11 червня. Пам’ятні дати

Цього дня, у 2017 році, для громадян України набув чинності безвізовий режим з Європейським Союзом.

Як відомо, про лібералізацію візового режиму між Україною та Європейським Союзом почали говорити ще від початку президентства Віктора Ющенка. Зі свого боку Україна скасувала візи для громадян ЄС з 1 вересня 2005 року.

У 2007 році між Україною та Європейським Союзом була підписана Угода про реадмісію, тобто примусове повернення мігрантів, що нелегально потрапили до ЄС з України. Натомість для певних категорій українських громадян візовий режим був спрощений.

У вересні 2008 року на Паризькому саміті Україна-ЄС Віктор Ющенко досяг домовленості із керівництвом ЄС про початок діалогу з визначення умов для безвізового режиму. Офіційно діалог щодо безвізового режиму був розпочатий 9 вересня 2008 року. Через рік, на саміті Україна-ЄС 22 листопада 2010 року у Брюсселі, був ухвалений План дій щодо лібералізації візового режиму між Україною та ЄС - список реформ, які має здійснити Київ для запровадження нових правил перетину кордону із європейськими країнами. Тоді ж українська влада взяла на себе зобов’язання провести ці реформи.

Лише 16 грудня 2015 року Єврокомісія підтвердила виконання Україною всіх критеріїв Плану дій щодо візової лібералізації та 18 грудня 2015 року схвалила шостий і остаточний Звіт, відзначивши успішне виконання Україною всіх необхідних критеріїв для візової лібералізації. За час від прийняття «Плану дій» в Україні змінилося декілька президентів та урядів, пройшла Революція Гідності, почалася війна.

Проте Україні знадобилося ще два роки аби візова лібералізація для її громадян стала реальністю. 6 квітня 2017 року Європейський парламент 521 голосом «за» підтримав надання безвізу Україні, а 26 квітня посли держав-членів Європейського Союзу підтримали рішення Європарламенту. Потім було голосування Ради міністрів закордонних справ ЄС та підписання цього Рішення президентом Європарламенту та представник головуючої країни (тоді це була Мальта). Зрештою, 11 червня 2017 року безвіз для українців почав працювати. З початку запровадження безвізового режиму понад 2,5 млн громадян України скористалися спрощеним порядком поїздок до Європи.

Ювілеї дня:

257 років від дня народження Івана Якимовича Фальковського (в чернецтві Іриней; 1762-1823), українського вченого-просвітителя. Після закінчення Київської академії викладав у ній математику, астрономію, філософію, архітектуру, поезію, теологію. Описав видимий рух Сонця та залежні від нього явища, а також рух Місяця і пов’язані з ним затемнення; навів відомості про комети та змінні зорі. Під керівництвом Фальковського видавались «Київські місяцеслови» – щорічники, в яких містились відомості про положення Місяця і Сонця, про затемнення, публікувались статті на історичні теми.

158 років від дня народження Сигізмунда Владиславовича Заремби (1861–1915), українського композитора, піаніста, диригента і музичного критика. За фахом юрист (закінчив юридичний факультет Київського університету). Музичну освіту здобув у батька – українського композитора, піаніста і педагога Владислава Івановича Заремби, а також у Андрія Казбирюка (автора першого в Україні підручника з гармонії). Був директором музичного училища у Воронежі; з 1901 року – у Петербурзі. Автор «Слов’янського танку і полонезу» для симфонічного оркестру, сюїти для камерного оркестру, струнного квінтету, вокальних і фортепіанних творів, обробок українських народних пісень.

120 років від дня народження Ясунарі Кавабати (1899-1972), японського письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури (1968) «за майстерність розповіді, яка з надзвичайною чутливістю виражає сутність японської душі». Автор повістей: «Країна снігу», «Тисяча журавлів», «Сплячі красуні», романів «Стогін гори», «Давня столиця», оповідань, есе. Витончена простота – основна риса стилю Кавабати. Його творчість – це поєднання традицій давньої японської літератури (зокрема поезії хокку) з естетикою дзен, що заперечує розумове сприйняття світу і стверджує принцип природності й безпосередності. «Все моє життя – це пошук краси, і я буду продовжувати цей пошук до самої смерті», – сказав письменник у своїй Нобелівській промові. В творах Кавабати присутній легкий, ледь вловимий наліт суму, який японці називають словом «сабі», просвітленої печалі чи просвітленої самотності, яку відчуває кожна людина, котра почула беззвучний голос речей, і побачила те, що заховане від тривожного погляду того, хто не бачить виходу з лабіринту, тому що шукає його не в собі. До кінця власного життя Кавабата не розучився дивуватися, бачачи красу снігу, квітів, місяця, восени – кленового листя. Він знав істину: аби відчути лілію, якою вона є, треба «поєднати душу дитини, котра вперше побачила чарівну квітку, і душу Бога, котра знає про лілію все». Українською мовою твори Кавабати вперше переклали в 1976 році (нині вони активно перевидаються), з’являються й нові переклади.

Роковини смерті:

День пам’яті Мстислава Скрипника (світське ім’я Степан Іванович Скрипник; 1898-1993), українського церковного діяча, патріарха Української автокефальної православної церкви з 1990 року. Небіж (син сестри) Симона Петлюри. У 1918-1921 роках хорунжий Армії УНР, учасник польсько-радянської війни. У 1930-1939 роках був послом (депутатом) до польського сейму, захищав права українців. Один з організаторів і лідерів Волинського українського об’єднання (1931-1939), що виступало за співпрацю з польською владою. У 1942 році прийняв духовний сан; з 1969 – митрополит УАПЦ у Європі, з 1971 – митрополит Української православної церкви у США. 1992 року обраний патріархом Української православної церкви – Київського Патріархату, однак незабаром підтримав повернення до статусу УАПЦ. Патріарх Мстислав є засновником і організатором відомого духовного центру українського православ’я в Саут-Баунд-Бруку (США, штат Нью-Джерсі), який і по сьогодні для українців діаспори залишається своєрідним «українським Єрусалимом». У містечку збудовано церкву-монумент св. Андрія Первозванного, присвячену померлим від Голодомору 30-х років в Україні, семінарію св. Софії, школу релігії й українознавства, Дім української культури, концертний зал на 1500 місць, Музей церковних святощів, велику бібліотеку, архів і друкарню, готель для літніх людей та пам’ятники княгині Ользі і митрополитові Василю Липківському. У крипті храму св. Андрія Первозванного покоїться тіло Патріарха-основоположника, а навколо собору розкинувся багатогектарний пантеон, де поховані визначні українці США й інших країн. Патріарх Мстислав, уродженець Полтави, є Почесним громадянином Тернополя.