайти справжню причину скарг хворого – не вихід. “Якщо на прийом до лікаря приходить пацієнт з діагнозом ВСД, це означає тільки одне – його потрібно дообстежити та знайти справжню причину захворюваня”, – пише невролог Анастасія Гончар.
5. Від протягів не захворієш (5 квітня)
“Сам по собі протяг не є чимось поганим. Як не є поганим і вітер. Адже люди найчастіше хворіють від інфекцій, які є в повітрі, а не від самого повітря. Тому протяг як такий не загрожує здоровій людини. Якщо його постійно уникати, сидіти в замкненому приміщенні та закутуватися в одяг – ви навпаки робите себе більш вразливим – гірше сприймаєте перепади температури повітря та можете швидше підхопити застуду”. Здається, що тут і доказової медицини не потрібно.
Водночас у МОЗ кажуть, що інша річ – тривале переохолодження або ж сильний потік повітря, спрямований, наприклад, в область шиї чи обличчя. Адже це загрожує запаленням м’язів, нервів та може активізувати збудники хвороб, які є в організмі.
6. Дисбактеріоз – теж не діагноз для доказової медицини (10 квітня)
У міжнародній класифікації немає і такого діагнозу як “дисбактеріоз”. Як роз'яснює очільниця МОЗу, дотепер у світі немає єдиних стандартів, який же показник кількості та видів бактерій в організмі можна назвати нормою, а який дисбактеріозом: “Річ у тому, що в кожному організмі існує власне, оптимальне співвідношення “мікромешканців”. А їхній якісний і кількісний склад є унікальним для кожної людини і змінюються в залежності від віку, місця та способу життя, перебігу захворювання та інших чинників.
Тому світова наука не використовує діагноз "дисбактеріоз" та не має загальноприйнятих способів його лікування. Вчені знаходяться на етапі активного дослідження наших мікробів, їх взаємодії і говорити про конкретні напрацювання, які можна широко застосовувати в звичайній клінічній практиці – зарано”.
Уляна Супрун наголошує, що симптоми, які ховаються під "дисбактеріозом" можуть говорити про великий спектр хвороб: “Це може бути синдром подразненого кишківника, коліку у новонароджених, лактазна недостатність, певна кишкова інфекція або ж взагалі може бути нормою для організму, яку не потрібно нічим лікувати або ж змінити харчові звички”.
7. Діагноз остеохондроз – частина комерції (3 травня)
Хоча у міжнародній класифікації хвороб остеохондроз існує, проте деякі лікарі в Україні трактують його неправильно.
“Це група рідкісних захворювань, що пов’язані з порушенням нормального розвитку росту кісток з ураженням центрів окостеніння в епіфізі. Як правило, починається в дитинстві як дегенеративний або некротичний стан. Як приклади можуть бути хвороба Пертеса, хвороба Осгуда-Шляттера, хвороба Шейєрмана”, – пише пані Супрун. У МОЗ наголошують: коли за кордоном пацієнт звертається зі скаргами на болі у спині, йому рекомендують фізичну активність, лікувальні вправи або нестероїдні знеболювальні препарати. Додаткове обстеження призначають тільки тоді, коли пацієнт повідомляє про відповідні симптоми, прикладом яких є порушення чутливості кінцівок, слабкість в м’язах, порушення функції органів тазу, поява болю вночі. У нас же діагноз “остеохондроз” – це дороге обстеження (відповідне МРТ близько 1000 гривень) і лікування. А ще – сотні “методик”, за лікування якими витягують тисячі гривень.
Юлія Горбань, Київ
За матеріалами МОЗ