8 жовтня. Пам’ятні дати

Сьогодні своє професійне свято відзначають українські юристи.

День юриста встановлений «…на підтримку ініціативи Міністерства юстиції України, Спілки юристів України, Спілки адвокатів України…» згідно з Указом Президента від 16 вересня 1997 року. День юриста - це свято людей, які займаються різноманітною професійною юридичною діяльністю, а саме - адвокатів, прокурорів, суддів, слідчих, нотаріусів, юрисконсультів. Найбільшою фаховою спілкою працівників Феміди є Союз юристів України – добровільне громадське об’єднання правознавців України. На сьогодні у його складі понад 100 тисяч індивідуальних членів та майже стільки ж юристів в установах, на підприємствах і в організаціях, що є її колективними членами і галузевими асоціаціями. Організації Союзу діють у всіх регіонах країни.

Події дня:

Цього дня у 1632 році відбулась Корсунська рада – одна з козацьких рад, що відбувались у зв’язку з посиленням гніту шляхетської Польщі на Україну. На цю раду зібралися 2 тисячі козаків і козацької старшини. Корсунська рада ухвалила відстоювати православ’я і не пускати «ляхів» у Лівобережну Україну. Також на раді вперше була висунута ідея захисту своїх прав на певній території, що засвідчувало наміри утворити власну козацьку республіку.

Ювілеї дня:

148 років від дня народження Івана Максимовича Піддубного (1871–1949), славетного українського спортсмена, професійного борця. Селянин з Черкащини 6 разів поспіль ставав чемпіоном світу. За сорок років виступів Піддубний  не програв жодного чемпіонату і отримав світове визнання як  «чемпіон чемпіонів». Кар’єру борця розпочинав у цирку, а вже потім почав професійно займатися боротьбою. Від його виступів шаленіла публіка в Парижі і Мілані, Франкфурті, Нью-Йорку, Чикаго, Філадельфії, Лос-Анджелесі. Загалом Піддубний виступав у 14 країнах. Спортсмен усе життя намагався триматися подалі від політики. Після більшовицького перевороту він не підтримував ні білих, ні червоних, ні зелених – натомість їздив по містах і тішив публіку своїми непересічними здібностями. Але не втримався під час паспортизації 1932-1933 років, коли в його паспорті написали «Поддубный», а в графі національність «русский». Його це обурило, й він почав звертатися в різні радянські інстанції, щоб його прізвище і національність написали правильно. Але йому ввічливо відмовили. Тоді борець сам виправив «о» на «і», а «русский» на «українець». За що й потрапив у 1937 році до катівень НКВС у Ростові-на-Дону за статтею «антирадянська агітація та український націоналізм». В ув’язненні спортсмен піддавався тортурам – рубці на тілі від паяльника у нього залишилися на все життя. «Побував у чортів у пеклі за мову та за паспорт. Але нічого, я ж борець, чемпіон світу, а не тюлька на двох ногах», - сумно жартував Піддубний. Просидів у НКВС декілька тижнів, а потім його випустили. Подейкували, що за нього заступився хтось із високопосадовців. Удруге Піддубного арештували після війни. Цього разу вже за співпрацю з німцями. Піддубний не евакуювався з Єйська (Кубань), в якому жив перед війною. На запитання, чому він не виїхав, відповідав: «Куди тікати? Помирати скоро». Нацисти до світового чемпіона ставилися з повагою, навіть дозволили носити орден Трудового Червоного Прапора; видавали продукти. Працював він у більярдній і часом викидав п’яних німців за комір на вулицю. Останні не ображалися. Відступаючи, пропонували виїхати до Німеччини, але він відмовився. З в’язниці НКВС Піддубного незабаром звільнили. Знову за браком доказів. Доживав віку уславлений спортсмен у тому ж таки Єйську у страшних злиднях. Грошей не вистачало навіть на хліб, тому змушений був продавати свої медалі.  

