Віктор Суворов, історик, письменник

Запитань до Володимира Богдановича (Володимир Різун – справжнє прізвище Віктора Суворова) цього разу накопичилося багато. Але якийсь час його категорично не було в мережі й він не відповідав на мої дзвінки у скайпі.

Він набрав мене кілька днів тому і пояснив своє мовчання тим, що коли отруїли Скрипаля, британський уряд просто оголосив йому евакуацію.

- Це було від самого початку обумовлено, що британський уряд несе відповідальність за мою безпеку, а я у свою чергу дотримуюся їхніх вказівок, коли вони вважають ситуацію екстраординарною. І, зізнатися, слухатися непросто, кілька тижнів ми (я з дружиною) перебували у відриві від цивілізації, від Інтернету і просто мука для мене – байдикувати. Але це все ж таки якась гарантія. У випадку зі Скрипалем його дочка жила ж у Москві. І такий режим, коли вона приїжджає, звичайно, був небезпечний, – пояснив Володимир Богданович.

- Отруєння Скрипаля стало поштовхом для Британії? А російський бізнес як і раніше добре себе почуває в цій країні?

- Ні, це поштовхом не стало, і президент Путін відвідує іноземні держави. Зараз до Австрії, наприклад, поїхав. Все йде як зазвичай. Звичайно, це було тут якийсь час новиною номер один. Але, слава Богу, і сам Скрипаль, і його дочка вижили. Їх виписали з госпіталю, і дуже швидко ця сенсація зійшла на нівець. Все вже забули.

- Я знаю, що ви несхвально поставилися до операції СБУ з імітації вбивства Аркадія Бабченка. Але які докази провини ФСБ СБУ повинна була запропонувати, щоб бути більш переконливою? Це все, враховуючи чутливість питання, враховуючи постійні витоки інформації -небезпека підставити людей?

- Давайте спробуємо подивитися на це не з київської дзвіниці, а з міжнародної точки зору. Відпочиньте і уявіть себе десь у Нью-Йорку, Сіднеї, де завгодно. І ось надходить перше повідомлення. Журналіст, який виїхав з Росії, вбитий у Києві. Жахливий злочин, на який реагує весь світ. І в цей час Пєсков, який є прес-секретарем президента Росії, відповідає - хлопці, ми до цього жодного відношення не маємо. Ми такого злочину не вчиняли. Проходить день і Україна заявляє: «Так, Росія такого злочину не вчиняла».

Ви розумієте, як на це реагує весь світ? Тобто, це в принципі перша ситуація, коли брехун Пєсков раптом сказав правду. І Україна підтверджує, що Росія говорить правду. Тобто, це, загалом, удар по авторитету України. Після цього усі повідомлення з Донбасу, усі повідомлення про збитий Боїнг, про підривну діяльність Росії, вони відразу відходять кудись убік, відразу ж втрачається довіра до всіх інших повідомлень.

Організація Об'єднаних Націй, безліч міжнародних організацій висловлюють співчуття, ось, вбили журналіста, як це недобре. І тут наступного дня з Києва звучить, а він не убитий, це він просто прикидався.

- А хіба імітація вбивства для того, щоб зберегти людське життя і отримати додаткову інформацію про потенційних жертв, не є природним для спецслужб інструментарієм?

- Є, є. Але з іншого боку, треба думати про деталі та подальші кроки: адже це обман на державному рівні. Коли вищі лідери держави говорять: так-так, ось сталося вбивство, тоді всі інші вбивства, вони втрачають ту гостроту. Розумієте, після цього усі інші злочини, вчинені на території України, вони не сприймаються як злочини.

- Ну, давайте почекаємо, СБУ пообіцяла оприлюднити додаткові факти. Адже йдеться про 47 людей. Є люди, які вірять в щирість голови спецслужби, є ті, хто не вірить. Але якщо у нашому домі вдасться запобігти терактам, хіба воно того не варте - всупереч усім заявам міжнародних організацій?

- Я розумію. У цьому випадку повинні бути якісь дуже вагомі докази, які треба показати всьому світовому співтовариству. Показати, що так, здійснивши таке інсценування, дійсно ми їх врятували. Але зрозумійте, що момент упущено. Якби відразу після інсценування були викладені докази - ми пішли на це, щоб врятувати цих людей, - була б зовсім інша реакція. А якщо зараз їх пред'явити, то колективна пам'ять - вона коротка. Тобто вчора була сенсація, сьогодні вона закінчилася, все вже забули. Я безліч разів був свідком схожих ситуацій. Багато років тому затонув підводний човен, це грандіозна сенсація на весь світ. Проходить тиждень і вже говорять про це: ось загинув човен, ну, це як Титанік чи щось таке. Проходить зовсім трохи часу і починаєш говорити, а люди всі про це вже забули. Тут та сама ситуація: вже все забуто. Ну, як в єврейському анекдоті: а осад залишився.

