Законопроект 6688: як захистити інформпростір, а не стати загрозою йому

Дієвий закон потрібен був " на вчора". Його автори шукають відповіді на питання, що не мають простих рішень

До закінчення восьмої сесії ВР залишається всього вісім пленарних днів – за тиждень депутати вирушать у літні відпустки. І певно, щоб відпочинок пройшов з відчуттям виконаного обов’язку, нардепи насамкінець сесії приберегли кілька серйозних проектів. Серед них і минулорічний законопроект № 6688 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері”. Документ покликаний сформувати ефективну державну політику у боротьбі з інформаційними загрозами в умовах війни (це якщо відштовхуватися від назви). А якщо від суті запропонованих норм, то картина вимальовується дещо інша. Громадськість угледіла в законопроекті цілий “букет” законодавчих протиріч, де і цензура, і зазіхання на вільний інтернет, і корупція, і тиск на політичних опонентів, та навіть придушення бізнес-конкурентів. А це вже серйозні звинувачення. Автори ж та їх прихильники переконують – ніяких загроз для демократії та законослухняних громадян проект не містить. Хоча визнають, дійсно є спірні моменти та шпарини, які потрібно виправляти. Тож уважно на них поглянемо.

Народні депутати: “Захистимо Україну в інтернеті!”...

В країні йде потужна інформаційна війна і, без сумніву, ми маємо захищатися – так, щоб не зашкодити в першу чергу власним громадянам. Якщо раніше ми не знали, що таке руйнівна інформаційна атака, то сьогодні це звичне явище у гібридному протистоянні. Ось чому нинішня Доктрина інформаційної безпеки України серед усього іншого передбачає законодавче врегулювання механізму блокування та видалення з інформаційного простору держави забороненого контенту.

21 червня 2018 року Верховна Рада України включила в порядок денний (законопроект) “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері” №6688. Цей законопроект, зокрема, впроваджує механізми тимчасового блокування сайтів, зобов’язує провайдерів встановлювати технічні засоби обмеження доступу та передбачає високі штрафні санкції, включно з кримінальною відповідальністю, за невиконання вимог блокування. На задум авторів (депутати, члени Комітету з питань національної безпеки й оборони Іван Вінник (“Блок Петра Порошенка”), Дмитро Тимчук (“Народний фронт”) і Тетяна Чорновол (“Народний фронт”), в Україні також має запрацювати Єдиний реєстр заблокованих ресурсів.

Проте в охопленій гібридною війною Україні, спроба надання силовим органам права втручатися у інтернет-комунікації виявилася надзвичайно дискусійною. Майже рік тому, 13 липня 2017 року, під тиском громадськості цей законопроект не було включено до порядку денного парламенту. Тоді правозахисники та представники медіа-організацій закликали відкликати цей законопроект як такий, що ставить під загрозу вільний розвиток Інтернету в Україні. Тодішня Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутковська також заявляла, що законопроект №6688 “зазіхає на права людини та підриває саму суть права на свободу вираження поглядів”.

Але сьогодні проект знову в порядку денному і його автори досить нервово реагують на претензії громадськості. Мовляв, люди, які волають про те, що Україна програє в інформаційній війні і безсила перед кіберзагрозами, при найменшій спробі виправити ситуацію, починають голосити про диктатуру та утиск свободи слова.

...громадяни: “Не дамо порушити наші права!”

Між тим, правозахисники та юристи переконані: положення законопроекту № 6688 дійсно порушують національне законодавство і міжнародне право та створюють умови для інтернет-цензури. “Зокрема, підставою для блокування ресурсів визначається “поширення через цей ресурс (сервіс) інформації, з використанням якої вчиняються тяжкі або особливо тяжкі злочини”. Таке формулювання є надзвичайно широким і суперечить принципу правової визначеності, створюючи серйозні можливості для зловживань. Окрім цього, хоча законопроект встановлює механізм блокування – за рішенням слідчого судді або суду, – в окремих випадках допускається обмеження доступу до ресурсів за постановою прокурора або слідчого на строк до 48 годин. При цьому законопроект не встановлює граничних строків тимчасового блокування в усіх інших випадках”, – йдеться у дослідженні ГО “Інтерньюз-Україна”.

