Атака на Андріївську: релігійний фронт гібридної війни відкрито?
Чи готова Україна запобігти провокаціям на релігійному ґрунті, аби іскри, що впали біля воріт Андріївської церкви, не спровокували полум’я?
Напад невідомих на Андріївську церкву у Києві, що стався в четвер уранці, на перший погляд, може здатися звичайним хуліганством, адже ні сама споруда, ні її охоронці серйозно не постраждали. Але, з огляду на численні войовничі заяви представників Російської православної церкви і її сателітів із УПЦ МП, які активізувалися після оголошення про намір Вселенського патріархату надати Томос українській помісній церкві, проблема набагато глибша. Адже об’єктом нападу став саме той храм, який Україна передала у постійне користування Константинопольському Патріарху. Збіг? Не думаємо. Занадто активно промосковські ієрархи і їхні прихожани – деякі наші «воцерковлені» опозиційні політики – почали верещати про те, що рішучість Патріарха Варфоломія матиме непередбачувані наслідки. А хто, зазвичай, найбільше кричить на ґвалт? Правильно, той, на кому «шапка горить».
При цьому варто усвідомлювати, що провокаторами будуть не лише якісь обдурені кремлівською і кремлівсько-церковною пропагандою сільські дядьки, а добре навчені бойовики. Адже, за даними вітчизняних ЗМІ, під орудою (й за гроші) УПЦ МП в Україні ще задовго до війни почали готувати таких собі «защітніков вєри й отєчєства», які одними із перших пролили кров українських захисників на Донбасі.
Релігія як зброя проти України
Можна не сумніватися, що після початку російської агресії підготовка «православних казачков» не припинилася. Просто таке ретельніше маскується. Та все ж час від часу інформація про це потрапляє у ЗМІ та соцмережі. Приміром, повідомлення про появу незвичайних молодиків у Почаєві із промовистими «біблійними» написами на футболках.
А от оприлюднена політичним аналітиком Сергієм Грабовським інформація про те, що Києво-Печерську і Почаївську лаври охороняють проросійські бойовики з Придністров’я. Тож ризик, що ці сили використовуватимуться Кремлем для подальшої дестабілізації ситуації в Україні, величезний. І побоювання, що напад на Андріївську церкву може стати лише першим із цілої вервечки подібних інцидентів, на жаль, небезпідставні. Водночас це має стати добрим уроком та попередженням для наших чиновників і силовиків, - наголошують аналітики.
Експерт з питань безпеки Сергій Шабовта вважає, що у випадку із Андріївською церквою правоохоронці мали б діяти на упередження:
«Цей інцидент – свідчення відсутності критичного аналізу реальних загроз, з якими може стикнутися суспільство. Зважаючи на те, що передача культової споруди Константинопольському патріархату, викликала неоднозначну реакцію, негативні події довкола неї були прогнозовані. Але, як з’ясувалося, для охорони Андріївської церкви відповідних висновків вчасно не зробили. Важливо принципово змінити ставлення до проблеми усіх, хто задіяний у процесі убезпечення таких об’єктів», - каже експерт. Він нагадує, що у світі вже напрацьовано чимало технічних рішень і організаційних заходів, які дозволяють ефективно охороняти культові споруди. Відповідні досвід та засоби є і в українських правоохоронців. Потрібно лише скористатися цим. Звісно ж, це неможливо зробити без додаткового фінансування.
«Частково витрати на посилення охорони культових споруд має взяти на себе держава (особливо, коли йдеться про пам’ятки архітектури та історії). У невеликих населених пунктах, де одна чи дві церкви, можна залучати й місцевий ресурс. І звісно ж, частину витрат мають брати на себе релігійні громади», - каже Сергій Шабовта.
А ще експерт вважає, що проблема не лише в добре навчених охоронцях і технічних засобах: «Останнім часом у нас взагалі не прийнято апелювати до суспільної моралі. Тоді як у більшості розвинутих держав саме вона є одним із дієвих інструментів, що впливають на рівень громадської безпеки».
Експерти закликають співвітчизників до небайдужості. Звісно ж, не йдеться про те, що люди мають перетворитися на супергероїв «з кіно» і вступати у сутички зі зловмисниками. Просто кожен, хто став свідком злочину чи дізнався про його підготовку, має попередити про це правоохоронців.
А ще треба ретельно стежити за церковним календарем. Це дає результат. Приміром, додаткових заходів безпеки вживають при проведенні Хресних ходів, на свято Покрови Пресвятої Богородиці, під час паломництва хасидів до Умані. Завдяки цьому нинішнього року, зокрема, вдалося уникнути серйозних інцидентів, про ймовірність яких аналітики попереджали у переддень свята захисника Вітчизни (14 жовтня).
«Про захист культових споруд і запобігання провокаціям на релігійному ґрунті має дбати усе українське суспільство», - робить висновок Сергій Шабовта. Адже поліцейського до кожної каплички чи молитовного будинку не приставиш.
