Штрафи та громадські роботи: чи вирішить закон проблему цькування?

Укрінформ дізнавався, які саме покарання ввели за шкільний булінг та як оцінюють ефективність законодавчих нововведень, власне, освітяни

Мабуть, кожен із нас мав відношення до булінгу (цькування). Або як жертва, або як агресор, або як байдужий спостерігач. Тобто булінг – явище не нове. Утім, в добу стрімкого розвитку інформаційних технологій воно набуло додаткових рис – коментарі в соцмережах, повідомлення у месенджерах тощо – і стало жорсткішим. Зокрема, і в нашій країні. За останніми даними ЮНІСЕФ, 67% дітей в Україні зіштовхувалися з випадками булінгу. Їх цькували переважно за те, що, бачте, виглядають, говорять, думають не так, як більшість. І майже половина з них нікому про це не розповідали, бо знали, що кривдники вийдуть сухими з води, а їх, навпаки, в кращому випадку затаврують “ябідами”, а в гіршому – добряче відгамселять за “довгий язик”, і булінг знову повториться...

Поки рано прогнозувати, чи зможе ухвалений Верховною Радою закон №8584 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу” вивести цю проблему із глухого кута. Утім діти і підлітки відтепер знатимуть, що це не “жарти”, що цькування однокласників може обернутися проти них – їхніх батьків, котрі відповідатимуть за це гривнею або громадськими роботами.

Відтак про головне в законі щодо протидії булінгу в школах та чи буде він ефективним у боротьбі зі згаданим явищем, дізнавався Укрінформ.

Цькували вперше - 850-1700 грн штрафу, за повторне знущання - 1700-3400 грн

Кодекс України про адміністративні правопорушення доповнено статтею 173-4, якою передбачено, що булінг (цькування) – це моральне, фізичне насильство, агресія в будь-якій формі, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, з метою викликати страх, тривогу і підпорядкувати людину своїм інтересам.

За знущання передбачено відповідальність, а саме: накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850-1700 грн) або громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин.

Якщо ж до булінгу буде причетна група осіб або ж він повториться протягом року, то штраф становитиме від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700-3400 грн) або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин. При цьому якщо цькування вчинять малолітні або неповнолітні особи віком до 16 – штраф сплачують батьки або особи, які їх замінюють.

Важливо, що замовчування булінгу з боку адміністрації закладів освіти також каратиметься. Приміром, якщо вони не повідомлять про булінг поліцію, то повинні будуть заплатити такий же штраф, як і винуватець булінгу (850-1700 грн) або відбути виправні роботи строком до одного місяця з відрахуванням до 20% заробітку.

Також у документі йдеться, що навчальні заклади зобов'язані викладати у відкритий доступ правила поведінки та інструкції щодо протидії знущань та подання скарг на випадки булінгу. При цьому освітній омбудсмен матиме право отримувати й перевіряти інформацію, статистику за заявами про випадки булінгу та відповідну реакцію з боку навчальних закладів.

Юрист, один з авторів закону Андрій Черних повідомив, що протоколи про адміністративне правопорушення (булінг) складатимуть посадові особи Національної поліції, а справи про адміністративні правопорушення розглядатимуть судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів.

А як оцінюють ефективність законодавчих нововведень освітяни?

Оксана К.: Пригадую торішній випадок із п’ятикласницею Марічкою, чемною, спокійною дівчинкою, яка завжди має гарні відмітки у щоденнику. Якось групка однокласників надумали втекти з уроків, але Марічка відмовилася, не пішла з ними. З того моменту над дитиною у класі почали знущатися – насміхалися, пакостили за кожної можливості... І поза школою не давали спокою. Телефон аж горів від повідомлень з погрозами, наприклад, писали, що закопають в землю. Але вчителі про це не знали, а діти – не розказували, – каже вчитель-психолог. – Тільки згодом мама дівчинки тихенько, без її відома, навідалася до класного керівника і все розповіла. Одразу ж провели розмову з усім класом не називаючи ні імен кривдників, ні імені жертви. А згодом запросили іще полісмена, який також провів виховну роботу з дітьми, провели батьківські збори. Зараз ніби все спокійно. Тим не менш, думаю, що адміністративна відповідальність за цькування – це правильно! Одними виховними методами цьому не зарадиш. Думаю, коли батьки платитимуть штрафи або виконуватимуть громадські роботи – дитина замислиться над своєю поведінкою. Утім, все залежатиме від того, як виконуватиметься цей закон”.