“Особливо насторожує формулювання, на підставі якого можуть закрити доступ до ресурсу: "Поширення через цей ресурс (сервіс) інформації, з використанням якої вчиняються тяжкі або особливо тяжкі злочини". Це визначення є надзвичайно широким і суперечить принципу правової визначеності, створюючи серйозні можливості для зловживань. А з огляду на рівень корумпованості українських правоохоронців, то цей законопроект створює загрозу для будь-якого ЗМІ, яке критикує владу”, – написав у своєму Фейсбуці нардеп Борислав Береза.

Загалом експерти вважають, що законопроект є абсолютно непродуманим, який фактично перекладає відповідальність за розповсюдження небезпечної інформації з виробників контенту на посередників, тобто його розповсюджувачів. “Єдина хороша частина в ньому, яку можна використовувати стосується механізму судового регулювання, який саме й відповідає європейським демократичним цінностям. Але в той час в цьому законі є дуже багато дивних речей, – коментує Оксана Романюк, виконавчий директор Інституту масової інформації. – Наприклад, в ньому визначено, що інтернет буде блокуватися тимчасово. Але кінець цього тимчасового періоду не визначено. А ви знаєте, що в нашій країні все тимчасове може тривати вічно. Рішення про тимчасове блокування приймається на рівні слідчих. Можете уявити собі, у що це виллється – ручний режим прийняття рішень гарантовано, особливо в регіонах”.

Тривогу також викликають високі штрафи прописані на основі розмитих критеріїв (за ненадання операторами, провайдерами документів, інформації щодо предмета перевірки штраф у розмірі 1% доходу – Ред.). “Ми розуміємо – потрібно щось робити, але так це не має виглядати жодним чином. Сподіваюся підтримки цей законопроект не знайде попри ті пафосні фрази про національні інтереси, які звучать з боку його авторів. В такому вигляді боротьба з антидержавною інформацією буде ударом як по репутації України в міжнародному середовищі, так і по довірі до держави з боку її громадян. Має бути баланс державних інтересів і зрозумілі принципи, за якими забезпечується вільне функціонування інтернету”.

Враховуючи серйозність претензій та суспільний резонанс, Укрінформ намагався безпосередньо зв’язатися з усіма трьома авторами законопроекту, щоб почути їхні контраргументи. На жаль, Тетяна Чорновол, якій ми телефонували мобільним телефоном та писали sms, трубку так і не підняла. Помічники Івана Винника переадресовували наш дзвінок один одному, і в результаті нам теж ніхто не відповів. До Дмитра Тимчука пробивалися фейсбуком через ГО “Інформаційний спротив” - повідомлення було прийнято, але реакції — нуль.

Занадто багато сумнівів там, де їх не повинно бути

І тому, аби розставити крапки над “і”, Укрінформ звернувся безпосередньо до спеціалістів з кібербезпеки. Чи здатні пропоновані механізми, на їхню думку, ефективно убезпечити кіберпростір України від ворожого впливу? Вони дружно відповіли: у такому варіанті – “Ні!”. Мовляв, окрім можливої цензури, проглядається занадто багато корупційних складових.

“Хто насправді заплатить за блокування?”

Костянтин Корсун, спеціаліст з інформаційної безпеки:

- Для того, аби повністю заблокувати інформаційний ресурс, потрібно мати дороговартісне спеціальне обладнання, так зване DPI (Deep Packet Inspection – технологія накопичення статистичних даних, перевірки та фільтрації мережевих пакетів за їх вмістом – ред.). Автори законопроекту пропонують провайдерам купувати таке обладнання власним коштом – кожному з 6 тисяч провайдерів по всій Україні, які планують і далі працювати на ринку, доведеться розкошелитися на десятки, а то й на сотні тисяч доларів. Причому купувати не будь-де, а лише у компаній, погоджених Службою безпеки України та Держспецзв'язку. Тут неозброєним оком видно величезну корупційну складову – зговір з певними виробниками, постачальниками, дистриб'юторами цього обладнання.