- Хотіла поговорити з вами про автокефалію. Це одне з гасел, під якими проходить весна і проходить літо і, можливо, пройде осінь. Зараз ми стоїмо на порозі визнання українських автокефальних церков. Можливо, нам вдасться змінити статус Московського патріархату, який давав і шпигунів, і багато іншого... На вашу думку, наскільки ГРУ і ФСБ могли проникнути в інші православні церкви? І як далеко може зайти Москва, щоб зупинити Вселенського патріарха? Чи потрібно нам боятися за здоров'я, життя глави Вселенської патріархії та членів синоду, від яких залежить доля нашої автокефалії?

- Будь-який зв'язок з московськими церковними лідерами є для України чимось протиприродним. Від цього треба відходити усіма силами, розумієте.

Є держава Росія, є держава Україна. Українська церква знаходиться в якійсь залежності від Росії, що мені здається абсолютно неприйнятним.

Хочу згадати проповідь глави РПЦ, яка справила на мене дике враження. Минулого року напередодні 9 травня виступає на Поклонній горі патріарх Кіріл, читає проповідь, адже День Перемоги наближається. Виступає він, і в його промові присутній такий дивний пасаж. Ми перемогли, хоча у Німеччині і армія була краще, і зброя, і стратегія були краще, і підготовлені вони були краще, і тра-та-та і вся комуністична пропаганда проповіді. Вся комуністична пропаганда - жорстоке обдурення народу, і до цього обдурення підключилася Московська патріархія.

Для мене це був жорстокий удар. Те, що німецька техніка була краще радянської техніки - це повна брехня. Цьому присвячено багато моїх книг. Найстрашніше знаряддя на полі бою - важкий танк. СРСР був єдиною країною світу, яка мала важкі танки, у німців не було. З'явилися в районі Сталінграда за півтора роки, у грудні 42-го року. Радянський Союз тисячами випускав важкі танки. Середній радянський танк Т-34 - неперевершений, нічого Німеччина не могла зробити з ним. І ось на рівні православної церкви мені говорять про те, що Німеччина була краще, стратегія краще, генерали краще. Провальна була стратегія. І німецькі генерали не були розумними, та божевільними вони були! І розвідки у них там ніякої не було. Вони сунулися воювати проти Радянського Союзу, не знаючи, що Радянський Союз - велика країна. Після війни вони говорили: розумієте, ми не розрахували, що це настільки велика країна. Чи ви думали головами своїми перед тим, як нападати.

Так от, уявляєте, яка відбувається страшна річ. З одного боку, ура, ми перемогли, ура, ми такі хороші. А з іншого боку - ми ні на що не здатні, танк хороший зробити не могли, стратегія у нас погана тощо, але перемога у нас велика! Тобто з людей роблять дурнів, і Московська патріархія включилася в це на рівні вищого керівництва патріархії.

Я від релігійних питань далекий, зовсім далекий. Але коли я це прочитав, то, вибачте, у мене мурашки по тілу і повне заперечення всього цього. Те, що вони говорять, це огидно, пропаганда, спрямована проти навіть російського народу. У цій ситуації від Моспатріархії треба грести, як від чумного дому.

- Ми всі біжимо теперь до Вселенського патріарха. Але, як ви думаєте, як далеко вони підуть, щоб запобігти спробі допомогти нам?

- Я розумію всі ваші ризики. Як далеко вони підуть? Це у них треба, звичайно, питати. Але коли ми дивимося на те, що сталося останніми роками, останніми двома десятками років, ми маємо усвідомлювати, що гальм там немає. Хлопці, які управляють зараз у Москві, підуть на будь-який злочин. Це злочинна влада, і від неї можна чекати чого завгодно. Це ми знаємо і на прикладі Скрипаля.

