29 серпня. Пам’ятні дати

Саме на ці серпневі дні 2014 року припав пік Іловайської трагедії, коли в результаті протистояння російським військам, українські збройні підрозділи потрапили у вороже оточення.

Як відомо, бої за важливий стратегічний об’єкт Донбасу - місто Іловайськ, тривали з середини серпня. Українським військовим майже вдалося оволодіти містом, але тут втрутилася російська армія. У плани Москви не входило здавати важливий стратегічний пункт, тому вона кинула проти українців свої регулярні війська. Унаслідок вторгнення регулярних підрозділів Збройних Сил РФ та їх маршу в напрямку міста Іловайськ батальйони МВС України «Дніпро-1», «Миротворець», «Світязь», «Херсон», «Івано-Франківськ», Нацгвардії «Донбас» і сили сектору «Б» потрапили в оточення. 28 серпня становище наших військових стало критичним. Цього ж дня Президент Петро Порошенко звинуватив Росію у відкритому збройному вторгненні на Донбас і скасував з цієї причини візит до Туреччини. Згідно зі звітом Міністерства оборони України, вторгнення російських військ на територію України відбувалося протягом 24-29 серпня 2014 року, а загальна кількість контингенту складала: 3,5 тис. осіб особового складу, 60 танків, 320 БМД (БМП), 60 гармат, 45 мінометів, 5 ПТРК. Тим часом, президент Росії Володимир Путін, граючи роль миротворця, 29 серпня запропонував проросійським бойовикам відкрити для українських військових гуманітарний коридор, яким би вони могли вийти з оточення. Насправді путінський «зелений коридор» став для наших військових справжньою дорогою смерті, адже тоді загинуло чимало українських військових. Впродовж трьох років тривають дискусії та ведеться слідство щодо цієї трагедії. Дані про втрати різняться й по сьогодні. 14 серпня цього року свої висновки оприлюднила і Генпрокуратура: 366 українських воїнів загинуло, 429 - отримали поранення різного ступеню тяжкості, 300 - потрапили у полон. Вцілілі учасники тих пекельно-серпневих подій називають ще більшу кількість загиблих. Але, як пише в своїй книжці «Блокпост» поет і воїн Борис Гуменюк, «Хто плаче за цифрами?...»

Щорічно 29 серпня у світі відзначається Міжнародний день дій проти ядерних випробувань. Проводиться згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 2 грудня 2009 року. Ініціатором Дня став Казахстан, який саме 29 серпня 1991 року закрив головний ядерний полігон СРСР під Семипалатинськом. Упродовж багатьох років Казахстан (тоді ще союзна республіка) потерпав від ядерних випробувань та їхніх наслідків. З 1945 року в світі було здійснено понад 2 тисячі випробувань ядерної та термоядерної зброї. На території України таких випробувальних вибухів було два – у 1972 році (Красноградський район Харківської області) та в 1979 році (шахта Юнком на Донеччині). ООН закликає цього Дня світову спільноту солідаризуватися задля припинення будь-яких ядерних випробувань, адже людський досвід та історія продемонстрували нам жахливі й трагічні наслідки випробувань ядерної зброї.

Ювілеї дня:

150 років від дня народження Людмили Михайлівни Старицької-Черняхівської (1868-1941), української письменниці, літературного критика, громадської діячки. Народилась в сім’ї відомого письменника і громадського діяча Михайла Петровича Старицького та Софії Віталіївни Лисенко – рідної сестри композитора Миколи Лисенка. Перу Старицької-Черняхівської належать поезії, оповідання, драматичні твори, зокрема «Останній сніп», «Милость божа», «Каїн і Авель», «Напередодні», «Розбійник Кармелюк», історичний роман «Перед бурею». Численні праці письменниці присвячені творчості Коцюбинського, Лесі Українки, Садовського. Однією з перших вона привітала талант Максима Рильського, прорецензувавши його збірку «На білих островах». По смерті Миколи Лисенка вона очолювала літературно-мистецький клуб «Родина», належала до Товариства українських поступовців, партії соціал-федералістів, була членом Центральної ради, однією з організаторок Спілки українок, учасницею Собору української автокефальної православної церкви 1921 року. У 1929–1930 рр. розпочався політичний процес «Спілки визволення України», сфабрикований з метою знекровлювання української інтелігенції. До слідства було притягнуто й Людмилу Старицьку та її чоловіка. Майже півроку вони просиділи в Харківській в’язниці, очікуючи суду й вироку. У червні 1930 їх звільнили, засудивши «умовно». На початку 1938 року було заарештовано і розстріляно доньку письменниці – поетесу й перекладачку Вероніку (Рону) Черняхівську. З туги помер чоловік. 20 липня 1941, коли вже під Києвом стояли німецькі дивізії, 73-річну письменницю знову було заарештовано. Разом із сестрою Оксаною Стешенко, академіком Агатангелом Кримським та ще кількома київськими інтелігентами її вивезли до Харкова, далі етапом у Валуйки, а звідти, вкинувши в товарняк, повезли за Волгу. Десь по дорозі до Казахстану й обірвався життєвий шлях Людмили Старицької-Черняхівської.