Тих, хто не має коштів на купівлю потрібного устаткування можуть силою та шантажем примушувати до співпраці з "потрібними людьми”. В будь-якому разі постраждають звичайні користувачі, адже є ризики на якийсь час узагалі залишитися без інтернету, мати інтернет гіршої якості, або дорожчий, якщо провайдер таки вирішить купити обладнання.

“Від перестановки доменних імен “сума” змінюється”

Шон Таунсенд, спікер Українського кіберальянсу:

– Наш законопроект №6688 повністю копіює практику РФ створення реєстру заборонених інтернет-ресурсів. Реєстр сам по собі – прекрасний інструмент для проведення руйнівних кібератак. Будь-який хакер може "направити" (змінити IP) в заблокованому домені на легітимний ресурс і той автоматично потрапить під блокування. При цьому захиститися від подібних технічних “фокусів” майже нереально.

Устаткування по блокуванню дуже дороге, купити його зможуть тільки дуже великі провайдери. Це призведе до монополізації ринку, порушення принципу вільної конкуренції і корупції (обладнання повинно бути схвалено СБУ та Держспецзв'язку). Тобто технічних і економічних причин вже досить, щоб не приймати цей закон. Без сумніву боротися з ворожою пропагандою та інформаційними атаками необхідно, але це можна робити економічними методами (санкції), військовими, політичними і багатьма іншими, але не варто псувати життя собі, щоб насолити противнику.

Наприклад, можна накласти санкції на виробників пропагандистського контенту (телеканали, видавництва), щоб тут в Україні їхній контент не можна було купити, зупинивши дію договорів з ними до закінчення війни. Можна відмовити філіям російських компаній в Україні в реєстрації. Всіх, хто намагається стати посередником між російською санкційною компанією й українською – відправити туди ж у “чорні” списки. Можна зобов'язати реєстраторів призупинити договір на реєстрацію доменів з цього “чорного” списку (привіт yandex.ua), можна зобов'язати хостерів призупинити надання послуг таким компаніям (одне з міністерств так званої “ЛНР” у свій час “хостилося” в Києві). І взагалі, потрібно розрізняти, коли обмеження зачіпають безпосередніх виробників інформації – то це санкції. Якщо змушувати операторів фільтрувати контент – то це не що інше, як цензура.

“Часткова “заморозка” більш цивілізований метод, ніж цілковите блокування”

Олександр Федієнко, голова Інтернет-асоціації України:

– В європейських країнах блокування інформаційних ресурсів також існує, але на практиці воно дуже відрізняється від того, що хочуть зробити в нас. Приміром, в Європі діє так звана "заморозка". Лише окремі відповідальні особи в правоохоронних органах, тобто не просто звичайний слідчий районного рівня, мають право на дві доби “заморозити” поширення сумнівної інформації. Зверніть увагу – сайт виключається не повністю, а блокується лише конкретний контент, стосовно якого є підозри у його “ворожому” характері. Далі – спеціальні прокурори мають надати оператору контенту відповідне судове рішення щодо подальших дій. Утім, що найголовніше, в усіх випадках є персональна відповідальність того правоохоронця, який усі ці дії санкціонує.

“Є дуже багато спірних моментів, їх потрібно виправляти”

Анна Маляр - юрист-кримінолог (з виступу на круглому столі “«Як захистити Україну в Інтернеті: законопроект 6688» в Укрінформі”):

– Законопроект важливий, тому потрібна як громадська так і фахова дискусія. Є дуже багато спірних моментів і шпарин, якими можна буде скористатися – їх потрібно виправляти для того, щоб використати цей закон проти політичних опонентів та проти бізнес-конкурентів було неможливо. Сьогодні не піддається сумніву, що в Україні йде війна, і те, що  в XXI столітті інформаційна зброя б’є сильніше за бойову. Ми ще чотири роки тому мали врегулювати інформаційну сферу на час війни. Адже ті норми, які регулюють її в мирний час, суттєво відрізняються, оскільки стоять інші завдання, існують інші загрози та інший рівень  небезпеки. Тому мусить бути надзвичайний інформаційний стан та однією з стратегій цього надзвичайного стану мусить бути і захист інформаційного простору в мережі інтернет. Правоохоронці повинні мати в своєму розпорядженні інструментарій боротьби з шкідливим інтернет-контентом, що спонукає до вчинення тяжких злочинів (повалення конституційного ладу, ведення війни тощо).