Мимоволі повертаюся до цього питання. Ну чим вам заважала ця людина, чим? Це перше після війни використання нервово-паралітичної отруйної речовини на території Європи! Причому отруйної речовини, яку у кустарних умовах зробити неможливо. Ну навіщо нищити здоров'я? І ось воно використовується. Ну, чим він вам заважав, якщо ви його обміняли? Тобто, ну якби він втік, тоді зрозуміло: втікача потрібно знищувати, щоб як приклад для інших, щоб не тікали. Але ви його самі віддали.

Тобто шукати логіку марно, оскільки наша людська логіка тут не працює. Я не можу нічого передбачити, і ви не можете. І ніхто не може передбачити. Це треба там сидіти, ділити ті мільярди. І у них інша логіка - не наша, не людська логіка.

- Скажіть, наші фани зібралися до Москви на чемпіонат, ви вважаєте це розсудливим? З одного боку, я поважаю футбольних уболівальників. Вони були автором кричалки. Але їхати до Росії, перетворюючи себе на живих заручників?

- Це запитання потрібно ставити не мені, потрібно ставити їм. Я і сам хочу запитати: хлопці, ну ви про що думаєте? Але, з іншого боку - молоді, гарячі, гарячі своєю любов'ю до цього великого спорту... Це спорт, в якому перемішаний не тільки спорт, він густо замішаний на патріотизмі. Це нерозривно пов'язано. Де ж ще розгорнути жовто-блакитний прапор?

- Ви хотіли їх насварити, але похвалили.

- Це як у Максима Горького «безумству храбрых поем мы песню». Я бажаю їм усім повернутися цілими і неушкодженими і бажаю перемоги всім, кого я люблю. Будемо сподіватися, що все пройде нормально. Але, звичайно, без мордобою там не обійдеться. Там готуються вже і банди, готується зброя для них, готуються провокації, готуються арешти, затримання. Все це там буде. І, звичайно, було б добре, щоб усі хлопці повернулися живими і здоровими.

- Володимире Богдановичу, питання про Приватну кампанію Вагнера. Ми розповіли про неї все ще в День народження Путіна. А США, взагалі, розгромили їх у Сирії. Доки російський солдат буде терпіти, коли він перетворюється на одиницю для бійні, коли армія стала придатком спецслужб і у нього забирають останнє - навіть чесне ім'я, можливість з честю померти? Як по-вашому, де межі терпіння? Як довго це буде тривати?

- В Інтернеті ходить багато одкровень про те, що росіяни  - найбільш непокірний у світі народ. Ви зустрічали це. Я іноді перечитую це, хитаю головою. Так, звичайно, «непокірний» народ.

Знаєте, з точки зору американця, будь-якого простого американця з вулиці, висловити таке просто неможливо. Тому що він вважає, що американці - найбільш непокірний у світі народ і цьому є безліч доказів. Там все ж таки люди з пістолетами ходять, а людина зі зброєю може себе захистити.

І раптом найбільш непокірний у світі народ терпить століттями. І ви запитуєте, де межі терпіння? А з іншого боку, це у Пушкіна Олександра Сергійовича є цитата про «бунт бессмысленный и беспощадный». Ось на це російський народ здатен. Тобто, цей народ йде- йде-йде, співає «Боже царя храни», потім на колінах може постояти на площі. До речі, нещодавно жінки звернулися до Путіна, скаржачись на недобросовісного забудовника, на колінах стоять з відеозверненням, бачили це? Стоять на колінах на акції біля меморіалу «Народу-победителю в Великой Отечественной войне» і просять вирішити проблему? 

Ну, думаю я, ой, Господи, а нам казали – «вставание с колен». Це ж цілий мем, крилатий вислів про вставання з колін.

Але раптом настає момент "бессмысленного и беспощадного бунта", коли влада вмить втрачає останнє. Поки влада загвинчує гайки, вона може їх загвинчувати до останнього, доки все там не хрусне. Але як тільки-но влада послаблює цей тиск, ось тут може все й вибухнути. А те, що влада може ослабнути у будь-який момент, так доволі багато що вказує не те, що влада розхитується в Росії.

- Ви довго говорили, що формулювання АТО - це недобре. У нас зараз вже формат «Операція об'єднаних сил», де разом і армія, і Нацгвардія, і СБУ, як би зведені війська. Ви вважаєте, що це позитив - таке переформатування?

- З самого початку ось ця Антитерористична операція - абсолютно дика річ з точки зору людини військової. Тому що операція - це щось таке, що має свій початок, мету і своє завершення. Проводиться операція щодо розблокування Ленінграда, операція «Кільце». Тобто, Ленінград у блокаді і потрібно прорвати кільце. Це операція і ось її зміст. Призначається дата і призначається строк, коли вона має бути завершена.

