Єпископ Макаріос Христопольський, помічник Патріарха Варфоломія

Єпископ Макаріос Христопольський – помічник Вселенського Патріарха Варфоломія, постійний професор Патріаршої академії Криту і запрошений професор богословського факультету одного з вишів Естонії та інших університетів.

Одразу після закінчення Синоду Вселенського патріархату, який пройшов у жовтні, Укрінформ направив свої запитання Його преосвященству Макаріосу – одному з учених, які готували канонічні підстави для вересневого Синаксу і наступного рішення Синоду Константинопольської церкви. Це перші коментарі офіційного особи Вселенського патріархату щодо вже прийнятих рішень.

РОЗГЛЯДАТИ АПЕЛЯЦІЇ – ПРИВІЛЕЙ І ВЕЛИЧЕЗНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПАТРІАРШОГО ПРЕСТОЛУ

- Ваше преосвященство, рішенням нещодавнього Синоду Константинопольського Патріархату, якщо ми правильно розуміємо, зняті «анафема» та відлучення предстоятеля Української православної церкви Київського патріархату Філарета та глави Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) Макарія. Рішення цього питання є остаточним, чи воно буде переглядатися у майбутньому?

- Справді, на останньому засіданні Священного Синоду Вселенського Патріархату були вивчені питання апеляцій «екліту» (право верховного церковного суду заслуховувати справи, щодо яких подана апеляція – прим. перекл.) Філарета Денисенка та Макарія Малетича, і єпископів та духовенства, які до них належать. Після ретельного вивчення цих вимог було вирішено повернути обох позивачів, а також єпископів, кліриків і мирян, які до них належать, у канонічне поле. Це означає, що відтепер Філарет і Макарій є канонічними ієрархами Церкви і мають канонічний архієрейський сан. Те саме, звичайно, стосується і їх інших єпископів, духовенства та мирян, які приймали від них священні обряди.

- Оскільки ми не дуже добре розбираємося в цих термінах, чи можете ви пояснити нам – що означає «апеляція «екліта»?

- Йдеться про привілеї, а також про величезну загальноцерковну відповідальність, яка була надана Константинопольській Церкві IV Вселенським Халкідонським Собором 451 року. Правило 9 і 17 цього Собору визначають, що, якщо якийсь єпископ або клірик буде судимий його митрополитом або місцевим Синодом, і буде вважати це рішення несправедливим, у такому разі він може законно звернутися до Патріаршого Престолу Константинополя, який зі свого боку зобов'язаний переглянути дане питання і прийняти остаточне рішення. Цей привілей Вселенського Патріархату незліченну кількість разів в історії був застосований щодо єпископів інших Патріархій і Автокефальних церков. У деяких випадках Вселенський Патріархат вирішував на користь заявника, у деяких інших випадках він виносив рішення проти нього, тобто погоджувався з рішенням органу церковної влади, у відомстві якої перебував позивач, і у певних випадках Патріархат ухилявся від прийняття рішення.

У 1663 році, наприклад, на Константинопольському Соборі, який проходив за участю всіх Східних Патріархів, і був зібраний для розгляду питань богословського, літургійного та канонічного змісту, порушених Московським Патріархатом, було розглянуто, серед іншого, і питання «екліту». Московська Церква порушила тоді питання про те, чи належить Патріаршому Престолу Константинополя право суду щодо інших Церков, і чи ним виноситься остаточне рішення щодо будь-якої церковної справи. Східні Патріархи письмово висловили визначення Православної Церкви з питання про «екліт». У відповідному посланні, яке було відправлене Російській Церкві, і яке через його важливість було названо «Томосом», ними одностайно стверджується, що «питання всіх Церков для кінцевого судового розгляду подаються в Константинополь і ним приймається остаточне рішення». Саме це було зроблено і зараз. Вселенський Патріархат застосував своє канонічне право, вивчив відповідні звернення Філарета і Макарія і вирішив, що на благо Церкви і українського народу, оскільки відсутні догматичні відмінності, має відновити в сані єпископів, підданих покаранню.

МОСКОВСЬКА ЦЕРКВА НЕОБҐРУНТОВАНО ПЕРЕРВАЛА РОБОТУ КОМІСІЇ З РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙ З УКРАЇНИ

- Чи викликало це рішення Вселенського Патріархату заперечення під час проведення Синоду, чи воно було одностайним?

- Святійший Патріарх Варфоломій не приймає швидких і поверхневих рішень. Хоча це рішення було прийнято на останньому Синоді, Вселенський Патріархат протягом багатьох років вивчав ці питання. Достатньо прийняти до уваги, що Філарет подав Святійшому Патріарху Варфоломію шість апеляцій «екліту». Також кілька років тому була створена спільна комісія з ієрархів Вселенського Патріархату та ієрархів Російської церкви для вивчення церковного розколу в Україні. На жаль, Московська церква необґрунтовано перервала роботу цієї комісії, і відтоді відповідальна за те, що не прикладалися жодні зусилля до вирішення цієї проблеми. Однак у розумінні Ієрархів нашої Патріархії визріла необхідність розгляду апеляції «екліта» Філарета. Патріарх Варфоломій виніс його на розгляд Синоду в потрібний час. Не тільки не виникло жодних заперечень, але навпаки, – з великою рішучістю та участю було прийнято одностайне рішення.

