7 жовтня. Пам’ятні дати

Традиційно, в першу неділю жовтня, в Україні святкують День працівників освіти.

День працівників освіти або як його ще називають День учителя – професійне свято всіх українських освітян. Дата встановлена «…на підтримку ініціативи працівників освіти України…» згідно з Указом Президента від 11 вересня 1994 року. На сьогодні в українському освітньому секторі працює близько 850 тисяч педагогів, вихователів, майстрів виробничого навчання, науково-педагогічних працівників і управлінців. Вони опікуються 1,3 млн дошкільнят, навчають 3,9 млн школярів і близько 3 млн студентів. Українська освіта має давні традиції та принципи, які сформувалися з часів Київської Русі та розвинулися й набули нових форм за часів Козацької держави – це відкритість до світу, європейська орієнтація, прив’язка до християнських цінностей, ідеї гуманізму, домінанта гуманітарної освіти. В давній Україні була створена унікальна й самобутня освітньо-наукова система, яка увібрала досвід країн Європи, була багатоплановою і багаторівневою, включала початкові, середні школи-колегіуми, спеціальні школи, вищі школи-академії, університети. Вона забезпечила практично повну грамотність населення країни, а також умови для формування і зростання української духівничої, військової, світської, наукової еліти. Втім, потрапивши під «братню опіку» імперій, майже всі здобутки в освітній царині були загублені. Після здобуття незалежності, в Україні ще довгий час використовувалась радянська система освіти. Нині настав час змін. Передусім, вагомого значення набуває реформування середньої освіти, як центральної ланки в освітній системі та основи для успішного здобуття освіти наступних рівнів й самоосвіти протягом усього життя. Цього року всі школи країни перейшли на новий Державний стандарт початкової освіти — Нова українська школа. Разом з тим, реформа освіти також передбачає новий підхід до розвитку вчителя та його педагогічної свободи. Адже як колись казав Іван Франко, «нове виховання потребує нових учителів». І ці слова, як ніколи, на часі.

Події дня:

Цього дня, за деякими джерелами, у 1253 році, в місті Дорогочині короновано Данила Галицького. Князь Данило належав до старшої лінії роду Мономаховичів - найавторитетнішої і найвпливовішої гілки великокнязівського дому Рюриковичів. Всі його пращури за батьківською лінією колись посідали київський престол. Через батька, діда й прадіда Данило походив від Мстислава, старшого сина Володимира Мономаха. Данило народився у 1201 році. Його батько галицько-волинський князь Роман Мстиславович - один з наймогутніших володарів Русі свого часу. Під його владою були всі, за винятком Чернігівського, українські князівства: Київське, Переяславське, Галицьке та Волинське. Однак, у 1205 році Роман Мстиславович загинув на війні в Польщі. Незабаром після смерті князя Романа з новою силою розгорілися чвари між князями. Мати Данила, разом з дітьми, була змушена втекти спочатку із Галича, а потім і з Володимир-Волинського. Лише через 40 років Данилові вдалося повернути володіння батька. Насамперед, у 1221 році Данило утвердився на Волині, у 1238 році він зміг повернути собі Галич і частину Галичини. І тільки у 1245 році, після перемоги у битві під Ярославом, Данило остаточно підкорив собі всю Галичину. Згодом князь Данило віддав своєму братові Васильку Волинь, а собі залишив Галичину. У цей період авторитет та мудрість Данила та мирне його співіснування із Васильком сприяли зростанню і укріпленню Галицько-Волинської держави. Неймовірно швидко зростають міста: Холм (став резиденцією Данила і фактичною столицею князівства), Львів (названий на честь старшого сина Данила Лева), Угровськ, Кременець, Данилів, Стіжок та інші. Данило успішно воював з польськими та литовськими князями, зміцнюючи західні кордони князівства. Однак найбільшою зовнішньополітичною проблемою князя були монголо-татари. У 1239 році Данило посадив у Києві свого воєводу Дмитра, якому уже через рік довелося захищати місто від кочівних полчищ. На жаль, ця оборона була невдалою і тому уже 1241 року монгольські війська спустошують Галич та Володимир. У пошуках політичної та військової підтримки Данило звертається до Заходу. Папа Римський Інокентій IV відправляє посольство до Данила із короною і обіцянками допомоги у боротьбі проти Золотої Орди. І от, у жовтні 1253 року, у Дорогочині Данило Романович був коронований. Наступного року Папа Римський оголошує «хрестовий похід» проти Орди і закликає Польщу, Чехію, Померанію, Сербію взяти участь у ньому. Однак, європейські країни не підтримали заклику Папи. Не дивлячись на це, Данило все ж таки розпочав військовий похід, щоб відвоювати Київ у монголо-татар. Незважаючи на певні успіхи, йому не вдалося здійснити свій задум та ще й довелося дорого поплатитися: у 1259 році велике ординське військо вдерлося на Галичину і Волинь. Протистояти такій навалі Данило не зміг: він був змушений пристати на вимоги монголо-татар і зруйнувати мури Львова, Володимира, Луцька та кількох інших міст. Лише Холм зберігся недоторканим. Там же у Холмі, у 1264 році, король Данило Романович відійшов у вічність. Все своє життя він поклав на вівтар відновлення цілісної давньоруської держави: реформував військо та державний апарат Галицько-Волинського князівства, приборкав бунтівне галицьке боярство, стримував польську та угорську експансію, готувався до боротьби з татарами й шукав союзу із Заходом. Після смерті Данила Романовича, Галицько-Волинське князівство ще століття зберігало свої державницькі та культурні традиції поки не втратило незалежність і не потрапило під контроль Польщі та Литви.