Але коли ведеться Антитерористична операція цілий рік - два - три, і ніхто не знає, коли вона закінчиться, щось не вкладається в голові. Неправильна назва, отже, неправильне розуміння... Те, що сталося зараз, воно повинно було бути. Я позитивно до цього ставлюся. Краще пізно, ніж ніколи.

- Скажіть, зараз росіяни Керченський міст у Криму побудували, потім нібито з Каспія перекидають кораблі. Ви вважаєте, що Путін не передумав пробивати наземний коридор через ОРДЛО в Крим?

- За Путіна я вирішувати не можу. Але ще 2,5 тисячі років тому великий китайський військовий мислитель Сунь Цзи сказав, що війна не любить тривалості. Дуже слушна думка. І якщо Росія загрузла у війні, то, що б він там не думав про коридори, якісь нові землі, момент було втрачено. Війна може бути успішною, коли вона триває швидко і рішуче.

Гітлер взяв Польщу за два тижні. Але вже у Польщі він загруз. Тобто, йому вже оголосили війну Велика Британія і Франція. Тут начебто бліцкриг, а війна триває. Тоді - бліцкриг проти Франції наступного року, навесні 40-го року. І громить Францію. Але війна не закінчилася. Вона тягнеться, вона триває тягуча. І вона вбиває Німеччину.

Так от те, що Путін загруз зараз у цій війні, те, що час працює на Україну, це безперечно. Тобто, те, що українська армія - Збройні Сили України – була чотири роки тому і зараз - це ж небо і земля. Це зовсім інші збройні сили. Це інше ставлення до війни, інше ставлення до армії. Це зріла нація.

І Путін втратив момент. Зараз вже нічого з Україною він зробити не зможе, що б він не робив. Ну, по-перше, це не буде підтримано міжнародним співтовариством. А по-друге, Україна досить сильна, щоб чинити опір.

І мені доводилося розмовляти з поляками. Між Польщею та Україною традиційно було багато взаємних претензій, важке минуле. Але я говорив з дуже серйозними культовими націоналістами. Тільки вони говорять: забудемо все, підемо воювати проти Росії за Україну. Ключове, звичайно, проти Росії, але все ж - за Україну.

І такі самі настрої я зустрічав у Литві. Про Естонію і Латвію не скажу, а Литва точно... Свої хлопці, підемо воювати!

І це створює величезний контраст. З одного боку - буряти-добровольці, які воюють, йдуть за довгим рублем, а з іншого боку - люди, які йдуть на війну за своїми переконаннями. Скільки б їх не було, хоч десять чоловік, але якщо вони прийдуть, будуть в армії, то це зміцнює армію.

- Говорячи про війну, завжди зараз запитую про Трампа. По-вашому, Трамп просто грає мачо- мена такого брутального чи він справді такий? І чи ця його непередбачуваність не збільшує шанси серйозної війни?

- До Трампа ставлення у мене двояке, як, напевно, у всіх інших. Але існують ситуації, коли люди розуміють тільки силу. І якби прийшла до влади Клінтон, то нічого з Північною Кореєю, на мій погляд, зробити б вона не змогла. Усі попередні президенти, усі, хто там був, вони б ніколи не знайшли ключик до цього толстого диктатора. А цей знайшов великий ключик!

Був у мене в полку (145-ї гвардійський навчальний мотострілецький полк) командир полку підполковник Бажеєв. Повернувся він з Африки, воював там. Йому дали посаду і сказали, що якщо впорається з полком, отримає полковника. Йому, звичайно, дуже хотілося. Так він і працював, а тут дембеля. Був там такий дембель Ваня: щось між удмуртом, татарином - таке ось намішано. Абсолютно некерований дембель і йому залишилося зовсім небагато. Була нарада сержантів. Зазвичай командир полку проводить нараду з сержантами, де вказує: ти поганий, ти хороший, ти зовсім розперезався, і так зле, і так недобре. А сержант Ваня йому каже: а ви, товаришу підполковник, до мене ключик підберіть. Підполковник Бажеєв у непристойному жесті ось так зігнув руку в районі ліктя... і переламав цього сержанта до дембеля. А був некерований. Його і знімати не можна, тому що він тримає взвод дуже сильно, і приборкати треба. Може, ось так іноді ключик треба шукати.

Лана Самохвалова, Оксана Климончук, Київ