"Безсмертний полк" по-українськи - дуже специфічне явище

Цей проект можна переспрямувати в яке завгодно русло

"Розстріляти їх!" - кричала бабулька, люто махаючи портретом батька у бік активістів партії «Демократична сокира», які стояли мінімум за сто метрів від учасників «Безсмертного полку» за дротяною огорожею.

Це вже другий рік поспіль, коли молодь на противагу «Безсмертному полку» чіпляє на палиці портрети героїв «Гри престолів» і коміксів і кричить гасла типу «Свободу Вінтерфеллу», «Північ пам'ятає», «Свободу сімом королівствам» тощо. Але підійти близько і перекричати оркестр і учасників, які переспівують весь радянський військово-патріотичний пісенний запас, нікому не вдавалося.

- Фашизм не пройде, фашизм не пройде! - заскандував «полк» кричалку, розпочату якимось молодим чоловіком.

- Скажіть, - миролюбно звернулася я до старенької, - чому ви говорите про фашизм. Подивіться, скільки людей нас охороняє. Тисячі поліцейських. Ви йдете, співаєте що хочете, говорите що хочете. Хіба це фашизм?

- А вам що, подобається нинішня влада? Хіба вони не відбирають у нас свято?

- А хіба відбирають? Зараз біля Батьківщини-Матері великі урочистості. Всіх ветеранів, які ще живуть, дбайливо привозять на автобусах. Там і частування і безліч оркестрів.

- Та де ви живих ветеранів бачили? - кричить бабуся. - Усі тут!

- Я їх там щороку бачу, їх небагато, їх привозять централізовано. Завжди туди йду.

- А ми сюди, - буркнула бабуся і заспівала мені в обличчя «Катюшу».

«Безсмертний полк» - це пропагандистський проект Російської Федерації з метою увічнення пам'яті радянських солдатів. В Україні він проходить четвертий рік, і завжди його очолює колишня «Партія регіонів». Змушена визнати, що проект виявився успішним, оскільки пропозиція принести портрет діда-прадіда сподобалася багатьом людям. І всіх їх спритно використовує російська влада, щоб протиставити і розділити, зокрема й українське суспільство. В Україні «Безсмертний полк» набирає в різні роки по-різному, - іноді двісті-триста, іноді до двох тисяч людей, які повільно від станції метро «Арсенальна» йдуть до площі Слави і покладають квіти до Меморіалу невідомому солдату. Всього маршруту - навіть не кілометр.

Буваючи тут щороку, я намагаюся зрозуміти, скільки тут реальних опонентів влади, чому в Києві знаходиться, нехай навіть кілька сотень, людей, які ігнорують офіційну акцію, що влаштовує влада на Співочому полі. Адже урочистості на 9 травня біля меморіалу за Лаврою будь-яка влада влаштовує з розмахом, для всіх є все - і покладання квітів, і військові частини, і концерти. А тут всього святкування — хіба що пройтися від "Арсенальної" до парку Слави та поспівати пісень.

Цьогоріч я знову пройшлася разом із учасниками «Безсмертного полку», придивившись до них ніби зсередини.

Прийшла вранці на Арсенальну і здивувалася з того, що у нас з'явилися люди у військовій формі з ґудзиками, на яких були п'ятикутні зірочки. Одна з «коробок» полку була одягнена в жилети партії «Відродження». На чолі її стояли два хлопчини в такий ось формі.

- Хлопці, а хто пошив форму? - питаю я їх.

- Не знаю, нам дали, - почула у відповідь, - але там на лейблі є назва ательє.

- Ви прийшли з партією «Відродження». А хто її лідер?

- Не знаємо, - чесно відповіли вони.

З усієї стройової «коробки» бабусь у жилетах партії «Відродження» ім'я її лідера назвали тільки двоє хлопців. Напевно, «десятники», чи як там цих організаторів називають.

Близько двох годин ще перед початком ходи кручусь серед учасників, розпитую про рідних, слухаю їх горді розповіді про дідів-ветеранів. І з подивом дізнаюся, що більшість із них взагалі не в курсі, що проект «Безсмертний полк» організований у Росії, що колону в столиці очолюють колишні регіонали («ми не знали, але ми не проти будь-яких депутатів, це надає урочистості»), а одна жінка дізнавшись, що на Співочому полі ще будуть офіційні урочистості, зраділа і сказала, що після «Безсмертного полку» вони і туди підуть. Щоб пройти цей короткий відрізок шляху люди довго шикуються, співають, розмовляють.

Я міняю «дислокацію», приєднуюсь то до однієї, то до іншої групи.

- Чому ви не на офіційних урочистостях? - питаю у дорого одягненого чоловіка з дитиною.

- Президент сказав, що ми - кремлівський сценарій, - відповів мені чоловік, - і це після всього, що розповіли про нього в журналістському розслідуванні про Міноборони. А ви теж думаєте, що ми за гроші? Я сам можу купити таку ходу, але я просто приніс портрет діда.

- Попри розслідування, за спиною Порошенка під час виборів стояла дружина загиблого Ричкова, яка в 2014-му віддала свій бізнес, щоб одягнути солдат. А вчора, незважаючи на розслідування, матері загиблих у цій війні солдатів пройшли з портретами своїх синів, - відповіла я.

- Ну, ми підемо і туди, і туди, - відповів він.

- Вас не засмучує, що колону очолюють регіонали, люди, які обдурили і дали розграбувати Донбас?

- Я навіть не бачив їх, - знизав він плечима.

