22 листопада. Пам’ятні дати

Цього дня 2004 року мітингом на Майдані Незалежності розпочалась Помаранчева революція.

Помаранчева революція – кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків та інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді-грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими нібито переміг його суперник – Віктор Янукович. За п’ять хвилин до дев’ятої мітингувальники перекрили рух на Хрещатику і зайняли місце під майданівською сценою, яку спорудили напередодні. Більше з цього місця протягом доби вони не зійшли. Завершувався ранковий мітинг уже 40-тисячним зібранням. Увечері на київський Майдан Незалежності прийшли майже 150-тисяч людей. Вже наступного дня почали повсюдно з’являтися помаранчеві стрічки – символ тих революційних подій. Акції громадянської непокори набирали обертів і тривали до 26 грудня, коли у ході другого туру голосування стало відомо, що переміг Віктор Ющенко. Спроба прихильників Віктора Януковича опротестувати результати повторно проведеного другого туру виборів не принесла результатів, і ще до закінчення судового засідання Віктор Ющенко був офіційно визнаний обраним Президентом України. 23 січня 2005 року він офіційно склав присягу і заступив на посаду Президента України. У зв’язку з цим було багато надій і сподівань Але досить скоро ілюзії суспільства щодо змін на краще розвіялися – реформи захлиснулися так і не розпочавшись, вся влада сконцентрувалася в руках «любих друзів» новообраного (хоч і ліберального) президента. За п’ять років президентства Ющенка ставлення людей зміниться на протилежне, практично всі українці вважатимуть цей час – часом втрачених можливостей. Через дев’ять років громадяни України знову вийшли на площі та майдани, але цього разу привід для масових виступів був серйозніший: на кону стояла незалежність держави і відстоювати її довелося ціною власного життя.

Щороку в четвертий четвер листопада в США відзначають День подяки – одне з найпопулярніших свят у країні. День подяки вперше відзначався в 1621 році англійськими колоністами, що мешкали в Плімутській колонії. Попередня зима була надзвичайно важкою – холод, голод, виснажливі хвороби – колоністи її ледве пережили. Наближалася нова зима, знову була невизначеність, загроза смерті. Тоді губернатор Вільям Бредфорд вирішив підняти дух своїх підлеглих і організував перший День подяки. Свято спільно відзначили британські колоністи та їхні сусіди-індіанці, завдяки яким, власне, і вижила Плімутська колонія в свою першу голодну зиму. Згодом традиція вкорінилася, пуритани додали до цього свята глибокий релігійний смисл – вони бачили в ньому нагоду подякувати Господу за милість. В 1941 році Конгрес США прийняв біль, згідно з яким День подяки повинен відзначатися кожного четвертого четверга листопада. 26 грудня 1941 року президент Рузвельт підписав цей біль, встановивши, таким чином, діючу й по сьогодні схему. Головними складовими Дня подяки є благочинні справи – ти маєш зробити хоч якусь пожертву на користь знедолених; сімейний обід з неодмінною індичкою та гарбузяним пирогом, відвідини церкви, а також велелюдний парад у Нью-Йорку. Від Дня подяки в США розпочинається святковий сезон, що включає в себе Різдво і Новий Рік. І стартує він зі славнозвісної «чорної п’ятниці», коли в магазинах розпочинається сезон передріздвяних знижок.

Ювілеї дня:

128 років від дня народження Шарля де Ґолля (1890-1970), французького політичного, державного і військового діяча, генерала, засновника і президента П’ятої Республіки (1958). В дитинстві мріяв стати письменником, але доля склалася так, що йому довелося стати військовим, пройти дві світові війни – Першу і Другу. Щоправда, книжки він таки писатиме – це будуть «Чвари у таборі ворога», «На вістрі шпаги», «Франція та її армія», тритомні «Мемуари». Після початку Другої світової війни й встановлення режиму Віші де Ґолль змушений був перебувати в еміграції у Великій Британії (з 1940) та Алжирі (1943), де був організатором французької державної адміністрації і збройних сил, що продовжили боротьбу з Німеччиною. З 1943 року де Голль очолив Французький Комітет Національного Визволення, з 1944 – голова тимчасового уряду, 1945-1946 і 1958 – прем’єр. Ініціатор Конституції 1958 року, що встановила V Республіку з сильною президентською владою, у 1959-1969 рр. – президент. Шарль де Ґолль повернув Франції керівні позиції серед західноєвропейських країн. Генерал був противником зросту впливів США у Європі і саме завдячуючи йому Франція відразу після війни не перетворилася на політичний додаток США. Рішучість і швидкість, з якими генерал встановив у Франції владу національного уряду, дали змогу уникнути задуманого американцями запровадження режиму AMGOT (Allied Military Government for Occupied Territories – Спільний військовий уряд на окупованих територіях). Створена де Ґоллем Партія «Об’єднаних на підтримку республіки», після низки реорганізацій залишається впливовою силою у Франції. Нині ця партія називається «Республіканці», її очолює екс-президент Франції Ніколя Саркозі.