ДАЄШ ДРУГИЙ ШАНС І ЧЕКАЄШ З МОЛИТВОЮ

- Виявилося, що у випадку України анафема була використана як засіб (інструмент) більше для політичних цілей, ніж для релігійних. Як ви прокоментуєте той факт, що канони використовуються одним братом проти іншого?

- Я хочу сказати вам насамперед, що Священні канони існують не для покарання, а для порятунку. Ми використовуємо правила не як інструмент для зміцнення наших позицій, а з метою здійснення праведної місії Церкви і на справу проповіді Христової. Крім того, церковний досвід показує нам, що у великих церковних проблемах ми не маємо бути поспішними у покаранні чи у помсті. Ми чекаємо і перебуваємо у молитвах. Вселенський Патріархат має величезний досвід застосування Священних Канонів. Подивіться, як він вчинив, коли Московська Митрополія у 1448 році обрала митрополита без благословення Константинополя. По суті, Москва була відрізана від материнської Церкви. Розрив відбувся у 1459 році з рішенням Помісного Синоду Росії, яке визначало, що обрання Митрополита Московського буде здійснюватися Помісним Синодом, а не Константинополем.

Цей вчинок екклезіологічно не сильно відрізняється від того, що зробив Філарет. Дивіться, однак, як Вселенський Патріархат поставився до цього питання, і як Московський Патріархат. Якби тоді Константинопольська Церква почала карати, відлучати і анафемствувати, ми не добилися б канонічності та єдності, що урочисто було досягнуто у 1589 році, коли Святішим Патріархом Константинопольським Єремією Московська Метрополія була проголошена Патріархатом.

І, щоб ви не думали, що я маю на увазі тільки Московський Патріархат, хочу сказати вам, що те саме відбулося і у випадку з Автокефальною церквою Греції. Коли вона відокремилася від Вселенського Патріархату, ніяких санкцій не було. Те саме було і у випадку з Болгарською церквою. Тоді наш Патріархат не поспішав карати і, як я думаю, вчинив мудро. Тому, відповідаючи на ваше запитання, я вважаю, що священні Канони – це не засоби чи інструменти влади та сили, як ви сказали, а інструменти жертовності. Ми не повинні забувати, до речі, що це велика справа, коли ти можеш покарати когось і не робиш цього. Даєш другий шанс і чекаєш з молитвою. Вселенський Патріархат продемонстрував, що він діє саме так, – розсудливо.

- З офіційного повідомлення Синоду ми дізналися, що рішення про Українську Автокефалію прийнято, але ще не дарований Томос. Чи існують якісь істотні або процедурні відмінності щодо цього?

- Справді, рішення про автокефалію України прийнято. Це було найскладнішим. Томос – другий крок, і це не так важко. Томос – це завершення даного рішення, іншими словами – «засвідчення». У потрібний час і Томос буде надано. Патріарх Варфоломій веде справу і зробить все в свій час.

- В офіційному повідомленні говорилося про Ставропігію. Що саме це означає? Може, за допомогою неї Вселенський Патріархат хоче створити чернечу громаду, яка буде представляти Константинополь в Україні?

- Жодні форми тиску чи властительства не будуть застосовані з боку Константинополя щодо Автокефальної Української Церкви, як і немає втручання з нашого боку у внутрішнє життя інших Автокефальних церков. За винятком тих випадків, коли питання, які виникають, виходять за межі компетенції Помісної церкви. Лише у цих випадках Константинополь, як Головна Церква, на основі прав, обумовлених священними канонами, вирішує виникаючі проблеми. Ставропігія буде незалежним від Автокефальної церкви України органом. Крім того, в Україні, як ви знаєте, було багато патріарших Ставропігій, які мали пряме підпорядкування Константинополю. Таким чином, йдеться не про втручання у внутрішню або адміністративну діяльність Помісної Церкви, а про відродження старої традиції, – бути представництвом Константинопольської матері-Церкви на благословенній українській землі.

- Наскільки відрізняється церковна ситуація в Україні від історичної ситуації в інших Церквах, в якій вони перебували до того, як отримали Томос їхньої автокефалії? І як ця ситуація зміниться після надання Томосу, знову ж таки, порівняно з іншими церквами?