Цього дня народилась Сігурні Вівер (1949), американська кіноактриса, продюсер. Знімалась у фільмах: «Крижаний вітер», «Ділова дівчина», «Горили в тумані», «Аватар», «Червоні вогні», серії фільмів «Чужий». Саме роль лейтенанта міжпланетного корабля Еллен Ріплі й зробила Сігурні Вівер знаменитою на весь світ. Цю роль, яка вже увійшла в американську кіноміфологію, актрисі запропонували в 1979 році, не в кращу пору її життя. І саме ця роль стала вирішальною в її кар’єрі, визначивши жорсткий характер амплуа й принісши миттєву славу. «Я вдячна Чужому. Цей виродок дав мені все. Утім, я не хотіла зніматися в «Чужому». Я хотіла Шекспіра, Вуді Аллена, Майкла Ніколса. Але мені на той момент не залишалося нічого іншого… Гаразд, сказала я собі, тоді я покажу їм Генрі П’ятого на Марсі. Та й показала! Але мені й сьогодні здається, що це мало хто помітив». Сігурні Вівер народилася в сім’ї актриси й керівника телекомпанії NBC. Батько цікавився стародавньою історією й мало не назвав дівчинку Флавією. У Сігурні було привілейоване дитинство, втім мук акселерації вона не уникла: їй здавалося, буцімто всі в класі насміхаються з її зросту і зовнішності. Потім була Єльська школа драми (і трохи Стенфорда), по закінченню якої вона повернулася у рідний Нью-Йорк з однозначним присудом педагогів – забути про артистичні амбіції. Однак молода актриса виявила міцний характер – не зважаючи ні на що, майже шість років вона грала в маленьких театрах (зазвичай безплатно), та брала участь в інтелектуальних витівках свого товариша по Єлю драматурга Крістофера Дуранга. Актрисі було 30, коли їй запропонували роль лейтенанта Ріплі. Зі своєю героїнею Сігурні Вівер провела більш як 10 років. У проміжках між варіантами «Чужого» вона зіграла з десяток незалежних жінок чоловічих професій. Нині вона разом з сім’єю мешкає на Мангеттені, колекціонує записи Едіт Піаф і старі сорокоп’ятки з арабською музикою (в юності брала уроки танцю живота, хоча потім кинула й почала досить серйозно займатися карате), мріє знятися в комедії, легко згадує про юнацькі страждання, сміється над своїм зростом і невдачами з «Оскаром» (вона була номінована тричі, але безуспішно – за «Чужих», «Ділову дівчину» і «Горил в тумані»). «Шоу-бізнес влаштований таким чином, що вам завжди доводиться начебто вибачатись за свій вік. Щоразу, коли ви відзначаєте чергове прожите десятиліття, вас запитують: ну що, не страшно в ці ваші сорок, п’ятдесят чи шістдесят. Але мені це ніколи не здавалося страшним. Не страшно починати черговий десяток років. Страшно прокинутися одного разу й зрозуміти, що попереду не залишилося жодного десятка... Мене важко налякати. Потвор я не боюся. Найжахливішими мені видаються ті чудовиська, яких виробляє пластична хірургія – моторошні людські конструктори: обличчя 30-літньої та 60-річне тіло».

Роковини смерті:

80 років з дня смерті Гната Хоткевича (псевд. – Гнат Галайда; 1877-1938), українського письменника, актора, мистецтвознавця, бандуриста, режисера. Організатор першого українського робітничого театру в Харкові (1906) та Гуцульського селянського театру (режисером якого деякий час був і Лесь Курбас); виступав з концертами як бандурист. Після 1917 року працював педагогом. У 1927 організував капелу бандуристів у Полтаві, з 1934 року вів клас бандури в Харківському музично-драматичному інституті. У 1938 був заарештований і розстріляний органами НКВС. Твори Гната Хоткевича забороняли цензурні відомства трьох імперій: Російської, Австро-Угорської і Радянської. Хоткевич з його безкомпромісністю і гострим відчуттям національного не вписувався в жодну схему. Чого варті лише думка, що «…страчуючи національність, чоловік тратить Бога в собі, тратить якийсь вищого типу регулятор, котрий досі направляв його діяльність… і від нього можна ждати усякої гидоти». Його самобутня особистість ніяк не вміщувалася на прокрустовому ложі «будівників комунізму». За що й поплатився власним життям.