78 років від дня народження Анджея Жулавського (1940-2016), польського кінорежисера, сценариста. Серед найвідоміших кіноробіт: «Головне – кохати» (З Ромі Шнайдер і Клаусом Кінскі у головних ролях), «Володіння» (з Ізабель Аджані), «Шалене кохання», «Мої ночі чарівніші ваших днів», «Блакитна нота», «Вірність» (у трьох останніх фільмах знімалася Софі Марсо – одна з улюблених актрис кінорежисера і на той час ще дружина). Народився Анджей Жулавський у Львові. Після заборони у Польщі кінострічки «Диявол» виїхав у Францію, де зняв картину «Головне – кохати», яка мала надзвичайний успіх. В останні роки працював у Франції і Польщі. Фільми Жулавського гарно зняті, сюжет завжди туманний, режисера постійно звинувачували у надмірній жорстокості та відвертості. Втім, вважається, що Ромі Шнайдер, Ізабель Аджані та Софі Марсо зіграли в них свої кращі ролі.

Роковини смерті:

145 років з дня смерті Михайла Олександровича Максимовича (1804-1873), українського вченого-природознавця, історика, фольклориста, письменника. Перший ректор Київського університету (1834–1835). Був одним із засновників вітчизняної ботаніки; автором однієї з перших природознавчих книг для народу («Книга Наума…»), праць з питань систематики рослин, обміну речовин тощо. Його збірник «Малоросійські пісні», «Українські народні пісні» поклали початок українській фольклористиці.

Цього дня у 1963 році в Далласі (шт. Техас, США) декількома пострілами зі снайперської гвинтівки був убитий Джон Фіцджеральд Кеннеді (1917-1963), американський державний діяч, 35-й президент США (1961–1963) від Демократичної партії. Поряд з Кеннеді в авто була його дружина Жаклін, а також губернатор Техасу Джон Коннолі з дружиною. О 12-30, коли президентський «Лінкольн» проминув Техаський склад підручників, Лі Харві Освальд зробив три постріли з шостого поверху складу, влучивши в Джона Кеннеді і губернатора. Через півгодини лікарі констатували смерть президента. Йому було 46 років. В 1961 році він став наймолодшим президентом США і першим католиком, обраним на цю посаду. Убивцю - Лі Харві Освальда два дні потому застрелить гангстер Джек Рубі, коли Освальда вестимуть на допит. Цікаво, що Лі Харві Освальд упродовж деякого часу (1959–1961 рр.) мешкав у Мінську, був одружений з росіянкою, працював на місцевому заводі «Горизонт» (щоправда, працівник з нього був поганий), але потім повернувся до Техасу. Через тиждень після вбивства Кеннеді для розслідування обставин злочину була створена комісія з 7 чоловік під керівництвом голови Верховного суду Ерла Воррена. Її робота тривала 10 місяців і згідно з висновками комісії, єдиним виконавцем вбивства був Лі Харві Освальд, який діяв самостійно. Розслідування, які проводились спеціально створеними комісіями після комісії Воррена, підтверджували її основні висновки, хоча ряд обставин злочину і те як вони були відображені в доповіді Воррена дали привід для критики роботи комісії і лягли в основу багатьох альтернативних версій вбивства Кеннеді, серед яких участь ЦРУ, КДБ, віце-президента Джонсона, кубинського уряду, антикастрівських емігрантських формувань, організованих злочинних груп. У 1992 році конгрес США прийняв закон, згідно з яким всі документи про вбивство Кеннеді і його розслідування повинні бути передані в Національний архів. Тоді ж матеріали були засекречені строком на 25 років. У 2017 році більша частина цих документів була опублікована.