110 років від дня народження Робера Жан-Жоржа Мерля (1908-2004), французького письменника. Професор англійської літератури в Реннському, Тулузькому, Алжирському, Паризькому університетах. Учасник Другої світової війни. Автор романів «Вікенд на південному березі», «Смерть – моє ремесло», «Острів», «Мальвіль», «За склом», «Мадрапур», серії історичних романів з історії Франції та Італії. Французи читали його психологічні романи, наукову фантастику, але понад усе цінували його витончений смак, який він демонстрував, звертаючись до історичної тематики. З 1976 р. і до кінця своїх днів Робер Мерль працював над епопеєю «Доля Франції». Критики називали Мерля «Александром Дюма ХХ століття», але він не вважав себе історичним письменником. У колишньому Радянському Союзі Мерля друкували, неодмінно підкреслюючи, що він комуніст, антифашист та й взагалі – «прогресивний» і «антибуржуазний письменник, але з лав компартії Франції він давно вже вийшов і останні 20 років свого 95-річного життя провів у власному маєтку в оточенні численної родини.

60 років від дня народження Майкла Джексона (1958-2009), американського співака, танцюриста, композитора, аранжувальника, хореографа, однієї з найяскравіших зірок світового шоу-бізнесу, «короля» поп-музики 2-ї половини ХХ століття. «Ніколи не боявся вийти на сцену. Я почуваюся там набагато комфортніше, ніж будь-де»; «У мене одна з найдовших музичних кар’єр у світі. І я страшенно гордий з того, що став тим обраним, кому була дарована невразливість… А ветераном сцени я став ще тоді, коли був дитиною»; «Мій батько був геніальним менеджером, але я хотів, аби він був звичайним татком»; «Я думав про структуру музичного твору з дитинства. Мабуть, найбільший вплив на мене справив Петро Ілліч Чайковський. Якщо ви візьмете «Лускунчика», то побачите, що кожна мелодія там – хіт, усі до одної. Тоді я подумав: «А чому в поп-музиці не може бути такого альбому, де кожна пісня – це хіт?»»; «Найкращий спосіб чогось навчитися – спостерігати за майстром»; «Я ніколи не казав: «Я - Ісус». Утім, мабуть, якісь паралелі між Христом і мною все ж є. Можливо, я був посланий сюди, аби нести благу звістку через танець. Але комплексу месії у мене нема»; «Якби всі мешканці Голлівуда, хто переніс пластичну операцію, вирішили б в одну мить поїхати на канікули, місто б знелюдніло»; «Чим більша зірка, тим більше брехні»; «Найсильніша річ у світі – це людина та її молитва»; «Якщо, приходячи в цей світ, ти відчуваєш, що тебе люблять, і покидаючи його, так само відчуваєш любов, то все, що станеться між цими двома подіями, поправно» («Правила життя» Майкла Джексона, ж-л Esquire, 2008). Про надзвичайну популярність короля поп-музики й зараз, через 5 років після смерті, свідчить той факт, який фурор викликав його ж таки виступ 18 травня цього року в Лас-Вегасі, під час щорічної церемонії вручення нагород журналу Billboard. Звісно, співав і танцював не покійний Майкл, а його голограма (копію Джексона блискуче виконала Slave to the Rhythm) в супроводі живих людей – танцівниць і танцюристів. Ілюзія присутності «воскреслого» Джексона була настільки сильною, що публіка просто шаленіла. Овації у велетенській залі MGM Grand Garden Arena не вщухали хвилин із десять, багато хто з присутніх плакав.

Роковини смерті:

День пам’яті Григорія Михайловича Тютюнника (1920-1961), українського прозаїка та поета. Брат іншого відомого українського письменника Григора Тютюнника. Творчий доробок митця складають збірка оповідань «Зорані межі» (1950), повість «Хмарка сонце заступить» (1957), поетична збірка «Журавлині ключі» (1963). Найвідомішим твором письменника став роман «Вир», який посідає особливе місце як у творчості прозаїка, так і в історії українського письменства. Його поява стала справжньою подією в літературному житті, засвідчила поступове, але неухильне одужання й відродження національної словесності після того удару, якого завдали їй десятиліття сталінського фізичного та ідеологічного терору. Саме за «Вир» письменник був удостоєний Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1963; посмертно). А ще роман вирізняється надзвичайно досконалим мовним стилем – учителі часто використовують його уривки для диктантів. Народився Григорій Тютюнник в селі Шилівка на Полтавщині. У 1938 році вступив до Харківського університету, але навчання перервала війна. Добровольцем пішов на фронт, був двічі важко поранений, декілька разів тікав з ворожого полону, брав участь у діях партизанських загонів на території Кіровоградщини та Чехословаччини. Після війни був на педагогічній роботі, працював співробітником львівського журналу «Жовтень», вів активну літературну діяльність. До кінця життя пам’ятав про війну – лікарі так і не змогли видалити осколок біля серця. Від тих воєнних ран і помер – наприкінці серпня 1961-го, 42-річним. У 2000 році в рідному селі Григорія та Григора Тютюнників було створено музей.

30 років з дня смерті Миколи Олексійовича Лукаша (1919-1988), українського перекладача, літературознавця, лексикографа. Перекладав з 18 мов, відтворивши з високою художньою досконалістю великий масив шедеврів світової літератури. Зробив блискучі переклади творів Шекспіра, Сервантеса, Флобера, Аполлінера, Рільке, Тувіма та ін. У 1989 році редакція журналу «Всесвіт» заснувала премію ім. М.О. Лукаша за кращий художній переклад або статтю про мистецтво перекладу.