13 липня. Пам’ятні дати

Сьогодні день народження у Олега Сенцова - українського режисера, політичного в’язня. 

Олег Сенцов (1976), український кінорежисер, сценарист, найбільш відомий глядачеві завдяки фільму «Гамер» (2012).  Картина брала участь у фестивалі авторського кіно в Роттердамі, у конкурсній програмі МКФ GoEas у німецькому Вісбадені, а також демонструвалася на Київському МКФ «Молодість» та мінському фестивалі «Листопад». Свій другий фільм «Носоріг» Сенцов так і не встиг відзняти - в Україні почалась Революця Гідності. Режисер був активним учасником «Автомайдану».

У рідний Сімферополь Сенцов повернувся наприкінці лютого 2014 року - і тут же підключився до діяльності активістів, що підтримували рух «За єдину Україну». 11 травня 2014 року Олега Сенцова затримала у Криму Федеральна служба безпеки Російської Федерації. Пізніше його перевезли до Москви, у слідчий ізолятор у Лефортово. Кінорежисера звинуватили у тероризмі та незаконному зберіганні зброї. У матеріалах сфабрикованої справи він називався організатором диверсійно-терористичної групи. З вимогою звільнення Олега Сенцова до російської влади зверталися представники української кіноспільноти, уряд України, Європейська кіноакадемія; кінорежисери зі світовим ім’ям: Педро Альмодовар, Вім Вендерс, Майк Лі, Кшиштоф Зануссі, Анджей Вайда, Кен Лоуч та інші. Проте, все було марно.

У серпні 2015 року Сенцова засуджено до 20 років позбавлення волі з відбуванням у колонії суворого режиму. У лютому 2016 його етапували до Якутії, а з листопада 2017 Олег Сенцов перебуває у виправній колонії «Білий ведмідь» в місті Лабитнангі (Ямало-Ненецький автономний округ).

17 січня 2016 року Чеський кінематографічний і телевізійний союз FITNESS нагородив Сенцова спеціальною премією журі. 26 квітня 2017 року в Нью-Йорку (США) українському режисеру заочно вручили премію американського ПЕН-клубу імені Барбари Голдсміт «Свобода писати».

У травні 2018 року Олег оголосив безтермінове голодування з вимогою звільнити всіх українських політв’язнів — уже тоді Кремль незаконно тримав за ґратами понад 70 українців. Сенцов голодував 145 дні, відмовляючись просити про помилування. Він припинив голодування, щоб уникнути принизливого примусового годування.

Наразі українська влада та світове співтовариство роблять все можливе, аби український кінорежисер повернувся на батьківщину.

Ювілеї дня:

125 років від дня народження Ісака Бабеля (1894–1941), російського письменника. Автор «Кінармії», «Одеських оповідань», п’єс «Присмерк», «Марія». Народився Ісак Бабель в Одесі на Молдованці в досить заможній і освіченій єврейській родині. Як згодом згадував сам Бабель, дома його зранку й до вечора примушували займатися науками, і до 16 років він «по настоянию отца» вивчив єврейську і французьку мови, Біблію, Талмуд. За словами шкільного товариша Бабеля М. Беркова, в 13-14 років майбутній письменник прочитав всі 11 томів «Истории государства Российского» Карамзіна, його частенько можна було бачити з книгами Расіна, Корнеля, Мольєра, а під час уроків, коли лише траплялася нагода, він щось писав французькою. Перше оповідання Бабеля було надруковане у вересні 1913 року в Києві. Хлопець, після закінчення Одеського комерційного училища, навчався в Київському комерційному інституті. В 1915 році він кидає навчання і приїздить до Петербурга. Через рік знайомиться з Горьким. Той «благословляє» початківця на літературну працю й друкує його твори у власному журналі «Летопись». Приязні стосунки між двома письменниками зберігалися все життя. Горькому не раз доводилося боронити Бабеля від нападів «унтер-офіцерів від марксизму», які чомусь не відчували захоплення від соковитої естетики бабелівського письма. В грудні 1917 року Бабель пішов у революцію: він почав працювати в ЧК (Надзвичайна комісія) - факт, якому довго дивувалися люди його кола. В березні 1918 став кореспондентом петербурзької газети «Новая жизнь», де друкував свої, за великим рахунком, антибільшовицькі «Несвоевременные мысли» Горький. У липні 1918 року за особистим наказом Леніна газету закрили як опозиційну. Без цих «новожизненских» репортажів, в яких йшлося про звірства революції, не було б і зрілого Бабеля. Він писав про марно пролиту людську кров, коли жорстоко б’ють арештованого хлопчиська («Вечер»), про розстріли, що стали звичною справою, атрибутом повсякдення («Битые»), про розруху, про наростаючу, наче лавина, лінь, байдужість і катастрофічний розпад колишніх форм людського буття («О лошадях», «Первая помощь»). В червні 1920 року Бабель добровольцем пішов на фронт, в Першу Кінну армію. Факт теж досить цікавий – учений єврей в окулярах серед головорізів Будьонного… «Почему у меня непреходящая тоска? Потому что далек от дома, потому что разрушаем, идем как вихрь, как лава, всеми ненавидимые, разлетается жизнь, я на большой непрекращающейся панихиде» (запис у щоденнику від 6 серпня 1920 року). Вирватися з того страшного вихору письменнику не вдалося. У травні 1939 року його арештували, а за рік розстріляли. Під розстрільним списком – особистий підпис Сталіна… Пересічний читач, або навіть і той, хто книжки ніколи й в руки не брав, знає Бабеля за його блискучими одеськими афоризмами, які давно відокремилися від тканини літературного тексту й вже не одне десятиліття живуть своїм самостійним життям: «еще не вечер», «холоднокровней, Маня, вы не на работе», «у вас на душе осень» та ін. В рідній Одесі пам’ятник Бабелю відкрили у вересні 2011 року.