Судіть самі: за даними Міністерства культури, зараз в Україні майже 29 тисяч будівель релігійного призначення. Трохи більше 17 тисяч із них мають статус культової споруди. Ще майже 11 з половиною тисяч – приміщення, пристосовані під молитовні. Найбільше культових споруд у розпорядженні УПЦ МП – понад 11 тисяч. УПЦ КП користується більш ніж чотирма тисячами таких об’єктів. Священнослужителі Української греко-католицької церкви проводять богослужіння більш ніж у трьох тисячах релігійних споруд. На четвертому і п’ятому місцях за кількістю молитовних приміщень – Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів (2 тисячі) і Всеукраїнський союз церков християн віри євангельської-п’ятдесятників (понад 1300).
У регіональному розрізі найбільше культових споруд та приміщень на Львівщині – майже 2700, найменше – у Миколаївській та Кіровоградській областях – трохи більше ніж по півтисячі.
Чи ж реальна загроза релігійного протистояння?
Заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко в коментарі Укрінформу наголошує, що неправильно говорити, що Україні загрожують "релігійні війни"
«Потенційний релігійний конфлікт не є самодостатнім. Це - складова українсько-російської війни, яку називають «гібридною» і яка охоплює різні сфери: починаючи від бойових дій на Донбасі і закінчуючи протистоянням в інформаційному полі», - каже експерт.
Із тим, що Україна нині має справу з релігійним виміром цивілізаційної війни з РФ, погоджується і політичний аналітик, філософ та публіцист Сергій Грабовський. За його оцінками, йдеться про геополітичне протистояння, лише замасковане під релігійне:
«В нинішній Росії церква стала однією з опор режиму, невід'ємною складовою влади. Тож Путін знав, про що говорить, коли на засіданні російського РНБО заявив про «РПЦ на Украінє», тим самим підтвердивши, що ніякої УПЦ МП насправді не існує. Це все «обманка». Доки при владі в Москві не було Путіна, доки був живий митрополит Володимир (Сабодан), певна «українськість» цієї церковної структури іще зберігалась. Тепер же усі здобутки того періоду знищено. І йдеться винятково про інструмент політичного контролю над Україною, який активно використовує Москва».
Позбутися такого контролю нелегко. Адже «метастази підпорядкованості» колишній метрополії глибоко проросли в тіло українського суспільства. І не лише в релігійній сфері. Тому експерт із питань безпеки Богдан Петренко прогнозує, що Москва обов’язково цим скористається - відповідно до планів продовжувати інтервенцію в Україну. Втім, експерт просить українських патріотів бути обачними. Не треба «лити воду на кремлівський млин», провокуючи (чи піддавшись на провокації) конфлікти десь на місцевому рівні – приміром, при спробі захоплення культових споруд.
«Батіг» і «пряник» для промосковських священнослужителів
«Зважаючи на «дражливість» питання, переконувати противників церковного єднання треба поступово, починати з розмови із тими, хто виявляє готовність слухати і чути, - радить Богдан Петренко, - Всі мають усвідомлювати: побудова помісної церкви для України неможлива без взаємних поступок. Узгодження найбільш контраверсійних позицій можна відкласти, адже, окрім цивілізаційного вибору, багато що важать і так би мовити «індивідуальні моменти». Зокрема, особисті амбіції. Якщо належним чином скористатися цим, можна мінімізувати ризики роздмухування конфлікту».
До більш рішучих дій в разі виникнення конфліктних ситуацій закликає Сергій Грабовський. Особливо, коли йдеться про відвертих провокаторів - фанатиків чи осіб, які заплямовані участю у злочинах проти України та українців.
«Звісно ж, я не закликаю стріляти у кремлівських посіпак, які ховаються за церковним саном. Але діяти потрібно доволі жорстко. Вітчизняне законодавство надає такі можливості. Адже ці люди можуть бути не менш небезпечними, аніж терористи. Більше того, я переконаний: у деяких монастирях і лаврах УПЦ МП переховуються не лише проросійські «ідеологи», а й люди «з автоматами і в рясах», - вважає Сергій Грабовський.
Втім, експерт прогнозує, що «довкола-релігійні» конфлікти в Україні не будуть масовими. Аби ж взагалі мінімізувати кількість прибічників чужої церкви, вітчизняні правоохоронці мають докласти максимум зусиль, щоб довести у судах численні злочини, до яких причетні представники УПЦ МП, - вважає пан Грабовський.
А Богдан Петренко закликає силовиків активніше діяти на упередження – аби запобігати інцидентам на кшталт того, що стався біля Андріївської церкви. «Якщо ж провокацій уникнути не вдалося - важливо швидко знайти винних і з’ясувати їхні мотиви, запобігаючи розповсюдженню чуток і домислів», - підсумовує заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму.
Владислав Обух. Київ