Що стосується досудового блокування сайтів, яке викликало найбільше обурення, то законодавець передбачив 5 запобіжників (про які ніхто не говорить), щоб це не перетворилося в свавілля:

– за рішенням слідчих та прокурорів тимчасове блокування сайтів на 48 годин з негайним зверненням до суду;

– у разі відмови суду, не дозволяється повторного блокування;

– винятковість випадків блокування, тобто не всі підряд;

– попередження власника про можливе блокування;

– обов’язкове відкриття кримінального провадження.

Цих запобіжників може виявитися не достатньо для того, щоб суспільство було абсолютно впевнене в тому, що процедура не буде використовуватися для тиску в сфері комунікацій. Пропоную додати ще кілька. Наприклад, досудовий механізм блокування застосовувати лише під час війни, в інший час – лише судовий. Визначити також персональну відповідальність правоохоронців, щоб вони зважували, коли і який механізм застосовувати. Також можна чітко сформулювати сферу дії норми досудового блокування – для сайтів, які поширюючи відповідну інформацію, вчиняють злочини проти основ національної безпеки, проти миру та міжнародного правопорядку. В усіх інших випадках, де інформація сприяє вчиненню загально кримінальних злочинів, блокування сайтів має підпадати виключно під судову процедуру. Врахування цих рекомендацій знизить градус дискусії і суспільство отримає гарантії того, що правоохоронці не будуть зловживати новими нормами.

“Ефективна боротьба з інформаційними загрозами можлива лише у  партнерстві з приватним бізнесом”

Представник Служби безпеки України Валерій Удовиченко:

– Враховуючи, що більшість телекомунікаційних мереж в державі належать приватному сектору, ефективну боротьбу з інформаційними загрозами, відповідно до Доктрини інформаційної безпеки України та Закони “Про основні засади забезпечення кібербезпеки України”, ми маємо вести у формі державно-приватного партнерства, взаємодіючи з суб’єктами господарювання, які власне і розпоряджаються відповідним мережами, володіють технологіями та обладнанням. Тобто технічно саме вони мають можливість блокування певного інформаційного ресурсу, що несе загрозу інформаційній безпеці. А держава в особі правоохоронних органів має цей процес ініціювати і забезпечити його правову основу та чіткий механізм реалізації.

Дійсно, чинне законодавство покладає на суб’єктів господарювання, зокрема провайдерів, обов’язок придбання обладнання за власний кошт. Але таким чином держава спонукає приватний бізнес зробити свій внесок у захист вітчизняного кіберпростору від зовнішніх інформаційних загроз. Це ж і в їхніх інтересах також зберегти свою країну, бізнес та вдосконалити власні технології.

Стосовно зауважень про необхідність погодження спеціального обладнання зі спецслужбами. Потрібно розуміти, що провайдери і оператори телекомунікаційної сфери – це об’єкти критичної інформаційної інфраструктури держави. Згідно Закону “Про основні засади забезпечення кібербезпеки України” обов’язок про їх захист  покладено саме на СБУ. Загрози кібератак на ці об’єкти – одні із найбільших. Якщо суб’єкти господарювання використовуватимуть у себе обладнання, що не відповідає певним технічним вимогам Держспецзв’язку, ми ризикуємо отримати вільний канал для вторгнення в інформаційні мережі країни. Тому в законопроект і включена норма про “погодження”, яка насправді не означає вимоги придбання у конкретно визначених виробників. На розсуд власника обладнання можна буде придбати у будь-кого, але воно обов’язково має відповідати технічним вимогам.

Мирослав Ліскович, Марина Нечипоренко, Київ