10 серпня. Пам’ятні дати

Цього дня, у 2014 році, почались запеклі бої за Іловайськ.

10 серпня 2014 року розпочалися перші бойові зіткнення між українськими військовими і озброєними формуваннями так званої ДНР за активної підтримки збройних сил Російської Федерації за один із стратегічно важливих об’єктів Донбасу. Одержавши контроль над Іловайськом, який розташований за 25 км від Донецька, українські війська могли б відрізати постачання зброї та живої сили до окупованого Донецька. Метою військової операції було знищення укріпрайонів і блокпостів сепаратистів, встановлення повного контролю над важливим стратегічним плацдармом. 12 серпня українські армійські частини намагалися захопити місто з заходу (з боку Шахтарська), але не змогли – проросійські найманці вели вогонь з житлових будинків, а також за потужної підтримки важкої артилерії. Як відомо, друга спроба штурму міста розпочалась 18 серпня – тоді українські військовослужбовці змогли взяти під свій контроль більшу частину міста, але після того, як 23-24 серпня Росія ввела свої регулярні війська, 28 серпня угруповання ЗСУ опинилося в оточенні. Тоді в іловайський «котел» потрапили батальйони «Донбас», «Дніпро-1», батальйони МВС «Херсон», «Світязь» і «Миротворець», «Шахтарськ», а також зведена рота 93-ї та 17-ї бригад ЗСУ. Вже 29 серпня президент РФ виступив з пропозицією про гуманітарний коридор, який, начебто, гарантуватиме нашим військовим вихід із Іловайська. Але вся суть псевдомиротвочої ініціативи головного ідеолога війни на сході України стала відома вже 30 серпня, коли колони українських солдат під час виходу з міста були підступно розстріляні російськими військовими. В історію бої за Іловайськ, які тривали майже місяць, увійшли під назвою «Іловайський котел». Втрати української армії під Іловайськом стали одними з наймасштабніших за весь час бойових дій на сході країни, і спонукали українську сторону погодитися на умови Мінського перемир’я, підписаного 5 вересня 2014 року в білоруській столиці.

Події дня:

10 серпня 1793 року, під час Французької Революції, в Парижі був відкритий доступ широкої публіки до Луврського палацу для огляду художньої колекції французьких королів. Урочисте відкриття першого музею Франції відбулося 18 листопада 1793 року. На сьогодні Музей Лувр – найпопулярніший музей світу – демонструє 35 тисяч експонатів, від найдавніших часів до 19 століття на площі понад 60 тис. квадратних метрів. Починаючи з 2008 року, експонати музею розділені на 8 колекцій. На сьогодні Лувр є одним із найвідвідуваніших музеїв світу – в 2018 році його відвідувачами стали 10,2 мільйони людей.

Ювілеї дня:

206 років тому народився Яків Петрович де Бальмен (1813-1845), український художник-аматор, граф. За походженням француз. У 1843 році познайомився і зблизився з Тарасом Шевченком. Ілюстрував рукописний «Кобзар» (1844; разом з Михайлом Башиловим), поеми «Гайдамаки» та «Гамалія». Поет присвятив йому поему «Кавказ». Автор альбому малюнків «Гоголівський час» та щоденника подорожі по Криму з 300 малюнками в тексті.

135 років від дня народження Якова Струхманчука (1884–1938), відомого українського художника, графіка, ілюстратора, карикатуриста і портретиста. З травня 1932 року його служив науковцем науково-дослідного інституту польської пролетарської культури, а з осені 1932 викладав історію костюма в музично-театральному інституті імені М.В.Лисенка, де виконував також обов'язки завідувача польського відділу і польського робітничого факультету, займався публіцистикою і багато малював. У 1937 році загинув на Соловках.

59 років від дня народження Антоніо Бандераса (1960), популярного іспанського кіноактора, режисера, танцюриста і співака, який нині живе і працює у США. Знімався у фільмах: «Лабіринт пристрасті», «Матадор», «Закон бажань», «Жінки на межі нервового зриву», «Зв’яжи мене», «Шкіра, в якій я живу» та ін. Як режисер поставив фільм «Божевільні в Алабамі». До 1990 року знімався переважно в Іспанії, у фільмах Педро Альмадовара, котрий власне і зробив з Бандераса зірку світового масштабу. Бандерас є чи не єдиним іспанським кіноактором, якому вдалося підкорити Голлівуд.

Роковини смерті:

187 років з дня смерті Марко Вовчок (справжнє прізвище – Вілінська Марія Олександрівна; 1833-1907), відома українська письменниця. Її батько був армійським офіцером, мати походила із збіднілого дворянського роду. Майбутня письменниця виховувалась у приватному пансіоні в Харкові, потім оселилася в Орлі в сім’ї багатої тітки, де познайомилася з відомими культурними діячами, письменниками, знавцями фольклору – Якушкіним, Киреєвським, Лєсковим та Опанасом Марковичем, з яким у 1851 році одружилася і виїхала в Україну. До літературного доробку Марка Вовчка і до неї як особистості досить трепетно ставився Тарас Шевченко. Поет присвячував Марку Вовчку вірші, а також висловлювався і в тому дусі, що «…якщо порівняти Жорж Санд і нашого Марка Вовчка, то я рішуче віддаю перевагу нашому автору». Коли ж Іван Тургенєв, маючи намір вивчати українську мову, звернувся до Шевченка, аби той порекомендував якогось із авторів, той без жодних вагань відповів: «Марка Вовчка! Він один знає нашу мову». Пантелеймон Куліш, прочитавши рукопис «Народних оповідань», писав Шевченку, який повертався із заслання: «Московка преобразилась в українку, да такі повісті вдрала, що хоч би й тобі, мій друже, то прийшлось би в міру». Існує маса схвальних відгуків сучасників Марка Вовчка про її творчість. Крім Шевченка й Куліша можна згадати Івана Франка, Герцена, Проспера Меріме. Померла Марко Вовчок у Нальчику, де вона жила зі своїм другим чоловіком, відставним морським офіцером Михайлом Лобачем-Жученком. Письменниці було 72 роки.