Анна К., вчителька української мови однієї з київських шкіл зауважує, що прогрес у запобіганні булінгу за новим законом буде в тому разі, якщо це відбуватиметься прозоро і не замовчуватиметься на місцях. “Якщо адміністрація школи оприлюднюватиме якісь коментарі до закону, батьківський комітет має бути поінформований про це. До цього має бути проведена централізована робота обласних і районних департаментів освіти. Адже ми знаємо великі міські школи, де булінг набуває розголосу. Але нам невідомо, що відбувається у віддалених сільських школах і у який спосіб булінг проявляється там, – каже вона. – Думаю, міністерство має надати коментар чи пояснювальну записку – як правильно донести цю інформацію батькам, і як потім батьки мають це пояснити дітям. Бувають і такі діти, на які ніхто не може вплинути. Та якщо їм пояснювати, що через їхню поведінку вони не отримають новий планшет чи телефон, бо сім’я зобов’язана платити штраф, то, думаю, дитина замислиться”.

Закон щодо протидії булінгу - це не панацея, але перемога

Заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко в коментарі Укрінформу зазначив, що саме по собі притягнення до відповідальності буде складним процесом, і навряд чи варто очікувати докорінних змін для тих, хто очікує покарань для булерів. Існує декілька видів цькування, за які притягти до відповідальності практично не можливо – наприклад, бойкот чи цілеспрямована затримка відповіді на повідомлення, ігнорування повідомлень у загальних чатах. Натомість сам факт прийняття закону – уже успіх, оскільки він у чергове заявляє про проблему цькування, а тому все більшою мірою вимагає задуматись і застосовувати інші дії для її профілактики.

Б. Петренко: “По-перше, саме поняття булінгу з універсального звузилось до цькування серед учасників навчального процесу. Я не виключаю, що це викликано домінуванням у Міністерстві юстиції думки про те, що після школи булінг стає мобінгом (це коли натовп нападає на одну людину, дорослу). Проблема не в дискусії навколо поняття. А у тому, що булінг поза навчальним закладом фактично випадає зі сфери дії закону. Тому є загроза того, що безкарними залишатимуться цькування дітей за межами шкільного подвір’я. І поза законом залишиться булінг у дорослих колективах.

По-друге, сьогодні найбільша увага приділяється саме покаранню, яке запроваджує цей закон. Складно говорити наскільки ефективно буде доведена провина дитини під час таких форм психологічного цькування як бойкот, демонстрація негативу мовою тіла (косі погляди, свідоме відвертання від жертви), розповсюдження пліток чи цілеспрямоване затягування відповіді на запитання. Також складно довести, що шкода психічному здоров’ю була завдана саме насиллям з боку кривдника. Але якщо розглядати мету Закону не як покарання винних, а як профілактику, то швидше всього сам факт його наявності може зупинити тих, хто розглядає цькування як жарт. А таких близько 20% серед булерів.

По-третє, встановлюється обов’язок для дітей та вчителів повідомляти директора школи про факти цькування. Для того, щоб ці норми почали працювати, нам необхідно подолати цілий комплекс, який сьогодні закладений в психологію українця – «не донеси на ближнього». Повідомлення про правопорушення у багатьох українців сприймається як «ябедничество», «донос». І цю напівкримінальну норму «кодексу честі» необхідно долати.

По-четверте, закон накладає багато обов’язків на навчальні заклади (керівництво та вчителів), і практично не фіксує нових зобов’язань батьків (хіба що штрафи для батьків кривдників). А це формує уявлення, що більша відповідальність лежить на школі, а не на батьках.

По-п’яте, закон – це не лише запровадження покарань і обов’язків. А й – схема протидії цькуванню у школі. Щоправда, елементів цієї схеми він не дає, але говорить, що потенційно вона має бути у відкритому доступі в кожній школі. Плюс має встановлюватись особа, яка відповідальна за протидію булінгу, щоб діти розуміли до кого можна звернутись. Звісно все буде залежати від того, які рекомендації надасть школам Міносвіти і наскільки вони будуть дієвими. Закон сирий і він потребує значного доопрацювання. Але головне, що він прийнятий. І тепер уже, виходячи з практики його реалізації, можна буде його коригувати”.

Мирослав Ліскович, Юлія Горбань. Київ