Ювілеї дня:

133 роки від дня народження Нільса Бора (1885-1962), данського фізика, лауреата Нобелівської премії з фізики (1922), громадського діяча. Засновник  (1920) і керівник Інституту теоретичної фізики в Копенгагені (Інститут Нільса Бора), який свого часу став міжнародним центром фізиків-теоретиків і відіграв провідну роль у міжнародній співпраці вчених. Нільс Бор створив першу квантову теорію атома. Багато зробив для становлення і обґрунтування  квантової механіки, розробляв теорію атомного ядра. Як учений Бор формувався в знаковий для фізики період, коли вона впритул наблизилася до вивчення світу атомних процесів і пов’язаних із ним полів. Праці Макса Планка, Альберта Ейнштейна, аналіз спектрів випромінення атомів уже показали незвичність закономірностей мікросвіту. Був накопичений величезний експериментальний матеріал, часом досить суперечливий з огляду на відомі на той час  закони. Потрібен був принципово новий підхід для створення фізичної картини атомних процесів. І Бор знайшов такий підхід. Він орієнтував фізиків на дослідження суперечливих аспектів фізичної реальності мікросвіту, сформулював ідею дискретності енергетичних станів атомів, у світлі нових ідей побудував атомну модель, відкривши умови стійкості атомів, і пояснив величезне коло явищ. Чимало зробив Бор для становлення й інтерпретації квантової механіки, яка виникла в 20-х роках ХХ ст. Зусиллями Бора, його співробітників та учнів була створена стійка система фізичних ідей квантової механіки. В 1927 році він сформулював важливий для її розуміння принцип доповняльності, що стало поштовхом до його відомих дискусій з Альбертом Ейнштейном про детермінізм.

Цього дня народилась Маргарита Василівна Криницина (1932-2005), українська кіноактриса, народна артистка України, лауреат Державної премії України ім. О. Довженка. Знялась у фільмах: «Катя-Катюша», «Це було навесні», «Стежки-доріжки», «Весілля в Малинівці», «Циган», «Вій», «Дні Турбіних» та ін. Проте найвідомішою кінороботою актриси є роль Проні у фільмі «За двома зайцями». У 1999 році у Києві було встановлено скульптурну групу, де закарбовано у бронзі героїню Кринициної разом з Олегом Борисовим – Голохвостим.

Роковини смерті:

271 рік із дня смерті Василя Григоровича Григоровича-Барського (1701-1747), відомого українського мандрівника, ученого-орієнталіста, письменника. У 1724 році здійснив мандрівку в Італію. Пройшов пішки через Східну Словаччину, Угорщину, Австрію. У 1725 через моря – Адріатичне, Середземне та Егейське на попутних кораблях прибув до Солуня (Салонік), відвідав Константинополь, Афон, де зробив опис монастирських бібліотек. Побував у Палестині, Єгипті, Лівані, Сирії, деякий час проживав на грецьких островах Хіосі, Родосі, Кіпрі, Патмосі та ін. Навчаючись в ораторсько-філософській школі на о. Патмосі, склав підручник греко-латинської граматики для студентів Київської академії (у якій, до речі, вчився 6 років). У вересні 1747 року повернувся в Україну, але через місяць помер. Похований у садибі Київської академії. Під час мандрівок Василь Григорович-Барський вів дорожні записи, які містять надзвичайно цікаві відомості про природу, побут і звичаї народів відвіданих країн. З них постає непересічна особистість автора – гуманіста з різнобічними інтересами, високим рівнем знань. У записках переважає світський матеріал, супроводжуваний малюнками. Багато описів відзначаються образністю. Свої записки мандрівник завершити не встиг. Тривалий час твір був досить популярним, поширювався в Україні в рукописах. Лише 1778 року вийшло перше видання записок, останнє (7-е), найповніше, з’явилося у 1885-1887 рр.

116 років із дня смерті Тадея Розеславовича Рильського (1841–1902), відомого українського культурно-освітнього діяча і етнографа, батька Максима Рильського. Випускник Київського університету (саме там потоваришував з Володимиром Антоновичем). Належав до Старої громади. Підтримував тісні зв’язки з Миколою Лисенком, Володимиром Короленком. Створив у своєму будинку в с. Романівці школу, де вчителював близько 20 років. Автор статей у журналі «Основа», розвідок про українські народні звичаї, побут тощо в «Киевской старине» і статей у «Записках Наукового товариства імені Шевченка», опублікував спогади сучасника про Коліївщину (1887; цікаво, що свого найменшого сина, майбутнього знаного поета, він назвав на честь Максима Залізняка). Автор популярних брошур для народного читання. Високу оцінку діяльності Тадея Рильського дав Іван Якович Франко. «…Як високоідеальний чоловік і чесний характер, як один з немногих поляків, що цілим своїм життям доказали серйозність своєї любові до рідної України і її народу, лишиться Т. Рильський живим у нашій пам’яті». Ховали Тадея Рильського за стародавнім українським звичаєм. Труну, вкриту червоною китайкою, везли на чотирьох парах сірих хазяйських волів. Провести його в останню путь прийшло багато люду – як місцевих жителів, так і гостей з усієї України. Приїхало чимало інтелігенції з Києва. «Гордість наповнює серце при думці, що я син того Тадея», - казав на схилі віку Максим Рильський про свого батька.