Примикаю до нової групи. Знову розпитую про рідних, уважно вислуховую і делікатно запитую: чи в курсі мої нові знайомі, що в РФ таку ходу очолював особисто Путін. Вони навіть не знають про це. «Безсмертний полк» по-українськи - дуже специфічне явище. Я бачила людей, які поклавши квіти до пам'ятника Невідомому солдату, старанно його обходили і несли квіти до пам'ятника жертвам Голодомору, що поряд. Здавалося, кияни до кінця не усвідомлюють, що беруть участь в акції путінського режиму і одночасно віддають данину жертвам цього режиму. Тут поруч я бачу чоловіка, який несе портрет царя-мученика.

- Ви славите царя і при цьому славите режим, який його позбавив життя, - зауважую я чоловікові, - це ж протилежні речі.

- Режим не славлю. А царя прославила церква, - відповідає він мені.

Я мило розмовляю з парою, яка приїхала з якоїсь кавказької республіки (розповідаю їм, що нинішнє вітання нашої армії «Слава Україні! Героям Слава!»), і водночас відбиваюсь від звинувачень хлопців, які буквально «танком» переконують усіх, що це бандерівське вітання, а Бандера - поплічник фашизму.

- Мій тато народився в Москві якраз того дня, коли туди приїхав Ріббентроп, домовлятися про розподіл Польщі. Сталін теж пособник фашизму?

- Він захищав Батьківщину.

- Рідних Бандери вбили в Аушвіці, - сказала я, - тому що Бандера захищав Батьківщину. Одні йшли на спільні кроки з Гітлером заради радянської армії, а інші - заради України. І ніхто не був у цьому альянсі довго.

Приїжджа пара з цікавістю розпитує мене про ОУН-УПА.

Ми повільно йдемо, роблячи невеликі зупинки. Багато хто несе в руках магнітофони з колонками, які включають, коли замовкає духовий оркестр. Мої думки, що цей «Безсмертний полк» могли б очолити патріоти, переспрямувавши його в потрібне русло, швидко випаровуються. Цих іноді щирих, іноді явно радянських, іноді абсолютно безнадійних комуністів вміло можна підігрівати. Інакше, як пояснити, що проспівавши якусь пісню, вони тут же з подачі провокаторів починають кричати: «Фашизм не пройде!», «Наша історія - наша перемога!». Їх можна спрямувати в яке завгодно русло.

Людей до пам'ятника підходить так багато, що це вже схоже на вавилонське стовпотворіння. Втім, вони розходяться. Хтось сідає на лавочки і співає військово-патріотичних пісень. Хтось співає «Катюшу» й навіть танцює. Хтось по-новому - з маками на грудях, хтось у пілотках. Але явного антиукраїнства тут нема.

Я завершую свою ходу і вирушаю далі, на Співоче поле. Саме там покладаю квіти і спілкуюся з ветеранами. Дорогою помічаю, що організатори «Безсмертного полку», яким я завжди в публікаціях дорікала, що вони позбавляють пенсіонерів можливості посвяткувати по-справжньому з ветеранами на Співочому полі, почули, чи що, ці докори і вперше організували маршрутки для тих літніх людей, які захотіли продовжити святкувати тут.

Проходячи повз головний вхід у Лавру, звертаю увагу на хресний хід якогось «громадського діяча», який готується вирушити.

- Православні, у нас не посміють відібрати День перемоги, вони хочуть перенести свято з 9 на 8 травня, тому що 9 травня 1945 року ця був день світлої Седмиці, третій день після Великодня, нова влада хоче забути, що це було на Великдень, - віщав діяч біля головного входу до Лаври в оточенні бабусь (на фото), - Христос не підкорявся кесарю, і ми йому не підкоряємося. Нам кажуть, що церква поза політикою. Як це? Ми ходимо до церкви - і це вже політика...

Насправді, перша капітуляція була підписана в ніч із 7 на 8 травня. Саме 8 травня святкується в Європі, оскільки в цей день повинні були припинитися всі військові дії. Але Сталін захотів, щоб радянський маршал підписав капітуляцію саме в Берліні, тому вона була перепідписана ще раз, і так з'явилася ще одна дата. Але конспірологічні теорії практикуються іноді в УПЦ МП.

- Ви б не могли назватися, - перериваю я оратора.

- Я чоловік Божий, всюди вхожий, - жваво відповідає він.

- Чоловіче Божий, а вам хто дозволив таке проповідувати?

- А вам хто дозволив мене питати?

До оратора приєднався ще один чоловік Божий, він адепт Гришки Распутіна, завсідник на таких акціях. Старенькі на мене зашикали, тож я пішла далі.

Перед входом купую жовті тюльпани і йду покладати.

На Співочому полі, як зазвичай, море людей. Діти лазять по військовій техніці. Поряд бетонні коробки з назвами міст-героїв, на які кладуть квіти, ніби віддаючи належне соратникам у боротьбі. Я бачу, що на гранітній коробці з назвою Києва безліч квітів, на Мінську - теж, і на плиті Одеси. Зовсім мало поклали на плиту міста Москви. Я кладу свої жовті тюльпани на коробку Москви. Мій дід був інструктором мобілізаційного відділу Московського військового округу, збирав частини і групи, що відступали, формуючи нові військові підрозділи. Розлучаючись, я не збираюся дарувати тій країні свято, перемогу, в яку ми стільки вклали.

Потім дивлюся, як ветерани слухають концерт, бачу, як їм дарують квіти, і сідаю на довгі лавки.

- Зі святом вас. Можна до вас? - питаю.

- Звичайно, - посміхається милий і дуже древній дідусь із маком на формі. - Завжди можна, і тебе зі святом.

Лана Самохвалова, Київ

Фото автора, Юлії Овсяннікової, Геннадія Мінченка, Володимира Тарасова