- Кожна Помісна церква пройшла свій власний шлях до отримання своєї Автокефалії від Константинопольської Матері-Церкви. У деяких випадках були такі самі труднощі, як і в Україні, і знову ж, деякі з цих труднощів були особливими і одиничними. Загальною ознакою, яка спостерігається під час створення майже всіх нових Церков, є те, що завжди буває звернення, з тиском або без, з боку політичної влади, чи то цар, князь, імператор чи прем'єр-міністр.

Вже зараз, з недавнім рішенням Вселенського Патріархату, ми бачимо улікування двох ситуацій з розколу. Деякі говорять про легалізацію розколу, однак насправді йдеться про вирішення проблеми розколу відповідно до прикладів діянь Вселенських Соборів. Одна річ – це вирішення проблеми розколу і зовсім інша річ – легалізація. Ми б узаконили розкол, якби сказали Філарету і Макарію: «Ідіть в Православну Церкву і ми визнаємо вас як патріархів та архієпископа». Але було не так. Вселенський Патріархат вчинив згідно з Канонами і церковним правом. Не з політичних мотивів, а зі святою мудрістю. Результати, як ми бачимо, такі: Патріарху Варфоломію і Синоду вдалося об'єднати дві розкольницькі групи, відновити їх у канонічності без запитів з боку цих організацій щодо посад і почестей. Це чимало. Москва неодноразово намагалася вирішити це завдання у минулому, але їй це не вдалося.

Отже, це те, що зроблено зараз. Проходячи свій шлях, Помісна Автокефальна Церква змужніє і зміцніє. Константинопольська Церква, знову ж таки, буде поруч і буде її підтримувати, якщо це буде потрібно, і якщо до нього звернуться. Я впевнений, що на початку будуть труднощі, але зрештою ми переконаємося у тому, що всім рухає добра воля. Я впевнений, що й інші Церкви з часом визнають Автокефальну Церкву України.

Я ВІРЮ, ЩО ВСІ ІЄРАРХИ ВСЕЛЕНСЬКОГО ТРОНУ ОДНОСТАЙНІ В ЦЬОМУ ПИТАННІ

- Чи є у ієрархів Константинополя готовність прийняти нову Українську Церкву? Ця готовність продиктована почуттями любові і братолюбства чи почуттям боргу?

- Насамперед, є ініціатива Патріарха Варфоломія, і це головне. Український народ повинен відчувати велику вдячність до цієї людини. Дозвольте мені зізнатися, що я кажу, дуже добре знаючи це, так як я особисто пережив недавні події у безпосередній близькості до патріарха, і є свідком величезних його батьківських зусиль щодо улікування цієї рани. І він зміг це зробити. Я вірю, що всі ієрархи Вселенського Трону одностайні в цьому питанні. Ми бачимо велику наснагу і велику участь щодо останніх подій. Хочу вірити, що і Митрополит Онуфрій, і його ієрархи з мудрістю поставляться до нових змін. Коли є любов і добра воля, тоді всі проблеми вирішуються. І вони вирішаться. Процес буде тривати, і зрештою, я думаю, всі прийдуть до миру та спокою.

- Ваше Преосвященство, як ви можете прокоментувати рішення, прийняті Москвою щодо повного припинення спілкування з Константинополем?

- Я не хочу судити рішення Церков або заяви їхніх Предстоятелів. Я не згоден з тим, що відбувається, з тим, що деякі здійснюють особисті нападки навіть щодо Вселенського Патріарха. Мені не подобається ця тактика, і нам, як ієрархам Православної Церкви, це не робить честі. Коли ми хочемо щось сказати, потрібно правильно застосовувати наші церковні та канонічні постулати. Духовенство і народ все розуміють і судять. Я в жодному разі не недооцінюю інтелект або розсудливість читачів. Тому я не буду судити тих, хто каже, що Патріарх Варфоломій і Синод всупереч Канонам ухвалили рішення про відновлення Філарета і Макарія. Я раніше наводив правила Священних Канонів, які дають таке право Константинополю. Цього цілком достатньо, і кожен має право робити свої висновки. Щодо рішення Московської Церкви, я не можу сказати, що воно мені до душі. Думаю, цим рішенням незадоволені всі. Але, якщо вони вирішили чинити так, я поважаю їхнє рішення. Підношу мої молитви і сподіваюся на те, що проблеми пізніше будуть подолані і відновиться євхаристійне спілкування в Ісусі Христі.

- Ваше Преосвященство, велике вам спасибі за вашу любов і ваш час. Те, що ви нам сказали, було дуже повчально. Можливо, ви хочете наостанок сказати щось нашим читачам?

- Я прошу український народ бути єдиним. Зберігати чудові українські традиції та звичаї. Любити нашого Святійшого Патріарха і молитися про нього. Молитися про те, щоб не народжувалися ненависть і злість між людьми, а щоб запанували любов і мир. Прошу український народ ніколи не забувати про благодіяння Великої Константинопольської Церкви.

І дякую вам за ваше терпіння.

Ольга Будник, Лана Самохвалова, Стамбул-Київ

Фото: www.romfea.gr