81 рік від дня народження Мирослава Скорика (1938), всесвітньо відомого українського сучасного композитора, лауреата Національної премії імені Т. Шевченка, лауреата міжнародних конкурсів, почесного співголови Національної спілки композиторів України. Народився Мирослав Скорик у Львові у 1938 році. Цікаво, що його бабуся була рідною сестрою Соломії Крушельницької. У 1947 році родину Скориків було репресовано та вислано в Сибір. Лише в 1955 році 17-річний Мирослав разом з сім’єю повернувся до рідного Львова. З тих пір почався його стрімкий творчий ріст: навчання у Львівській консерваторії по класу композиції і, паралельно, на теоретичному відділенні у відомих музикантів - Станіслава Людкевича, Романа Сімовича, Адама Солтиса, успішне закінчення консерваторії кантатою «Весна» на слова Івана Франка. У 1963 році Мирослав Скорик стає наймолодшим на той час членом Спілки композиторів України, разом з тим і наймолодшим педагогом у консерваторії.  У свої 25 він почав викладати спочатку у Львівській, а з 1968 року і в Київській консерваторіях. Скорик – один з найяскравіших представників сучасного покоління композиторів. Доробок митця містить різноманітні музичні жанри: оперу, балет, концерти (для оркестру, для віолончелі з оркестром, 3 фортеп’янові, 2 скрипкові); твори для оркестру, ансамблів, фортепіано соло; музику до багатьох фільмів та театральних вистав. Його музика, поєднуючи в собі яскравий національний колорит і сучасну музичну техніку, увійшла до репертуару багатьох українських і зарубіжних виконавців і колективів. Знаковою для української культури стала мелодія Мирослава Скорика до славнозвісної кінострічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Саме йому, молодому композитору, режисер довірив озвучити свій твір. Як згадував згодом сам Скорик: «Я вивчав гуцульський фольклор, буквально вбирав всі ритми Карпатського краю». Згодом з музики до фільму виник один з найвідоміших творів композитора - «Гуцульський триптих» для симфонічного оркестру. Треба відзначити, що Скорик це єдиний в Україні композитор, який пише знакові віолончельні концерти. За Концерт №1 він був удостоєний Державної премії України ім. Т. Шевченка в 1987 році. А через майже 30 років, у квітні 2016 року, відбулася світова прем’єра Другого Концерту для віолончелі з оркестром. Крім композиторської діяльності Мирослав Скорик відомий і як ініціатор і співзасновник багатьох міжнародних музичних фестивалів, серед яких «Музика українського зарубіжжя», Дні американської й української музики у Львові, «Пам'яті жертв голодомору – композитори України», Міжнародний фестиваль сучасної музики «Контрасти». А в лютому 2017 року пройшов Перший всеукраїнський відкритий музичний конкурс на виконання музики Мирослава Скорика.

77 років від дня народження Гаррісона Форда (1942), відомого американського актора і продюсера. Народився Гаррісон Форд у Чикаго. Популярність і слава до актора прийшли далеко не відразу. Невеликі ролі в декількох малобюджетних картинах не принесли акторові успіху. Шанс Форду випав в 1973 році коли він отримав роль другого плану у фільмі «Американське граффіті». А першою, по-справжньому зоряною роллю актора, стає роль капітана Соло в кіносазі «Зоряні Війни». Однак, як виявилося, справжній успіх очікував Форда попереду. У 1981 році роль археолога-мандрівника Індіани Джонса відразу перетворила його на кумира мільйонів глядачів та у секс-символ епохи. Неймовірний успіх стрічки зумовив три частини продовжень, головна роль в яких незмінно діставалася Форду. Наразі фільмографія актора налічує понад 50 кінокартин, серед яких «Апокаліпсис сьогодні», «Ігри патріотів», «Сабріна», «Той, хто біжить по лезу», «Літак президента». На початку 2016 року Гаррісона Форда названо найкасовішим актором в історії кіно. Наразі всі фільми за участю Форда у світовому прокаті зібрали понад 9 млрд. дол. США.